Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

Розділ 17. Правове становище державних сільськогосподарських підприємств

§ 1. Поняття та загальна характеристика правового становища державних і комунальних сільськогосподарських підприємств

Державні та комунальні сільськогосподарські підприємства по­сідають особливе місце серед сільськогосподарських підприємств. Це зумовлено важливістю їхньої економічної ролі в агропромисло­вому комплексі та інших галузях народного господарства в цілому.

Державні сільськогосподарські підприємства залежно від спосо­бу утворення (заснування) та формування статутного фонду поді­ляються на унітарні (комерційні й казенні) та корпоративні. Всі ко­мунальні підприємства є унітарними.

За ст. 63 ГК унітарне підприємство створюється одним заснов­ником, який надає потрібне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затвер­джує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівни­ка, який сам призначає, керує підприємством і формує його тру­довий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання ре­організації та ліквідації підприємства. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учас­ників), їхнього спільного управління справами; на сенові корпо­ративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків під­приємства.

Державне (комунальне) унітарне сільськогосподарське підпри­ємство — це заснований на державній (комунальній) власності са­мостійний статутний суб'єкт господарювання, який має статус юридичної особи публічного права і здійснює виробничу (виробляє продукти харчування, продовольство та сировину рослинного і тва­ринного походження) та підприємницьку діяльність з метою одер­жання відповідного прибутку (доходу). Таке підприємство має са­мостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Воно створюється компетентним органом державної влади (органом місцевого самоврядування) в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної (комунальної) власності, як правило, без поділу її на частки, і вхо­дить до сфери управління цього органу. Воно також може бути створене внаслідок адміністративного поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Створен­ня державного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства шляхом відокремлення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених догово­рів з іншими суб'єктами господарювання..

Важливе значення для визначення правосуб'єктності держав­ного (комунального) унітарного сільськогосподарського підпри­ємства має також його статут, на основі якого воно діє (гл. 8 ГК), який затверджується власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками. У статуті містяться відомості про найме­нування й місцезнаходження підприємства, мету й предмет його діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фон­дів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління та контролю, їхню компетенцію, про умови реорганізації та лікві­дації суб'єкта господарювання, а також про інші особливості орга­нізаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законо­давством. Державне унітарне комерційне підприємство, згідно з ч. 7 ст. 74 ГК, може бути перетворено у випадках та порядку, передба­чених чинним законодавством, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності держав­них акціонерних товариств визначаються ГК та іншими законами. Спеціального закону про державні підприємства на сьогодні не прийнято.

Головні ознаки державних і комунальних сільськогосподар­ських підприємств такі:

1)ці організації з правами юридичної особи не є власниками закріпленого за ними майна. їхнє майно перебуває в державній або комунальній власності;

2)вони створюються не лише задля виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. їхня діяльність спрямована також на реалізацію національних і регіональних виробничих та науково-технічних програм і розвиток аграрного сектора економіки в цілому.

Обсяг прав та обов'язків державних і комунальних унітарних сільськогосподарських підприємств залежить передусім від право­вого режиму майна, закріплено за ними. Так, майно державного унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в дер­жавній власності й закріплюється за ним на праві господарського відання (державне комерційне підприємство) чи праві оперативно­го управління (казенне підприємство). Майно комунального уні­тарного сільськогосподарського підприємства перебуває в кому­нальній власності й закріплюється за таким підприємством на пра­ві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Слід зазначити, що в зв'язку з проведенням аграрної і земель­ної реформ істотно зменшився державний сегмент сільськогоспо­дарського товарного виробництва. Вчені вирізняють 2 категорії державних підприємств, представлених сьогодні в аграрному секто­рі економіки. Основну їх частину становлять державні підприємс­тва, головним завданням яких є забезпечення науково-технічного прогресу в сільському господарстві та обслуговування всіх сіль­ськогосподарських товаровиробників. До них належать: машино-випробувальні станції, дослідні заводи сільськогосподарського ма­шинобудування, насінницькі та племінні заводи й підприємства, кінні заводи, іподроми, державні заводські конюшні, селекційно-гібридні центри, дослідно-селекційні станції, сортовипробувальні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, птахофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з відтворення цінних та анадромних видів риб (рибокомбінати, рибоводно-меліоративні станції, нерестово-виросні господарства), підприємства, які виро­щують ефіроолійні та лікарські рослини і культури, що містять наркотичні та отруйні речовини, а також підсобні сільські госпо­дарства несільськогосподарських державних (комунальних) підпри­ємств, які мають відокремлене майно і наділені правами юридич­ної особи. До них належать також радгоспи-заводи, радгоспи-технікуми, радгоспи-коледжі, різноманітні навчально-дослідні або навчально-виробничі господарства, що здійснюють свою діяльність самостійно чи в органічному зв'язку з відповідними навчальними або навчально-дослідницькими закладами. Другу категорію дер­жавних підприємств уособлюють сільськогосподарські товарови­робники, які зберегли форму господарювання, тобто не були реор­ганізовані або приватизовані.

Відповідно до ст. 76 ГК казенні підприємства створюються в га­лузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснен­ня господарської діяльності лише державним підприємствам; ос­новним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання, не можлива вільна конку­ренція товаровиробників або споживачів; переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольня­ються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію май­нових комплексів державних підприємств заборонено законом. Ка­зенні сільськогосподарські підприємства створюються здебільшого тоді, коли основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава.

Казенне сільськогосподарське підприємство створюється за рі­шенням Кабінету Міністрів України, яке визначає обсяг і характер його (підприємства) основної діяльності, а також орган, до сфери управління якого воно входить. Реорганізація і ліквідація такого підприємства провадяться відповідно до вимог ГК за рішенням ор­гану, до компетенції якого належить створення цього підприємс­тва.

Порядок створення, реорганізації і ліквідації державних і кому­нальних сільськогосподарських підприємств визначається гл. 6 ГК, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншими законодавчими актами.

 


§ 2. Правовий режим майна та особливості здійснення господарської діяльності державними й комунальними сільськогосподарськими підприємствами

За ст. 139 ГК майном є сукупність речей та інших цінностей (зокрема нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються суб'єктами господарювання та відображаються в їхньому балансі або враховуються в інших перед­бачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Правовий ре­жим майна державного (комунального) унітарного сільськогоспо­дарського підприємства визначають встановлені правовими норма­ми структура нього майна, порядок його придбання, використання й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів.

Залежно від тієї економічної форми, якої набуває майно в про­цесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності нале­жать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Фон­ди — це однорідні за економічними ознаками групи матеріальних цінностей або грошових коштів, які мають загальне цільове приз­начення й підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму.

Головну й визначальну частину державного (комунального) сіль­ськогосподарського підприємства становлять виробничі фонди — майно, призначене для безпосереднього використання у виробни­чому процесі. Залежно від ролі в цьому процесі й способу перене­сення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяють на основні та оборотні. Належність майна до основних і оборотних засобів визначається відповідно до Закону України від 16 липня 1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про бухгалтерський облік основних засобів (фондів) державних, кооперативних (крім колгоспів) і громадських підпри­ємств та організацій, затвердженого листом Міністерства фінансів СРСР від 7 травня 1976 р. № 30.

До основних фондів сільськогосподарських підприємств вироб­ничого і невиробничого призначення належать будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий ін­вентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривало­го застосування, віднесене законодавством до основних фондів. До основних засобів' належать також капітальні вкладення в багато­річні насадження, на поліпшення земель і в орендовані будівлі, споруди, устаткування та інші об'єкти, що є основними засобами. Слід зауважити, що до основних засобів не належать предмети з терміном служби менше 1 року, незалежно від їх вартості, а також предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів за одиницю за ціною придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізова­ного інструменту, робочої і продуктивної худоби, які є основними засобами незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, які не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерс­твом фінансів України.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, знаряддя лову, незалежно від вартості й терміну служби, спеціальні інстру­менти та спеціальні пристосування незалежно від вартості, спеці­альний одяг, спеціальне взуття, молодняк тварин і тварини на від­годівлі, птахи, кролики, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддос­лідні тварини, багаторічні насадження, вирощувані в розсадниках як посадковий матеріал та інші малоцінні предмети, й ті, що швид­ко зношуються. Оборотні засоби (сировина, матеріали, пальне та інші предмети праці) кваліфікуються як матеріальні витрати (вит­рати на обслуговування виробничого процесу), які відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються впро­довж одного виробничого циклу, трансформуючись у вироблену продукцію (роботи, послуги).

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у на­ціональній та іноземній валюті, призначені для здійснення товар­них відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансо­вих відносин відповідно до законодавства. Товарами в складі май­на суб'єктів аграрного підприємництва визнаються вироблена про­дукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна цих суб'єктів, у тому числі державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, є цінні папери.

Крім основних фондів, оборотних засобів і коштів, до виробни­чих фондів сільськогосподарського підприємства належать немате­ріальні активи, у складі яких відображаються здобуті підприємс­твом права користування землею, водами, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майно­ві права. Погашення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісячно нарахуванням зносу, виходячи з їх первинної вартості й терміну корисного використання, але не більше 10 років, або тер­міну діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в проце­сі їх використання.

Ще одну велику частку майна державного (комунального) сільськогосподарського підприємства становлять спеціальні фонди. Це — грошові кошти, які прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, перед­баченим чинним законодавством або статутом підприємства. До спеціальних фондів належать:

— статутний фонд, що являє собою сукупність внесків (у грошовому вираженні учасників у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності. Законодавство, яке регулює діяльність державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств, не встановлює ні мінімального розміру статутного фонду для державного (комунального) сільськогосподарського підприємства, ні обов'язковості його формування для цього виду підприємств;

— резервний фонд, що створюється з прибутку підприємства для покриття непередбачених витрат і збитків;

— фонд охорони праці та ін.

Використання засобів одного фонду для цілей іншого фонду підприємства, як правило, не допускається.

Майно державних та комунальних сільськогосподарських під­приємств формується з таких джерел: грошових та матеріальних внесків засновників; доходів від реалізації продукції (робіт, пос­луг); доходів від цінних паперів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; надходжень від продажу (здачі в оренду) майнових об'єк­тів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єк­тів; кредитів банків та інших кредиторів; безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій і громадян; інших джерел, не за­боронених законом.

До державного (комунального) майна у сфері сільськогосподарського товарного виробництва належать цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств або їх структурних підрозді­лів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних (комунальних) підприємств, акції (частки, паї) держави (місцевих органів самоврядування) в майні суб'єктів господарюван­ня різних форм власності, а також майно, закріплене за державни­ми (комунальними) установами й організаціями з метою здійснен­ня відповідної господарської діяльності, і те, що його передано в бе­зоплатне, користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його в господарській діяльності.

Особливість правового режиму державного майна у сфері сіль­ськогосподарського товарного виробництва полягає в тому, що держава через свої уповноважені органи здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу. Згідно з чинним законодавством до таких об'єктів належать: земля, її над­ра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розмі­щені в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони'. Управління об'єктами державної власності у сфері сільськогосподарського то­варного виробництва здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також інші суб'єкти відповідно до вимог чинного законо­давства (наприклад, Фонд держмайна, Мінагрополітики тощо). Ка­бінет Міністрів України також визначає перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність).

Оскільки діяльність державного (комунального) сільськогос­подарського підприємства пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як головного засобу сіль­ськогосподарського виробництва, то йому надаються ці землі від­повідною радою на умовах постійного і строкового (за договором оренди) користування, оскільки власником цих земель (як і само­го підприємства) є й лишається держава (органи місцевого самов­рядування).

Державні сільськогосподарські підприємства, що здійснюють діяльність, провадження якої дозволено виключно державним підприємствам, установам і організаціям, не можуть передавати­ся у комунальну та приватну власність. Види майна, яке може перебувати виключно в державній власності й відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а та­кож додаткові обмеження щодо розпорядження окремими вида­ми майна, що належить до основних фондів державних сільсько­господарських підприємств, установ і організацій, визначаються чинним законодавством.

Відповідно до вищезазначеного, майно державного (комуналь­ного) комерційного сільськогосподарського підприємства закріпле­не за ним на праві господарського відання. Це — речове право, за яким суб'єкт аграрного підприємництва, котрий володіє, користу­ється і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), має обмежені правомочності роз­порядження щодо окремих видів цього майна. Такі обмеження зу­мовлені волею (згодою) власника майна (відповідних органів дер­жавної влади або місцевого самоврядування), який здійснює кон­троль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Так, дер­жавне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємс­тво не має права безоплатно передавати належне йому майно ін­шим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбаче­них чинним законодавством. Відчужувати, заставляти майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду ціліс­ні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах. Кош­ти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до ос­новних фондів державного (комунального) комерційного сільсько­господарського підприємства, спрямовуються на інвестування його виробничої діяльності.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське під­приємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні (органів місце­вого самоврядування) замовлення і державні (органів місцевого самоврядування) завдання, а також враховувати їх у формуванні ви­робничої програми, визначенні перспектив свого економічного й соціального розвитку та виборі контрагентів.

Для управління державним (комунальним) сільськогосподар­ським підприємством і його майном наймається керівник (дирек­тор), з яким укладається контракт. У контракті визначаються поря­док і умови використання державного майна в процесі виробниц­тва й реалізації продукції, а також повноваження директора в уп­равлінні й розпорядженні майном і засобами виробництва.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське під­приємство, яке здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав у разі їх порушення з боку будь-яких суб'єктів правовідносин у то­му числі й від власника майна. Такий захист здійснюється відпо­відно до положень чинного законодавства.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське під­приємство володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ними майном на праві оперативного управління. Під цим правом визнається речове право суб'єкта аграрного підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для некомерційної господарської діяльності, в межах, встановлених власником май­на, а також чинним законодавством. Власник майна, закріплено­го на праві оперативного управління за казенним (комунальним некомерційним) сільськогосподарським підприємством, контро­лює використання і збереження наданого в оперативне управлін­ня майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у цього підприємства надлишкове майно, а також те, що не використовується, або використовується ним не за приз­наченням.

Особливості здійснення господарської діяльності на основі пра­ва оперативного управління полягають у тому, що казенне (кому­нальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпле­ним за ним майном, яке належить до основних фондів, без попе­редньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

За ч. 4 ст. 77 ГК, джерелами формування майна казенного під­приємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; передба­чена статутом частина доходів підприємства, одержаних ним за наслідками господарської діяльності; інші джерела, не заборонені законом.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське під­приємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно належить. За сво­їми зобов'язаннями казенне (комунальне некомерційне) сільсько­господарське підприємство відповідає лише коштами, що перебу­вають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених кош­тів держава (органи місцевого самоврядування) в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе цілковиту субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного (комуналь­ного некомерційного) сільськогосподарського підприємства. Поря­док розподілу та використання прибутку казенного (комунального некомерційного) підприємства визначається його статутом відпо­відно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України (ор­ганом місцевого самоврядування).

Захист прав підприємства, яке господарює на основ права опе­ративного управління, здійснюється відповідно до положень, вста­новлених щодо захисту права власності.

Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (ко­мунального) сільськогосподарського підприємства або його окре­мих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими к шплексами й відокремлюються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі в майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути від­чужені на користь громадян або недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами. Приватизація державних (комуналь­них) сільськогосподарських підприємств здійснюється не інакше, як на виконання державної програми приватизації, що визначає ці­лі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому чинним законодавством. Вирізняють такі шляхи приватизації дер­жавних (комунальних) сільськогосподарських підприємств або їх майна:

— купівля-продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом або іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

— викуп цілісного майнового комплексу державного (комунального) сільськогосподарського підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством;

— викуп майна державного (комунального) сільськогосподарського підприємства в інших випадках, передбачених чинним законодавством.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter