Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.

Тема 17. Особа й політика

Історія розвитку людства виступає як діяльність людини, що має свої власні цілі. Але категорія "людина" визначається рисами, які окреслюють специфіку життєдіяльності людей. Людина - це соціальна якість усіх індивідів, які становлять рід людський. Ця соціальна якість виявляється в тому, що, на відміну від тварини, яка забезпечує свою життєдіяльність, безпосередньо взаємодіючи з природою, людина задовольняє свої життєві потреби опосередковано, через виготовлення знарядь праці, здійснення процесу праці й створення внаслідок цього суспільних відносин, соціальних і політичних інституцій, тобто суспільства як цілого і взаємозв'язаного організму.

Сутність людини не існує сама по собі. Реально'вона знаходить свій вияв у життєдіяльності індивіда. Кожний індивід - це реальна, жива людина, реальна особистість з усіма притаманними їй біологічними й соціальними особливостями. Особа розуміється як соціальна якість індивіда, форма вияву існування, функціонування, розвитку всієї системи суспільних відносин.

Зшіежно від соціальних ролей, що їх відіграють у політиці особистості, виокремлюють таку їх типологію (за В. Бебиком):

1) пересічний громадянин, який має статус об'єкта політики, тобто не виявляє активності, не цікавиться політикою і не впливає на неї;
2) громадянин, який є членом суспільно-політичної організації, руху, опосередковано залучений до сфери політичної практики саме завдяки членству в згаданих організаціях;
3) громадянин - член політичної партії; при цьому ступінь його участі в зазначеній діяльності залежить від його прагнень, інтересів і можливостей, зумовлених суспільною вагою цієї організації та соціальною роллю в ній громадянина;
4) політичний або громадський діяч;
5) професійний політик, для якого політична діяльність є джерелом існування і змістом життя;
6) політичний лідер - інституйований, духовний, інтелектуальний, формальний або неформальний, який має певний авторитет у суспільстві.

Життя в суспільстві перетворює людину на політичну істоту -homo politicus. Процес (соціалізація) пройшов кількісну та якісну еволюцію: від невеликого прошарку вільних людей до загальної участі в політичних, процесах, від прямої до представницької демократії.

Важливими для становлення політичної людини стали:

- введення загального виборчого права;
- масова участь у діяльності політичних партій;
- формування інформаційного суспільства;
- систематичне зростання участі жінок у політичному житті;
- залучення до політики етнічних і соціальних меншин. Політична соціалізація - це процес безперервного набуття людиною політичних якостей, знань, умінь, навичок, здобутків політичної культури.

Політична соціалізація функціонує на таких рівнях:

1) соціальному - суспільний рівень у цілому, коли людина долучається до політики під дією проблем, з якими стикається все суспільство;
2) соціально-психологічному - характерна для малих груп через міжособистісне спілкування;
3) внутрішньо-особистісному - проходить через інтереси та потреби особистості, мотиви й ціннісні орієнтації.

Політичні цінності, традиції, зразки поведінки та інші елементи політичної культури засвоюються людиною безперервно, і цей процес може бути обмежений тільки тривалістю її життя.

Вікові етапи політичної соціалізації людини (за В. Муляром):

1-й етап (5-13 років) - потреба ідентифікації з кимось, формування перших політичних поглядів, зв'язок першого політичного досвіду з морально-політичною атмосферою в сім'ї;

2-й етап (13-18 років) - формування власного політичного "я", зростання ролі власного досвіду у формуванні політичної культури, сім'я не є єдиним фактором політичної соціалізації;

3-й етап (від 18 років) - одержання рівних політичних прав поряд з іншими, зростаюча роль власного досвіду у формуванні політичної культури, набуття юридичних політичних прав.

Функції політичної соціалізації:

- підтримання наступності при передачі політичних цінностей від одних поколінь до інших;
- сприяння стабільному розвитку суспільства в цілому та політичної системи зокрема;
- забезпечення підготовки громадянина до реалізації своїх прав і свобод в рамках певної політичної системи.

Фахівці наводять такі впливові фактори політичної соціалізації людини: сім'я, школа, підліткові групи, молодіжні структури, трудовий колектив, соціально-групові структури, політичні партії і громадсько-політичні рухи, взаємостосунки громадянського суспільства й держави.

Політична наука напрацювала численні наукові концепції політичної соціалізації особи. Серед основних є такі:

1) елітаристська - громадянин має вірити у вміння політичної еліти керувати суспільством, а еліта повинна довести на ділі свою компетентність (Д. Белл, У. Мурр);
2) концепція інтересу - громадянському суспільству як сумі індивідів, інтересам, яких протистоїть держава, необхідно оберігати індивіда від влади держави та її інститутів;
3) концепція рольового тренінгу - сприйняття політичного процесу як гри, у якій учасники дотримуються певних правил, завдяки яким добре засвоюють свою роль шляхом тренувань та добре завойовують свою роль у тренуванні (С. Верба, С. Ліпсет, С. Хантінгтон);
4) концепція підкорення - передбачає перехід від рівності можливостей до рівності результатів, а це сприяє підкоренню людини чинним нормам і правилам (І. Репсе, Ч. Мерріам);
5) концепція політичної підтримки - добровільне прийняття людьми цілей політичної системи, що передбачає висунення реальних вимог громадян до державної і політичної влади (Д. Істон, Д. Деніс).

Концепції політичної соціалізації західна політична наука взяла на озброєння наприкінці 50-х років XX століття. Сам термін "соціалізація" запровадив американський соціолог Ф, Гіддінгс наприкінці XIX століття для характеристики процесу "розвитку соціальної природи людини".

Сукупність реакцій соціальних суб'єктів (особи, групи, соціальної спільності й т.д.) на діяльність політичної системи називається політичною поведінкою.

Політичну поведінку поділяють на політичну участь й абсентеїзм (лат. absentia - відсутність), який проявляється перш за все через ухилення від участі у виборах.

Політична участь - це вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і на процеси вироблення політичних рішень.

Американські політологи С. Верба і Н. Ні підкреслюють, що політична участь - це перш за все інструментальна активність, з допомогою якої громадяни намагаються впливати на уряд та політичний процес взагалі.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter