Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Політичний менеджмент (Шпаргалки)


Стадії, методи та стилі прийняття політичних рішень


Суб'єктами процесу прийняття політичних рішень є або безпосередньо громадяни, або опосередковано їх представники у представницьких органах, політичних організаціях чи взагалі — владні структури.

Стадії:

Заявлення вимог. Вихідним пунктом процесу прийняття рішень виступають сигнали про незадоволені потреби суспільства, що їх передають у центри прийняття рішень. Вимоги, що є наслідком цих незадоволених потреб і інтересів, можуть бути явними (наприклад, чітке формулювання вимог керівництвом профспілок або організацією підприємців) або прихованими, що проявляються через певну невдоволеність у поведінці. Вимоги можуть бути загальними (наприклад, вимоги заморозити ціни або підвищити заробітну платню загалом) або частковими (ставка податку на додану вартість).

Підготовка рішення — стадія, в якій беруть участь різні співпрацюючи організації, експерти, із залученням (прямим або опосередкованим) зацікавлених сторін, урахуванням їх думки. Це фактично стадія підготовки самого акту вибору.

Щоб прийняте рішення було зваженим і реалістичним, застосовують правила раціональної дискусії. В дискусії беруть участь представники влади, експерти, представники зацікавлених суспільних груп і організацій.

Прийняття рішення — це сам акт вибору. Він може здійснюватися одноособово і колективно. Відповідно існують директивні технології одноособового прийняття рішення та технології колективного прийняття рішення.

Виконання рішення

Методи розробки і прийняття політичних рішень:

І. Індивідуальні;

ІІ. Колективні:

Метод компромісу;

Метод консенсусу;

Основні методи прийняття політичних рішень 

(Ч. Ліндблюм – акцентування уваги на пізнавальному аспекті):

1) Раціонально-універсальний (кореневий). Спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей та цілей та на чітких процедурах. Виконавець має чітко дотримуватись на кожному з етапів прийняття рішень розроблених процедур. Метод передбачає наявність у розробників рішень об’єктивної інформації, а також їх неупереджене ставлення до проблеми.

2) Метод послідовних порівнянь ("метод гілок"). Полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим їх зіставленням, порівнянням з реальними потребами, настановами суспільних груп, політичних сил, тощо. Цей метод виходить з неможливості "робити політику раз і назавжди”, і тому пропонує постійне корегування політичного курсу.

3) Змішано-скануючий. Метод поєднує у собі два попередніх. Він уможливлює раціональний аналіз найважливіших, ключових моментів і менш детальне дослідження другорядних аспектів. Він сприяє адаптації політичної системи до швидкоплинної ситуації в поєднанні з необхідною гнучкістю процесу ухвалення рішень відповідно до конкретних умов.

Стиль прийняття політичних рішень строго індивідуальний для кожного політичного лідера.

 

У політичній практиці застосовується декілька методів прий­няття рішень: компроміс, консенсус і гегемонія.

Компроміс - це угода, до­сягнена шляхом взаємних поступок. Компроміс неможливий, коли учасники рішення знаходяться в однозначно взаємозаперечних відносинах; компроміс можливий, коли їх інтереси частково співпа­дають, хоча й частково суперечать. Компромісне (спільне) рішен­ня забезпечує реалізацію спільної або вищої мети, але не гарантує для жодної зі сторін повноти виконання їх вимог.

Такою вищою метою в суспільстві є збереження цілісності і незалежності держави, громадянського миру і виконання загаль­нонаціональних завдань. Рівень компромісу є прямо пропорційним масштабам проблеми, що розв'язується, і рішенням, що прийма­ються. Для збереження держави необхідне компромісне рішення соціальних груп у межах держави; для збереження загального миру на планеті необхідне компромісне рішення всіх держав, що склада­ють світове співтовариство.

Консенсус сприймається як спільна згода щодо політичного курсу в цілому чи його окремого аспекту. У вузькому сенсі - це метод розробки і прийняття рішення, коли обговорювана альтернатива не ставиться на голосування, а прий­мається шляхом узгодження. Узгодження - це. порядок прийнят­тя рішення, коли учасники навіть за незгоди з якогось положен­ня пропонованого проекту не заперечують проти його прийнят­тя в ім'я спільних інтересів.

Методом консенсусу приймаються рішення на загальнонаці­ональних «круглих столах» чи всіма фракціями в парламенті. Рішення Ради Безпеки ООН приймаються за згодою всіх її постійних членів.

Водночас консенсус не означає абсолютної згоди всіх політич­них сил, консенсус ніколи не охоплює всього населення. Звичай­но він є вищим за рівнем з питань загального характеру і нижчим з конкретних соціально-політичних проблем.

Для досягнення політичного консенсусу необхідні: по-перше, готовність більшості населення слідувати прийнятим законам; по-друге, легітимність політичних інститутів, покликаних перетво­рювати ці закони в життя; по-третє, наявність у громадян почут­тя належності до спільноти (нації, соціальної групи тощо).

Гегемонія у полі­тиці - це провідна роль якого-небудь соціального класу чи держа­ви щодо інших класів чи держав. Гегемонія як політичний прин­цип означає неоднаковий статус соціальних суб'єктів в системі соціально-політичних відносин, суб'єктів, що визнають один од­ного не суперниками, а природними союзниками і партнерами в реалізації своїх інтересів. Тут пріоритет у прийнятті політичних рішень належить більш могутньому суб'єкту, його слабші союз­ники погоджуються із запропонованою альтернативою як такою, що відповідає їх інтересам.


Категорія: Політичний менеджмент (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter