Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Політичні технології (Семінари)

1. Політика як сфера діяльності та форма комунікації між людьми. Співвідношення між поняттями «політика» і «управління»; «комунікація», «управління», «соціальна комунікація» і «політична комунікація»

2. Розмежування понять «політична інформація» і «політично значуща інформація». Основні канали поширення політично значимої інформації

 

 

1. Політика як сфера діяльності та форма комунікації між людьми. Співвідношення між поняттями «політика» і «управління»; «комунікація», «управління», «соціальна комунікація» і «політична комунікація»


До 19 ст. політика традиційно розглядалась як вчення про державу. Але в новий час розвиток політичної думки та уявлень про державу привели до виділення науки про державу та її обособлення від політичної науки. Уявлення про політику значно розширилось, і вона опинилась предметом різних тлумачень.

Сьогодні можна виділити наступні основні тлумачення політики:

Політика – це сфера діяльності і сама діяльність індивідів, соціальних шарів та груп, класів, націй та держав з приводу влади. Політика – мистецтво управління державою, участь у справах держави, визначення задач, форм, змісту діяльності держави. Політика – це система принципів та норм регулювання життя суспільства в цілому та соціальних груп, які є в суспільстві. Політика – це концепції, програми дій з приводу влади та самі дії.

В кожному з цих підходів можна побачити розуміння політики як області між групових відносин з приводу використання влади, її публічних інститутів для реалізації їх загальнозначних інтересів та потреб.

У найбільш узагальненому вигляді управління — це діяльність суб'єкта, що дістає вияв у цілеспрямованому, організуючому впливі на об'єкт управління, здійснюваному з метою приведення останнього у бажаний для суб'єкта стан.

Комунікація — процес обміну інформацією та змістовим значенням між двома або більше людьми (тобто передача інформації).

"Ми живемо у світі комунікації, пише Г.Г.Почепцов, 70% свого часу людина витрачає на спілкування. Без ефективної комунікації зупинилося б багато виробничих процесів. Тому питання організації процесу спілкування (комунікативного процесу) є важливим для творення суспільства.”

Дослідження показали, що близько 70% часу індивідуума припадає на комунікацію: людина пише, читає, говорить, слухає. Жодна людина чи група людей не може існувати без комунікації. Тільки комунікація забезпечує передачу інформації та ідей. Комунікація передбачає як передачу (вислів), так і розуміння (сприйняття) повідомлення.

Політична комунікація — це процес, що охоплює політичну сферу життя людини, посередництвом якого відбувається спілкування між органами влади, політичними партіями, громадськими організаціями і рухами, посадовими особами, виборцями, населенням. Її обов’язковими складниками є комунікатор, повідомлення, канал, комунікант, реакція і зворотний зв’язок. Сам процес комунікації безперервний, проте його активізація спостерігається у виборчий період, коли застосовуються найрізноманітніші шляхи впливу на електорат з метою завоювання його прихильності.

У західній літературі виділяється три основних способи політичної комунікації:

·Комунікація через засоби масової інформації, що включає в себе друковані засоби (преса, книги, плакати і т.д.), електронні засоби (радіо, телебачення і т.д.);

·Комунікація через організації, коли політичні партії або групи тиску служать передавальною ланкою між правителями і керованими;

· Комунікація через неформальні канали.

Особливе місце серед засобів політичної комунікації займають неформальні засоби передачі інформації. Останнім часом багато дослідників відзначають падіння довіри до офіційних джерел інформації, що призвело до зростання значущості повідомлень, що виникають на рівні міжособистісного спілкування. До неформальним засобам політичної комунікації відносять чутки, плітки, анекдоти, графіті тощо. Ці джерела впливають, перш за все, на формування негативної оцінки діяльності політичних лідерів і політичних інститутів.

Соціальна комунікація — це передача інформації на великі або малі групи аудиторії. Вона передається за допомогою символів і знаків. Зі стрімким розвитком техніки цей вид комунікації знайшов різноманітні форми, що, на жаль, не означає підвищення його ефективності. Також деякі теоретики розглядають це явище як спосіб впливу на великі групи аудиторії, за допомогою чого реалізуються цілі тих, хто транслює інформацію.

 



2. Розмежування понять «політична інформація» і «політично значуща інформація». Основні канали поширення політично значимої інформації


„Політична інформація” і „політично значуща інформація”. Перше поняття співвідноситься із змістом повідомлень про явища, факти і події, що відбуваються в політичній сфері суспільства. Обсяг другого поняття охоплює зміст усієї сукупності повідомлень, які змінюють стан політичних акторів в процесі їх громадсько-практичної діяльності. Залежно від конкретної ситуації не всяка „вхідна” політична інформація стає політично значущою.

У той самий час елементом політично значущої інформації може стати зміст повідомлення про події і іншої сфери суспільного життя, що торкається інтересів будь-якого політичного актора.

Це можуть бути відомості про факти з області економіки (наприклад, інформація про покращання чи погіршення економічної ситуації в регіоні, що поширюється в період виборчої кампанії), науки, мистецтва, культури і навіть інформація суто технічного характеру (наприклад, характеристики національної системи протиракетної оборони, що розробляються в США і становлять об’єкт зацікавлення спецслужб багатьох держав).

Виділяють такі види політичної інформації:

1) констатуюча (нейтральна);

2) спонукальна (яка закликає до певних дій);

3) мотивуюча. Спонукальна інформація може бути спрямована на активацію („підштовхування” до дій у певному напрямку) і дестабілізацію (руйнування політичних структур, норм і форм поведінки або діяльності).

Р.-Ж. Шварценберг виділив три основні способи (канали) політичної комунікації, що ґрунтуються на використанні різноманітних засобів:

1. Комунікація через засоби масової інформації: друковані засоби (преса, книги, плакати), електронні (радіо, телебачення). Така комунікація реалізується через проведення прес-конференцій, брифінгів, розсилання прес-релізів, розміщення політичної реклами.

2. Комунікація через організації, коли ланкою передачі слугують політичні партії, групи інтересів, суспільні організації і рухи.

3. Комунікація через неформальні канали з використанням особистих зв’язків.

Категорія: Політичні технології (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter