Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.

Тема 14. Політичний процес

Політичний процес - це сукупність усіх видів політичної діяльності. Політичний процес - явище динамічне й багатогранне. Цим терміном (від лат. processus - просування) характеризують хід та особливості руху, послідовну зміну подій, явищ. Політична наука використовує цей термін перш за все для характеристики реалізації владних інтересів і досягнення цілей. Дії політичних суб'єктів здійснюються в часі й просторі, як упорядкована послідовність, що має політичний смисл.

Політичний процес виступає характеристикою політичного життя в цілому, реалізує виконання суб'єктами політики своїх специфічних ролей і функцій. Політичний процес відображає політичну реальність, яка виникає внаслідок боротьби інтересів політичних сил, соціальних груп, індивідів. У змістовому плані політичний процес охоплює дії громадян й еліт, які здійснюються стосовно влади. Дії політичних суб'єктів розвиваються в рамках політичної системи.

Політичний процес - це:

- всебічний і суперечливий розвиток політичних явищ;
- сукупність дій різних політичних сил, течій, які домагаються реалізації політичних цілей;
- один із суспільних процесів, на відміну від економічного, духовного тощо;
- форма функціонування політичної системи, яка еволюціонує в просторі й часі;
- методи реалізації владних функцій правлячим режимом і його взаємодія з опозицією;
- означення конкретного процесу з досягненням певних цілей (реформа, революція, виборча кампанія).

Політичні процеси поділяють за просторовими вимірами на глобальні, регіональні, національні, регіональні, локальні. У середині суспільства політичні процеси здійснюються:

- на загальнодержавному рівні;
- на адміністративно-територіальному рівні (область, місто, район);
- усередині соціальних спільностей, соціально-демографічних груп;
- усередині націй, етносів;
- політичних партій і рухів.

Політична наука виділяє три основні підходи до розуміння сутності політичного процесу залежно від дії політичних суб'єктів і часових вимірів. Прибічники інституційного підходу пов'язують це явище з трансформацією інститутів влади. Представники біхевіористського підходу як основні суб'єкти політики розглядають окремих індивідів або групи осіб. Структурно-функціональний підхід зосереджує увагу перш за все на внутрішніх структурних особливостях політичної системи й середовища, у якому відбувається політичний процес. Об'єктами аналізу при цьому підході виступають структурні елементи політичної системи та їх функціонально-рольові особливості.

Політичний процес характеризується циклічністю. У демократичних країнах він функціонує значною мірою у зв'язку з виборчими циклами. Пік політичної активності в цьому разі припадає на вибори до законодавчих і місцевих органів влади. У період літніх відпусток політичне життя істотно затихає.

Відповідно до характеру політичних режимів політичні процеси розділяють на такі основні види: демократичні й недемократичні. Демократичні характеризуються різноманітністю форм представницького народовладдя і прямої участі в політиці.

Недемократичні політичні процеси відбуваються при авторитарних, тоталітарних і перехідних політичних режимах.

У політичних процесах виділяють етапи формування і розвитку політичних процесів. Перший - визрівання політичних пріоритетів. Другий - вироблення й артикуляція політичних інтересів і цілей. Третій - прийняття політичних рішень, у яких виражена політична воля. Четвертий - реалізація політичних рішень, втілення вольових бажань інститутів влади, різних суб'єктів політики. П'ятий - етап підведення підсумків розвитку процесу. Шостий - етап визначення нових цілей і завдань. Усі ці етапи взаємозв'язані й становлять цілісний процес.

За показниками стабільності політичні процеси поділяють на дві основні форми. Стабільний політичний процес характерний стійкими формами політичної мобілізації і поведінки громадян. Такий процес базується на легітимному режимові правління. Нестабільний політичний процес виникає і розвивається в умовах кризи влади, в основі якої можуть лежати соціально-економічні проблеми, міжнародні конфлікти, внутрішня політична криза, різке загострення політичної боротьби тощо. Нестабільність політичного режиму зумовлює нестабільність політичного процесу.

Залежно від масштабів вирізняють такі типи політичних процесів:

- повсякденні політичні процеси, у яких беруть участь дрібні суб'єкти з безпосередньою дією індивідуумів, груп і частково інституцій;
- історичні політичні процеси, пов'язані із здійсненням якоїсь історичної події, у яких беруть участь крупніші суб'єкти;
- еволюційні політичні процеси, у них беруть участь крупні суб'єкти політики (інститути політичної системи). Вони тривають довго. До такого типу належить модернізація політичної системи, демократизація посттоталітарних суспільств.

Політичні дослідники виділяють базові й периферійні політичні процеси. До перших належить зміна системних властивостей політичного життя, до других - процеси, при яких відбуваються менш суттєві зміни. Вирізняють відкриті й закриті процеси, "ідеальні процеси", традиційні й патріархальні процеси. З огляду на стан суспільства виділяють стаціонарні й перехідні типи процесів, системні та міжсистемні процеси.

Політичний процес як цілісне явище має свою структуру, яка складається із таких елементів:

- суб'єкта, носія влади, який виявляє політичну волю;
- об'єктів, на які спрямовані дії і передбачено досягнення цілей;
- засобів, методів, ресурсів, інституцій, що реалізують процес. Кожний узятий окремо процес має свою структуру і власну логіку розвитку. Тому суб'єкти, їх взаємодія, послідовність, сюжет, часові рамки та інші фактори, які впливають на розвиток політичного процесу, визначають як параметри політичного процесу. Учасниками політичного процесу можуть бути політичні системи, держава, елементи громадянського суспільства, політичні партії, масові рухи, організовані й неорганізовані групи людей, індивіди.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter