Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.

Тема 12. Релігія і політика

У взаємодії політики й релігії простежуються дві основні тенденції: релігізація політики й політизація релігії (за І. Дзюбком). 

Релігізація політики:

- врахування в політиці стану релігійності в суспільстві;
- використання релігійного фактору для досягнення політичних цілей;
- використання церквою державних ЗМІ для пропаганди віровчення;
- створення можливостей для релігійного виховання в недержавних навчальних та виховних закладах;
- розробка політики, яка забезпечує нормальні умови для віруючих.

Політизація релігії:

- участь у політичній діяльності служителів культу, релігійних організацій;
- функціонування політичних партій та рухів на релігійній основі;
- участь церкви у врегулюванні політичних та соціальних конфліктів.

Структура релігії:

1) релігійна свідомість (релігійна ідеологія, релігійна філософія, теологія, релігійно-орієнтовані теорії, релігійна психологія (почуття, уявлення, бачення, емоції);
2) релігійна діяльність або культ (проповіді, молитви, обряди, богослужіння, свята, піст);
3) релігійні організації (конфесійні керівні центри, низові організації).

Політика й релігія мають багато спільних функцій. Функції політики:

- ідеологічна;
- нормативно-регулятивна;
- комунікативна;
- інтегративна;
- виховна;
- пізнавально-прогностична. Функції релігії:
- світоглядна;
- морально-регулятивна;
- комунікативна;
- інтегративна;
- виховна;
- компенсаторна.

Церква має такі основні напрямки суспільно-політичної діяльності: формування впливу на ставлення парафіян до суспільства, пропаганда соціально-політичних аспектів релігійних теорій, участь у масових акціях, захист суспільно-політичного ладу, функціонування церкви як елементу політичної системи.

Наявність взаємозв'язку між релігією і політикою очевидна. Релігія ніколи не означала тільки віру в Бога і в потойбічне життя, здійснення релігійних обрядів. Релігія по-своєму пояснює реально існуючий світ і регулює реальні відносини між людьми.

Якісно новим етапом у посиленні суспільно-політичної ролі релігії було виникнення церкви як релігійної організаційної структури. Розвивалася церква, а разом з нею посилювались її політичні функції. Соціальне вчення кожної церкви по-своєму формулює кінцеву "земну" ціль для мільйонів віруючих, рух до якої стає змістом їх повсякденного життя.

З трьох світових релігій найбільш чіткі соціально-політичні доктрини мають іслам і християнство. У буддизмі соціально-політична доктрина простежується слабо, у силу його особливих основних постулатів. Це вчення не ставить своєю метою перетворювати або покращувати суспільні відносини.

Здобуття Україною незалежності привело до формування різних підходів стосовно перспектив державно-церковних відносин, їх можна звести до трьох основних шляхів реформування: забезпечення рівності всім релігійним організаціям, надання державного статусу окремим християнським церквам, повне дотримання принципу свободи совісті.

Державно-релігійні відносини реалізовуються відповідно до Конституції України, Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"". Загальний зміст цих документів визначає Україну як світську державу, що не надає переваги жодній релігійній організації.

Найбільш висока релігійна активність у західному регіоні, середня - у північно-західному, низька - у південно-східному. Україна - поліконфесійна держава, 54 % громад є православними. З них найбільшу кількість мають УПЦ МП, УГОД КП, УАПЦ. Організаційно й чисельно зміцнюються громади протестантів, мусульман. Особливо швидко зростає кількість релігійних організацій новітніх конфесій (кришнаїтів, РУН-віри, мормонів) та ін.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter