Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Політична глобалістика (Семінари)

1. Основні етапи становлення глобалістики і їх особливості

2. Сучасна глобалістика і особливості її формування в XX ст.

 

 

1. Основні етапи становлення глобалістики і їх особливості


У встановленні глобалістики як науки можна виділити три етапи: кожен з яких віддзеркалює специфіку еволюції світової економіки і суспільства.

1. Перший етап (кінець 1960-х - початок 1970-х років).Саме тоді виникла необхідність в інтеграції теоретичних і практичних знань, що спрямовувались на вивчення нових явищ, які відрізнялися масштабністю, цілісністю і складною системою взаємовідносин.

Таким чином, глобалістика первинно стала утворюватись і як принципово новий напрям, де на перший план виступили інтеграційні процеси, і як сфера суспільної практики, що охоплювала міжнародну політику, економіку та ідеологію.

Попередником глобалізації на цьому етапі виступала футурологія (наука прогнозування майбутнього)

У 1968 році найбільш відомі футурологи 30 краї світу створили Римський клуб, що досить швидко став впливовим міжнародним органом, що досліджував майбутні тренди розвитку. Члени Римського клубу зайнялися глобальним моделюванням за двома основними напрямами – дослідженням меж і спрямованості зростання економіки і дослідження в галузі людських взаємовідносин і взаємодій.

У 1972 була опублікована перша доповідь Римського клубу «Межі зростання». З цієї доповіді і бере початок глобалістики як науки.

2-ий етап розвитку глобалістики тривав від середини 70-х до середини 80-х років. Вцей час провідні країни Заходу були уражені серією структурних криз, серед яких найбільш гострою стала енергетична. Дослідження природи криз та шляхів їх врегулювання стало основним змістом глобалістичних досліджень на цьому етапі.

Саме в цей період визначилися певні критерії, за якими проблема може розглядатись як глобальна. Критерії:

  • всезагальний характер глобальних проблем, що виключає можливість їх вирішення силами однієї держави
  • підвищений ступінь небезпеки, оскільки їх виникнення та наслідки є небезпечними для всієї цивілізації
  • високий ступінь змінності, оскільки ступінь їх гостроти може суттєво змінюватись в залежності від результатів сучасної людської діяльності
  • поступовий характер посилення негативного впливу на всі сфери людської життєдіяльності, ступінь якого є прямо пропорційним темпам розвитку НТП
  • має місце зміна пріоритетності в градації самих проблем, оскільки ймовірність негативних наслідків у випадку несвоєчасних і неадекватних мір може мати незворотний характер.

Таким чином, відповідно до цих критеріїв, глобальними можна вважати проблеми, які виникають в результаті об’єктивного розвитку суспільства, носять планетарний характер, зачіпають інтереси всіх народів і держав, загрожують всьому людству,потребують невідкладних рішень і вимагають зусиль всього світового співтовариства.

В науковій літературі існує великий перелік глобальних проблем, де їх кількість коливається від 6 до 45, це пояснюється тим, що поряд із глобальними проблемами існує ще велика кількість приватних (державних).

Існує також різноманітні класифікації глобальних проблем. Зазвичай серед них виділяють:

- Проблеми найбільш «універсального» характеру;

- Проблеми природно-економічного характеру;

- Проблеми соціального характеру;

- Проблеми змішаного характеру.

Класифікація глобальних проблем, запропонована МВФ

  1. найбільш універсальні проблеми політ. і соц-економ. характеру (запобігання ядерної війни, забезпечення сталого розвитку світового співтовариства)
  2. проблеми природно-економічного характеру (продовольча, екологічна)
  3. проблеми соціального характеру (демографічна, дефіциту демократії)
  4. проблеми змішаного характеру, що ведуть до загибелі людей (регіональні конфлікти, технологічні аварії, природні катастрофи)
  5. проблеми суто наукового характеру (освоєння космосу)
  6. малі проблеми синтетичного характеру (бюрократизація, і т.п.

В той же час існує шість базових типів глобальних проблем:

1) демографічні проблеми – триваюче зростання чисельності населення з протилежним вектором по різних цивілізаціях;

2) екологічні проблеми – неминуче наближення остаточного виснаження ряду видів мінеральних, водних, лісових ресурсів за умов зростання обсягів забруднення навколишнього середовища і невідворотності настання парникового ефекту, виникнення та розвиток світової екологічної загрози у вигляді неконтрольованої зміни клімату Землі. 3)технологічні проблеми – монопольне оволодіння постіндустріальним способом виробництва невеликою групою розвинутих цивілізацій за умов посилення технологічної відсталості і втрати конкурентоспроможності іншими державами.

4) економічні проблеми – надмірна поляризація багатства, рівня і якості життя цивілізацій

5) геополітичні проблеми – нав’язування атлантичної версії глобалізму зі сценарієм побудови одно полярного світу і всепланетарний диктату з боку Західної цивілізації за умов зростаючого опору інших цивілізацій.

6) соціокультурні проблеми – протистояння ладу суспільних цінностей та мультикультурного ладу, що народжується за допомогою використання інформаційних потоків.

З середини 1980-х рр.. починається третій етап розвитку глобалістики. Його специфіку визначили історичні зміни на політичній карті світу. На новому етапі посилились дослідження прикладних проблем глобалістики. Військово-політичні дослідження що домінували в 1960-1970-х рр.. частково поступаються дослідженню ризику , упередженню катастроф, пом’якшенню їх наслідків. Все більше уваги приділяється до проблем регіонального характеру. Увага перемикається на соціально-політичну проблематику.

Варто зазначити, що в західній глобалістиці у загальному вигляді найбільш окреслено проявлялись два її крила: «технократичне» та «технопесимістичне». Представники першого у розв’язанні глобальних протиріч підкреслюють широкі можливості науки й техніки , надають важливе значення науково-технічному прогресу, наголошують на його вагомому значенні і впливі на життя суспільства. (А. Тоффлер, Д. Белл)

«Технопесимісти» переносять відповідальність за негативні наслідки глобалізації тка загострення глобальних проблем на науков-технічний прогрес, великий міжнародний капітал, ТНК (У.Бек, Робертс, зелені, антиглобалісти).

 

 


2. Сучасна глобалістика і особливості її формування в XX ст.


Глобалістика - міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, інших глобальних процесів і проблем, пошук шляхів утвердження позитивних та подолання негативних для людини і біосфери наслідків цих процесів. Отже, це комплексна наукова дисципліна, що вивчає походження, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а також взаємодію екологічних, економічних, соціальних, кліматичних та інших процесів, а також можливості управління ними.

Слід зазначити, що одна група фахівців вважає, що глобалістика є новою наукою, яка знаходиться у стадії формування, інша розглядає її як результат інтеграції наукового знання і визначають як особливу сферу міждисциплінарних досліджень, де ці знання виробляються. Це дозволяє розглядати глобалістику як у вузькому, так і широкому розумінні.

У вузькому тлумаченні як міждисциплінарну галузь наукових досліджень, яка спрямовується на виявлення сутності процесів глобалізації, визначення причин їх появи і тенденції розвитку, на аналіз глобальних проблем, що породжуються нею, та пошук оптимальних шляхів фіксації позитивних і перешкоджання негативним наслідкам для глобальної системи процесам.

У більш широкому сенсі термін «глобалістика» є всією сукупністю наукових, філософських, культурологічних і прикладних досліджень різних аспектів глобалізації і глобальних проблем, включаючи одержані результати таких досліджень, а також практичну діяльність з їх реалізації в економічній, соціальній і політичній сферах, як на рівні окремих держав, так і в глобальному масштабі.

Сучасні парадигми глобалістики сформувались наприкінці ХХ ст.

Першу школу репрезентує Римський клуб. Вона застосовує методологію визначення «Межі зростання». Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової динаміки на підставі глобальної моделі Дж. Форрестера. Для цього брались п’ять взаємопов’язаних змінних величин: населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продуктів харчування. Було запропоновано робочу гіпотезу про дисфункціональність глобальної системи. У ході її перевірки було доведено, що в разі збереження наявних тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що вони вказують на справжні причини проблем глобального розвитку: панування і жорсткий егоцентризм транснаціональних корпорацій, псевдосуверенітет багатьох держав, конфліктна конкуренція між ними, егоїстичний дух елітаризму західної цивілізації, дезінтеграція людського співтовариства.

Особливого значення в глобальному розвитку набувають «якості людини». Фундатор Римського клубу А. Печчеї зазначав, що саме в людині містяться джерела всіх наших проблем, у ній зосереджені всі наші прагнення і сподівання, усі засади і звершення. Трансформація людини має ґрунтуватись на принципах «Нового Гуманізму», який складається з таких компонентів:

1) почуття глобальності;

2) любові до справедливості;

3) відмови від насильства в боротьбі за свободу.

На підставі принципів «Нового Гуманізму» А. Печчеї визначає шість стартових цілей для людства. Перша цільвипливає з необхідності визнання «зовнішніх меж» розвитку людства, тобто з необхідності проведення відповідної демографічної політики; друга ціль пов’язана з «внутріш німи межами» самої людини, тобто з її фізичними і психологічними можливостями; третя ціль спрямована на захист і збереження культурної спадщини як ключового моменту людського прогресу; четверта ціль має сприяти формуванню світової єдності людства у рамках концепції «розумного розподілу національного суверенітету»; п’ята ціль вимагатиме проведення значних будівельних робіт, які за масштабами можна порівняти хіба що з тими, що здійснювали останні п’ятдесят поколінь; шоста цільвизначається як необхідність реорганізації існуючої економічної системи відповідно до потреб світового співтовариства.

Методологічним орієнтиром для напрацювань Римського клубу є людина в її цивілізаційних вимірах. Численні доповіді Римському клубу залежно від світоглядних переконань їхніх авторів спирались на філософську антропологію марксизму, екзистенціалізму, фрейдомарксизму.

Другу школу глобалістики репрезентує Інститут всесвітніх спостережень (США, Вашингтон). Йому належать розробки проектів під назвою «Стан світу». Засновник школи Л. Браун спирався на парадигму «сталого розвитку». Генеральна Асамблея ООН ухвалила на базі цієї концепції спеціальну резолюцію «Екологічна перспектива до 2000 року і надалі», згідно з якою сталий розвиток має бути керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, громадських організацій і установ. Ця школа визнає існування планетарних меж економічного зростання. Причиною і наслідком надмірного демографічного зростання її представники називають неефективність і недорозвиненість традиційного суспільства. На їхню думку, людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем, тому необхідно, по-перше, зупинити глобальний демографічний вибух у країнах, що розвиваються, по-друге, переглянути концепції економічного зростання західного типу. Вищу мету програми сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і на короткий період, а й на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Розробки школи приваблюють поступовістю, поетапністю, вимогами еволюційних змін.

Третя школа — універсального еволюціонізму. На думку її засновника М. М. Мойсеєва, глобальну природу слід розглядати як самоорганізовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. Прихильників концепції «сталого розвитку» М. М. Мойсеєв порівнює зі страусом, що ховає голову в пісок. Він протиставляє «сталому розвитку» конструктивну коеволюцію системи «людство + природа», яка досягає стану «ноосфери», тобто ноосферної цивілізації.

Цю школу називають також школою глобальної екології, тому що нею запропоновано нову етику ставлення людини до природи — етику «екологічного імперативу». У межах цієї школи розроблено глобальну комп’ютерну модель «Гея», за допомогою якої прораховані наслідки світової ядерної війни («ядерна зима»), доведено можливість світових угод кооперативного типу для розв’язання глобальних проблем, запропоновано ідею створення «Інститутів злагоди» для досягнення стабільних і ефективних компромісів. Методологічним забезпеченням своїх розробок школа вважає матеріалістичну діалектику, досягнення ситемно-структурного аналізу і неопозитивістське вчення В. І. Вернадського про «ноосферу».

Четверта школа ввійшла в історію глобалістики під назвою «Школа мітозу біосфер». Її репрезентують французькі послідов ники вчення Е. Леруа, П. Т. де Шардена і В. І. Вернадського про ноосферу. Суто практична праця Міжнародного інституту екотехніки в галузі космонавтики спрямована на створення штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Досягнуті результати, на думку М. Нельсона, можна також використовувати для поліпшення земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в такому розумінні тлумачиться як гармонійний синтез біосфери і техносфери. При цьому поняття «техносфера» за змістом є тотожним поняттю «глобатех», але «глобатех» на відміну від «техносфери» поширюється за межі планети. Експансія «глобатеху» в космосі означає, що повна екологічна рівновага можлива лише в разі виходу за межі земної біосфери в космос. На цьому підґрунті «ноосфера» перетворюється у важливий фактор еволюції Всесвіту. У розробках школи мітозу біосфер відчувається вплив філософії російського космізму.

П’ята школа заснована Д. М. Гвішиані. Вона відома у глобалістиці як школа контрольованого глобального розвитку. Створена з метою опрацювання системи моделей альтернативного глобального розвитку й оптимальних управлінських стратегій. Пропонує развивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології історичного матеріалізму. Перехід до інформаційного суспільства розглядає як магістральний шлях розв’язання глобальних проблем.

Шосту школу засновано І. Уоллерстайном (США). Вона відома як школа «світ-системного аналізу». Розробляє парадигму, у центрі якої є розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець ХХ ст. розглядає як кризу, пов’язану з переходом від капіталістичної світ-системи (домінує на планеті з 1500 року) до поки ще непевної посткапіталістичної системи. Причому капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотого мільярда»), напівпериферії і периферії світу. Для цієї світ-системи характерні циклічні кризи з періодичністю 50-100 років, котрі нагадують довгі економічні хвилі М. Д. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу схиляється до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутої Міжнародною соціологічною асоціацією 1994 року.

Категорія: Політична глобалістика (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter