Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Політичні еліти (Семінари)

1. Демократичні та неототалітарні трансформації посткомуністичної влади

2. Фактори становлення інституту політичного лідерства в Україні

3. Проблеми взаємодії політичного лідерства та державного управління

 

 

1. Демократичні та неототалітарні трансформації посткомуністичної влади


У будь-якій демократичній державі є політична еліта і маси. Для демократичного суспільства чи не найголовнішою проблемою є формування найбільш результативної, корисної для мас і тією чи іншою мірою підконтрольної їм керівної еліти. Це досягається пошуками та запровадженням таких демократичних інститутів, що забезпечують широке соціальне представництво керівного прошарку, його вчасне якісне оновлення, запобігання його олігархізації і разом з тим відчуження від мас та перетворення в замкнену панівну привілейовану касту.

В Україні, де була проголошена державна незалежність у серпні 1991 року, стан вирішення цієї проблеми залишається майже таким самим, як і тоді, коли існувала монократична влада КПРС. Тому, цілком природно, що тут і досі триває небачене за масштабами пограбування мас та насильство над ними цією організованою меншістю. Але якщо у сталінсько-брежнєвському варіанті політичної системи легітимність насильства з боку еліти здійснювалась за допомогою ідеологічного міфу про «світле комуністичне майбутнє», то після 1991 р. для цього активно використовується ідея «розбудови незалежної демократичної держави».

Більшість населення неспроможна протягом відносно короткого періоду подолати стереотипи тоталітарної свідомості, комунітарний спосіб життя, не готова сприйняти альтернативні цінності, а саме — цінності громадянського суспільства.

Передусім це пов’язано з спадщиною та генофондом, які залишилися Україні після краху комуністичного режиму в колишньому СРСР та після його розпаду.

Починаючи з серпня 1991 року, керівній еліті вдалося не лише поглинути колишню опозицію. Еліта домоглася співпраці з демократично орієнтованими інтелектуалами, які не брали активної участі у бурхливому політичному житті у 1989-1991 рр. Саме задля цього були створені різні інституції (наприклад, т.зв. Державна дума України та її колеґії).

Проміжний режим, котрий виник в Україні внаслідок соціальних трансформацій після розпаду СРСР, поки що не став демократичним на ділі. Радше, його можна розглядати як формально демократичний. До нього можна застосувати різні назви: ілліберальний, або «бюрократичний авторитаризм», або «посткомуністичний неототалітаризм». Та, незалежно від назви, реальність в Україні є такою, що суспільство має політичні інститути, які за формальними ознаками цілком демократичні, але визначені конституцією та законами процедури їхнього функціонування постійно порушуються. Перебіг парламентських і президентських виборів засвідчує недотримання політичними елітами демократичних норм у реальній, а не декларованій політичній діяльності.

Отже, сьогодні вже є очевидним, що політичні зміни у колишніх комуністичних країнах мають якісно різний характер, різну суспільну спрямованість, різну систему соціальних та політичних координат. Відтак певну схожість між цими країнами можна знайти хіба що у їхньому недавньому історичному минулому і, можливо, у декларованих ними цінностях та загальновживаних гаслах, ніж у їхньому реальному сьогоденні.

Щодо України, сутність трансформації політичної влади та політичної еліти у ній після розпаду колишнього СРСР можна зрозуміти лише з контексту тіньового політичного процесу і таким чином — безболісного, навіть органічного для керівної політичної еліти переходу від комуністично-номенклатурного тоталітаризму до посткомуністично-номенклатурного неототалітаризму.

 

 


2. Фактори становлення інституту політичного лідерства в Україні


У сучасному світі, в якому провідною є тенденція подолання тоталітаризму, роль інституту індивідуального політичного лідерства зростає. Це стосується також України. Становлення інституту політичного лідерства тут має специфічний характер уже тому, що подолання тоталітаризму відбувається водночас з національним відродженням, становленням демократії, формуванням громадянського суспільства. Істотними чинниками є також політична і поліконфесійна структури населення, регіональні відмінності в його соціальному складі, у політичних орієнтаціях. За цих умов не обійтися без загальнонаціонального лідера. Саме ним об'єктивно може стати президент - глава держави, обраний на основі волевиявлення народу, здатний бути виразником національних інтересів, людиною, що виправдовує покладену на нього історичну місію. Своє історичне покликання він зможе реалізувати за умови підтримки його всіма політичними силами, метою яких є розбудова незалежної могутньої держави. Проте результати численних досліджень свідчать, що українське суспільство відчуває гострий дефіцит моральних авторитетів, імен, особистостей, думка і позиція яких були б беззаперечними для нації. Політичний ринок (ринок лідерів і нових ідей) виявився дуже бідним.

Нових лідерів за ці роки практично не з'явилося. В Україні, незважаючи на істотні зміни в політичному житті, залишився по суті колишній тип лідерства, тобто зберігається традиція лідерської поведінки вождистського типу, заснована на харизмі та особистій відданості до персони, що втілює верховну владу.

Нині, в умовах політизації життя, політичного суперництва і політичної боротьби велике значення має проблема формування і висунення молодих лідерів. Нова генерація політичних лідерів повинна проходити спеціальну підготовку та відбір, професійно займатися політичною діяльністю, діяти в межах демократичних норм і процедур прийняття політичних рішень, взаємодії різних видів влади. І, найголовніше, в основі всього повинна бути поставлена тріада: мораль - правда - справедливість та служіння лідерів Україні і українському народу.

В Україні є певні проблеми стосовно формування політичного лідера. Народ не довіряє владі, не довіряє опозиції. Люди збагнули, що формуванням політичного лідера займаються всі, це є як бренд. Над образом працюють іміджмейкери, піар – компанії і т.п. Тобто, зараз є проблема в тому, що політичний лідер не є справжнім. Існує відокремленням політичного лідера і людини. У сучасній Україні багато політичних лідерів є акторами. Вони просто вдягають маску та промовляють потрібний текст. У цьому є основна проблема. Лідери партій бояться втратити рейтинг, тому придурюються і заради власної вигоди працюють як професіональні гравці.

 



3. Проблеми взаємодії політичного лідерства та державного управління


Першу групу поглядів на проблему збалансування політичного лідерства і державного управління можна назвати нормативним підходом. На сьогодні він є найбільш поширеним способом аналізу проблеми. Взаємовідносини між державним управлінням та політичним лідерством розглядаються як нормативно-правова проблема, що вирішується юридичними засобами, а саме - шляхом розподілу прав та повноважень різноманітних структур влади і дотримання Конституції та законодавства України. Більшість досліджень у нашій країні здійснюються в межах цього підходу, і проблема державного управління розглядається переважно як політично-правова.

Другий підхід можна означити як загальносоціальний. Він базується на аналізі проблеми державного управління та політичного лідерства крізь призму соціального інтересу. Дослідження зазвичай концентрується на висвітленні механізмів передачі соціального інтересу на структури влади і відповідно прийнятті та реалізації державних рішень. Підхід найбільш відомий через марксистську соціальну теорію.

Третій підхід виник на засадах загальної теорії систем і тому має назву загальносистемного. Його ще називають кібернетичним. У межах загальносистемного підходу було здійснено чітке структурне та функціональне розмежування державного управління та політичного лідерства. Однак сама проблема їх збалансування розв'язана не була: управління і лідерство розглядалися як дві функції єдиної самокерованої системи, припускалося, що її саморегуляція здійснюється внутрішніми процесами.

У межах системного підходу проблема взаємодії політичного лідерства та державного управління розглядається як основна проблема підвищення управлінської здатності суспільства. Прихильники такого підходу виходять із того, що політичне лідерство не просто функціонально пов'язане з прийняттям загальностратегічних рішень, а є акумулятором соціальних потреб та інтересів. У демократичному суспільстві воно трансформує розуміння соціумом своїх завдань і цілей в управлінську форму стратегічних та політичних рішень.

Важливою проблемою співвідношення політичного лідерства і державного управління в умовах здійснення конституційної реформи в Україні є розподіл функцій державного управління. У сучасній світовій практиці здійснюється диференціація розпорядчо-виконавчих функцій і на цій основі створені різні форми управління та політичного контролю для окремих сфер управлінської діяльності виконавчої влади.

Категорія: Політичні еліти (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter