Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

§ 3. Контрактація та інші окремі договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції

Формування державній ресурсів сільськогосподарської продук­ції, забезпечення населення продовольством, а переробних підпри­ємств — сировиною значною мірою залежать від чітко налагодженої системи договірних відносин із закупівель цієї продукції у сільсько­господарських товаровиробників. Оскільки, як вважає В. В. Луць, біржова торгівля сільгосппродукцією не досягла належного рівня, закупівлі цієї продукції заготівельниками та іншими організаціями безпосередньо у її виробників здійснюються переважно за догово­рами контрактації.

Контрактація. Ці договори є традиційною формою закупівлі сільськогосподарської продукції ще з часів радянського права.

У попередньому законодавстві договір контрактації регулювали положення гл. 24 ЦК 1963 р. та нормативно-правові акти, прийня­ті відповідно до нього.

2004 р. відбулися зміни в системі нормативно-правових актів, у тому числі з питань регулювання розглядуваних відносин. Так, з 1 січня 2004 р. набрали чинності ЦК та ГК. Обидва кодекси міс­тять положення про регулювання відносин із закупівлі сільськогос­подарської продукції на умовах договору контрактації.

За ЦК, договір контрактації є різновидом купівлі-продажу. По­ложення про цей вид договірного зобов'язання міститься в гл. 54 ЦК. На ці відносини, відповідно, поширюється дія параграфу 1 гл. 54 ЦК — "Загальні положення про купівлю-продаж". Параг­раф 4 гл. 54, безпосередньо присвячений договору контрактації сільськогосподарської продукції, містить одну статтю — ст. 713, в якій визначається поняття цього договору, і зауважується, що до згаданого договору застосовуються загальні положення про купів­лю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором та законом. За ч. 1 ст. 713, ЦК договір контрактації сільськогосподарської продукції визначається як та­кий, за яким виробник сільськогосподарської продукції зо­бов'язується виробити визначену ним сільськогосподарську про­дукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язуєть­ся прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими ціна­ми відповідно до умов договору.

У ч. З ст. 713 ЦК передбачено можливість визначення законом особливостей укладення та виконання договорів контрактації. Це положення дає можливість визначити співвідношення положень ЦК і ГК щодо регулювання відношень із договору контрактації: з одного боку, положення ГК (ст. ст. 272-274) є спеціальними сто­совно положень ст. 713 ЦК; тому вони мають переважне значення в регулюванні відносин із закупівлі сільськогосподарської продук­ції за договором контрактації. З іншого, якщо спеціальним зако­ном окремі питання не врегульовано, мають застосовуватися поло­ження ЦК: загальні — про купівлю-продаж, про договір поставки, якщо вони відповідають природі відносин, які існують між сторо­нами відповідно до конкретного договору, та іншим спеціальним законом не встановлені окремі правила про регулювання того або іншого питання. З огляду на це, положеннями ст. 272 ГК обмежу­ються можливості застосування договору контрактації лише випад­ками державної закупівлі сільськогосподарської продукції, яка здійснюється за договорами контрактації, що укладаються на осно­ві державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

Договір контрактації належить до тих договорів, що опосеред­ковують перехід права власності (право повного господарського ві­дання) від виробника сільськогосподарської продукції до держави в особі заготівельної (закупівельної) організації.

Договір контрактації є оплатним, взаємним, консенсуальним. Згідно з ним виробник сільськогосподарської продукції (надалі — виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельно­му) або переробному підприємству чи організації (надалі — кон­трактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асорти­менті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийня­ти і оплатити її. Договір вважається укладеним з моменту досягнен­ня сторонами домовленості щодо всіх його істотних умов, передба­чених ч. З ст. 272 ГК.

Сторонами договору контрактації є виробник і контрактант. Контрактантами є заготівельні (закупівельні) або переробні підпри­ємства або організації, на які у встановленому порядку покладено функції державної закупівлі, заготівлі сільськогосподарської про­дукції (міністерства, відомства, підприємства й організації, яким надано такі повноваження, наприклад, організації споживчої коо­перації). Виробниками є організації всіх організаційно-правовихформ, що виробляють сільськогосподарську продукцію (колектив­ні, державні, акціонерні сільськогосподарські підприємства, фермерські та інші господарства).

Контрактація є самостійним договором, хоча за предметом і змістом він подібний до договорів поставки і купівлі-продажу, що й зумовило передбачену ч. З ст. 713 ЦК можливість застосовувати до відносин з договору контрактації правила договорів поставки та положень про купівлю-продаж.

При цьому слід враховувати, що, згідно з п. 4 ст. 1 Закону Ук­раїни від 22 грудня 1995 р. "Про поставки продукції для держав­них потреб", особливості відносин, що виникають у зв'язку з пос­тавками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподар­ської продукції, продовольства, регулюються окремими актами законодавства України. Тобто при регулюванні відносин щодо за­купівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб не можуть бути застосовані положення зазначеного Закону. Так, за­купівля сільськогосподарської продукції і продовольства для за­гальнодержавних потреб регулюється Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 62/96 "Про задоволення державних і регі­ональних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік" (див. лист Вищого арбітражного суду України від 22 березня 1996 р. № 01-8/110 "Про Закон України "Про поставки продукції для державних потреб").

У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, що цілком або частково відбувається за рахунок державних коштів, за умови, коли вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 2 тис. євро, а робіт — 100 тис. євро, то до таких відносин застосовується Закон України від 22 лю­того 2000 р. "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 6 цього Закону, у разі, якщо предметом закупівлі є сільськогосподарська продукція чи продукти харчування вітчизняного виробництва, брати участь у тендерах можуть виключно вітчизняні сільськогосподарські товаро­виробники та підприємства харчової або переробної промисловос­ті. Відповідно до ч. З ст. 14 Закону України "Про закупівлю това­рів, робіт і послуг за державні кошти" замовник не має права діли­ти закупівлю на частини з метою уникнути застосування процедур, передбачених цим Законом, з урахуванням ч. 1 зазначеної статті, яка визначає основною процедурою закупівлі відкриті торги. Тоб­то замовник зобов'язаний здійснювати закупівлю, враховуючи не­обхідність раціонального й економічного витрачання бюджетних коштів, забезпечення максимальної конкуренції та прозорості під час здійснення закупівлі.

Специфіка договору контрактації полягає в тому, що 1) він є за­мовленням держави сільськогосподарському виробнику на відпо­відну продукцію; 2) його предметом може бути лише сільгосппро­дукція, що, як правило, на момент укладання договору ще не існує в натурі; 3) однією зі сторін договору є безпосередньо виробник продукції;. 4) на контрактанта покладаються певні обов'язки щодо сприяння виробнику (так договір контрактації певною мірою опо­середковує відносини щодо виробництва продукції).

Предметом договору контрактації є продукція, одержувана внаслідок сільськогосподарського виробництва; продукцією є речі, визначені родовими ознаками, як у сирому вигляді, так і ті, що заз­нали первинної обробки. Продукція, передана в рахунок виконан­ня договору контрактації, має бути виготовлена в господарстві ви­робника.

При цьому, за загальним правилом, реалізація сільськогоспо­дарськими виробниками отриманої ними продукції здійснюється на принципах вільного вибору форм, способів, видів і місця реалі­зації, за цінами, встановлюваними угодою сторін, а реалізація про­дукції в рахунок державного контракту чи замовлення — за ціна­ми, встановленими умовами договорів з урахуванням показників нормативних актів.

Істотні умови договору контрактації сільськогосподарської продукції, як було зазначено, передбачені ч. З ст. 272 ГК. Договір вважається укладеним з моменту досягнення домовленості зі всіх обов'язкових (істотних) умов зазначеної статті, але це не є перешкодою для сторін, для того щоб у договорі були визначені й інші умови.

Вид продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин є істотними умовами відповідно до абзацу другого части­ни 3 ст. 272 ГК.

Якість (сортність) сільськогосподарської продукції, що переда­ється виробником, має відповідати стандартам, технічним умовам, правилам ветеринарного й санітарного нагляду. Недоброякісність (невідповідність її обумовленій сортності) переданої продукції є підставою для відмови контрактанта цілком або частково від такої продукції, або для вимоги щодо відповідного зменшення ціни про­дукції відповідно до ст. 708 ЦК, тобто для прийняття її за дійсною ціною, котра відповідає якості цієї продукції.

Кількість і асортимент сільськогосподарської продукції, що підлягає закупівлі, визначається в договорах відповідно до держав­ного контракту, а у разі його відсутності — за домовленістю сторін.

Умови доставки: за договором контрактації, за загальним прави­лом, вивезення, експедирування й розвантаження продукції прова­дяться контрактантом або за його рахунок. Але на практиці кон­трактант найчастіше не здійснює вивезення продукції від виробни­ка власними силами. Сторони в договорах встановлюють один із наведених далі порядків вивезення (або використовують їх у сукуп­ності стосовно окремих обсягів закуповуваної продукції): 1) кон­трактант приймає продукцію безпосередньо у виробника; 2) контрактант приймає продукцію на своїх приймальних пунктах; 3) ви­робник безпосередньо доставляє продукцію третім особам за вка­зівкою контрактанта. Окремо в договорі має бути зазначена кіль­кість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у вироб­ника. Ця умова є істотною для договору.

У договорі контрактації зазначаються ціна за одиницю виміру продукції, загальна сума договору. Відповідно до змісту ст. 632 ЦК, зміна ціни після укладення договору дозволяється лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Ціна на сіль­ськогосподарську продукцію, що поставляється, не може змінюва­тися угодою сторін, якщо договір укладено на підставі державного контракту, яким передбачена ціна. Вступаючи в такі договірні від­носини виробник погоджується з умовами держконтракту. На про­дукцію, що закуповується не в рахунок держконтракту чи понад нього, сторони можуть установити інші ціни своєю угодою.

Строки виконання договору встановлюються з урахуванням особливостей виробництва і способу одержання (збирання, зберіган­ня, дозрівання) певного виду сільськогосподарської продукції з ура­хуванням місцевих умов заготівель. Стосовно окремих видів сіль­ськогосподарської продукції, зокрема продуктів рослинництва, за­гальні строки можуть змінюватися й уточнюватися з урахуванням кліматичних умов даного року збирання врожаю. Невід'ємною час­тиною договору є погоджені сторонами графіки доставки, що кон­кретизують терміни здачі продукції, оскільки на практиці для цього договору характерною є тривалість відносин між сторонами. Істот­ними для цього договору є строки здавання-приймання продукції, хоча незазначення інших строків може ускладнити виконання його.

Контрактант зобов'язаний прийняти доставлену продукцію на своєму приймальному пункті або у виробника в обумовлений тер­мін, не допускаючи простою транспортних засобів виробника.

Для договору контрактації характерно також те, що він передба­чає обов'язок контрактанта надавати виробнику певну допомогу в організації виробництва і здачі продукції, в забезпеченні господарс­тва тарою і пакувальними матеріалами, у видачі промислових чи продовольчих товарів або комбікормів у порядку зустрічного прода­жу (що не передбачено законодавством про поставку). Це випливає з поняття договору контрактації та визначення обов'язків контрак­танта щодо надання допомоги в організації виробництва сільсько­господарської продукції та її транспортування на приймальні пун­кти і підприємства як істотної умови договорів контрактації.

Контрактант зобов'язаний вчасно і цілком розрахуватися за от­риману продукцію. В іншому разі відповідно до ст. 4 Указу Прези­дента України від 16 березня 1995 р. № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві Укра­їни" підприємства оптової та роздрібної торгівлі незалежно від форм власності сплачують пеню у розмірі 1,5% від суми платежу на користь товаровиробника сільськогосподарської продукції та про­довольства за кожен банківський день прострочення платежу, як­що більший розмір пені не обумовлено угодою сторін.

Для договорів контрактації встановлено обов'язковий авансо­вий порядок оплати отриманої продукції. Сторони зобов'язані виз­начити в договорі розмір такого авансу і терміни його виплати. Так, для закупівель сільськогосподарської продукції за держкон­трактом встановлено обов'язковий порядок авансового платежу в розмірі 50% вартості законтрактованої продукції.

Для договору контрактації є обов'язковими положення про від­повідальність сторін, а також вимога реального виконання зо­бов'язань. За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором настає відповідальність у вигляді неустойки і/чи відшкодування збитків. Відповідальність сторін за порушення договору грунтується на принципі вини. Виробник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань, як­що вони не були виконані внаслідок стихійного лиха, інших нес­приятливих умов або з вини контрактанта. Доказами настання цих подій можуть слугувати висновки державної інспекції якості та сер­тифікації сільськогосподарської продукції, ветеринарного нагляду, метеослужби, акти страхових організацій тощо.

Міна. З моменту посилення кризових явищ в економіці почали поширюватися бартерні (товарообмінні) операції. Відповідно до ст. 715 ЦК за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язу­ється передати другій стороні у власність один товар в обмін на ін­ший. Отже, згідно з положеннями ЦК скасовано відмінності між категоріями "міна" та "бартер", з огляду на те, що вони застосову­ються як синоніми. Свого часу застосування цих договорів у сіль­ському господарстві відіграло певну позитивну роль: давало змогу діяти за умов великої інфляції. Нині уряд намагається скоротити обсяг товарообмінних операцій через те, що вони позбавляють то­варовиробників обігових коштів.

Біржові договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції. Особливе місце в системі реалізації сільськогосподарської продук­ції український законодавець відводить біржовим договорам, роз­виток яких покладається на спеціалізовані аграрні біржі. Створен­ня системи спеціалізованих аграрних бірж започатковано Указом Президента України від 18 січня 1995 р. № 63/95 "Про заходи що­до реформування аграрних відносин". У ньому було передбачено організацію й проведення на Українській міжбанківській валютній біржі торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під заку­півлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки із залученням до цього комерційних банків, як агентів-брокерів, з по­дальшим проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1995 р. № 916 схвалено Концепцію організації біржового сільськогоспо­дарського ринку. У п. 1 якої проголошено перехід від державно-ре­гульованої системи розподілу сільськогосподарської продукції та сировини і фіксованих закупівельних цін до ринкової системи пе­реміщення товару від виробника до споживача, формування цін на основі попиту й пропозиції, що об'єктивно стимулює створення різноманітних ринкових структур, таких як ринок сировини і про­довольства, оптові, роздрібні, спеціалізовані й регіональні ринки.

Зростання ролі біржової торгівлі, що відбулося останніми рока­ми в Україні, також зумовлене тим, що держава вважає цих учас­ників обороту сільськогосподарської продукції необхідним елемен­том механізму експорту зерна з України. Зокрема відповідно до підпункту "б" п. 1 Указу Президента України від 29 червня 2000 р. № 832/2000 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання вироб­ництва та розвитку ринку зерна" вжито заходів щодо запроваджен­ня порядку, за яким експорт зерна здійснюється лише за експортними контрактами, укладеними та зареєстрованими на акредито­ваних для таких операцій біржах.

Основними інструментами фондового ринку є форвардний та ф'ючерсний контракти, які є деривативами. Відповідно до п. 1.5 Закону України від 28 грудня 1994 р. "Про оподаткування прибут­ку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.) дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зо­бов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або не­матеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Згідно з підпунктом 1.5.1 зазначеного Закону, фор­вардний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зо­бов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення цього контракту. Слід зазначити, що будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності зго­ди іншої або у випадках, визначених цивільним законодавством. Ф'ючерсний контракт засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зо­бов'язань сторонами контракту.

 


§ 4. Особливості аграрно-правового регулювання ринку зерна та заставних закупівель сільськогосподарської продукції

Кризові явища на ринку зерна в Україні спонукали законодав­ця вишукувати механізм стимулювання сільського товаровиробни­ка до збільшення обсягів виробництва, з одного боку, а з іншого — створити механізм забезпечення стабільності та державної підтрим­ки цієї галузі національної економіки.

Отже, заставні закупівлі сільськогосподарської продукції є но­вим інструментом, який є характерним саме для аграрного зако­нодавства, оскільки найбільш повно враховує та встановлює ба­ланс між індивідуальними інтересами та інтересами суспільства в цілому.

Сутність заставних закупівель полягає ось у чому. Згідно з ч. З ст. 52 Закону України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зер­на в Україні", до 31 березня відповідного поточного року у поряд­ку, визначеному Кабінетом Міністрів України, затверджуються зас­тавні ціни на зерно, тобто на зерно майбутнього врожаю. Заставна ціна зерна (ціна підтримки) — це гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва.

Після затвердження заставних цін на зерно врожаю певного ро­ку відповідно до ст. 61 цього Закону Державний агент із забезпе­чення заставних закупок зерна, яким призначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 червня 2003 р №374-р. ДАК "Хліб України", та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах масової інформації чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель застав­ного зерна та заставні ціни. Сільськогосподарські товаровиробни­ки, які виявили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направляють відповідну заявку Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення зас­тавних закупок зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних заку­пок зерна протягом 5 днів після отримання заявки повідомляє сіль­ськогосподарського товаровиробника про її прийняття або відхи­лення. У повідомленні про прийняття заявки Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забез­печення заставних закупок зерна вказує також місцезнаходження зернового складу, до якого сільськогосподарський товаровиробник повинен доставити зерно за свій рахунок.

За ст. 47 зазначеного Закону, сільськогосподарські товаровироб­ники, здійснюючи заставні закупки зерна на підставі укладених до­говорів заставних закупок зерна, передають зерно зерновим скла­дам, які приймають його на зберігання згідно з укладеними дого­ворами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів перераховують сільськогос­подарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання заставного зерна є строковим. Пере­біг строку зберігання заставного зерна у зернових складах почина­ється з приймання цього зерна на зберігання після 1 липня поточ­ного року, але не може тривати довше, ніж до 1 березня наступно­го року. Протягом цього строку сільськогосподарські товаровироб­ники мають право витребувати заставне зерно у порядку, передба­ченому цим Законом.

Сільськогосподарські товаровиробники, згідно зі ст. 56 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", мають право роз­поряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання зерна за час його фактичного зберігання. Як­що до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував заставне зер­но для подальшого продажу, воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зерно­вих складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.

Як бачимо, держава в особі Кабінету Міністрів України, вста­новлюючи мінімально гарантовані ціни на зерно, які є складовою політики ціноутворення в Україні й спрямовується на підтримку виробництва зерна, забезпечує сільськогосподарському товарови­робнику мінімальний дохід від його діяльності задля забезпечення відшкодування ним середньогалузевих витрат на виробництво та забезпечення мінімального прибутку, достатнього для відтворення виробництва.

За обраною концепцією, створений механізм не повинен позба­вити сільськогосподарських товаровиробників свободи у виборі партнерів для реалізації власної продукції, тому що до закінчення терміну дії договору за ними зберігається право витребувати здане у зерновий склад зерно, попередньо повернувши Державному аген­ту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна отримані ним кошти при заставі зерна та відшкодувавши витрати зерновому складу за збері­гання такого зерна відповідно до умов ст. 58 зазначеного закону.

З моменту введення в дію Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" Кабінет Міністрів України застосовував різні спо­соби визначення заставних цін. Так, 2002 р. заставні ціни на зерно базисних кондицій визначалися на рівні 50% середньозваженої ці­ни, яка складеться на біржовому аграрному ринку на момент укла дення угоди про заставну закупівлю зерна ( див.: постанова від 29 квітня 2002 р. № 590 "Про визначення заставних цін та фінансове забезпечення заставних закупівель зерна"). На період з 1 липня 2003 р. до 1 березня 2004 р. рівень заставних цін однієї тонни зер­на базисних кондицій був визначений Кабінетом Міністрів Украї­ни встановленням твердих цін для різних найменувань зернових культур, їх класу або групи ( див.: постанова від 3 липня 2003 р. № 1030 "Про встановлення рівня заставних цін на зерно").

Міністерством аграрної політики України видано наказ від 11 червня 2002 р. № 156 "Про затвердження Примірної форми дого­вору про заставну закупівлю зерна в сільськогосподарських товаро­виробників", яким затверджено відповідну примірну форму дого­вору. Ця форма договору має застосовуватися з урахуванням поло­жень ст. 60 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якою визначено істотні умови договору заставних закупок зерна. Такими є: найменування заставного зерна; термін договору застав­них закупок зерна; ціна на заставне зерно; кількість заставного зер­на; ціна зберігання; відповідальність сторін; страхування ризиків випадкової загибелі та пошкодження заставного зерна. Згідно зі ст. 638 ЦК такий договір вважається укладеним і, відповідно, має пев­ні правові наслідки, якщо сторони в належній формі досягли зго­ди з усіх істотних умов такого договору.

Застосування заставних закупівель сільськогосподарської про­дукції є можливим також щодо інших видів продукції. Слід згада­ти, що вперше заставні закупівлі зерна згадуються в Указі Прези­дента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання вироб­ництва та розвитку ринку зерна", яким передбачено подолання не­гативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно і хлібопродукти шляхом впровадження ме­ханізму заставних закупок зерна, який передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників в сезон збирання за зас­тавними цінами та гарантування їм права наступного продажу цьо­го зерна за ринковими цінами в разі перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна, а також кредитування заставних закупок зерна, а починаючи з 2001 р. — їх бюджетне фінансування.

Надалі законодавець у ст.3 Закону України від 18 січня 2001 р. "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" як механізм цінової політики і підтримування до­ходів виробників сільськогосподарської продукції визначає можли­вість спрямовувати на забезпечення відтворення виробництва сіль­ськогосподарської продукції на основі запровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій. Отже, такий підхід відкриває шлях у майбут­ньому для ширшого і, бажано, гнучкішого застосування такого ме­ханізму забезпечення прав сільськогосподарських виробників, як заставні закупівлі їх продукції.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter