Класифікація політичних систем: лінійна біполярна, лінійна типологія, двомірна координатна типологія (Р.Даль), двомірна типологія демократичних систем (А.Лейпхарт)

1.
Класифікація політичних систем: лінійна біполярна, лінійна типологія, двомірна
координатна типологія (Р.Даль), двомірна типологія демократичних систем(А.Лейпхарт), координатна типологія з великою кількістю критеріїв Ж. Блонделя,перехідні системи (Хакггард, Кауфман)

Спочатку
перехідні політичні системи були об’єктом вивчення економіки розвитку. Вони
складалися стосовно країн третього світу, що здійснюють перехід від військових
режимів до демократичних форм правління.

Розглянемо
типологію перехідних політичних систем С.
Хаггарда і Р. Кауфмана.

Зазвичай
виділяються кризові і не кризові періоди.

Криза
може охопити сферу економіки, політики і права. У більшості класифікацій (і
класифікація Хаггарда і Кауфмана не виняток) акцент робиться на економічній
сфері. Порівняння десяти країн показало, що в Болівії (1980), Аргентині (1983),
Уругваї (1985) і на Філіппінах (1986) перехід здійснювався в період глибокого
економічного спаду. У Перу (1980) і Бразилії (1985) економічне пожвавлення не
змогло приховати глибоких економічних потрясінь, і лише в чотирьох країнах
Таїланді (1983), Туреччини (1983), Кореї (1986) і Чилі (1990) перехід
здійснювався в умовах економічного зростання.

Ж. Блондель пропонує тривимірну типологію політичних систем,
одночасно „картографуючи” політичну систему у кількох координатних осях. У
ранньому варіанті своєї теорії в якості таких використовувалися перемінні:

1) участь у прийнятті
рішень (масове чи одноосібне),

2) засоби досягнення
цілей (ліберальні чи авторитарні) і

3) загальні цілі
здійснення політики (радикальні чи консервативні). Багатомірний політичний
простір, що виникає, дозволяє ефективно позиціювати як західні ліберальні
демократії, так і країни, що розвиваються, комуністичні системи, а також
традиційні суспільства, тонко позначивши їх специфічні риси і надавши місце для
аналізу різних перехідних і проміжних форм.

Розвиваючи далі свою
типологію, Ж. Блондель виокремив три критерії:

1) політична
конкуренція (відкрита чи закрита, залежно від легальних можливостей
функціонування опозиції і способів боротьби за владу);

2) структура еліти
(монолітна чи диференційована);

3) політична участь
населення (яка передбачає або ні широкі форми політичної участі).

Виходячи із
співвідношення цих перемінних, Ж. Блондель виокремлює шість типів політичних
систем: традиційна, егалітарно-авторитарна, авторитарно-бюрократична,
авторитарно-неегалітарна, конкуруюча олігархія, ліберальна демократія.

Типологія
політичних систем Ж. Блонделя

Лейпхарт будує свою типологію
демократичних систем, використовуючи два критерії;

(1) структура суспільства – однорідна або плюралістична,

(2) поведінка еліт – ворожа або коаліційна.
В результаті з’являються чотири типи політичних демократій.

У
системах з однорідною соціальною структурою і відповідною однорідною політичною
культурою демократії, ймовірно, будуть стабільними, незалежно від типу
поведінки еліт, хоча Лейпхарт бачить можливість виникнення нових форм протесту
в таких політичних демократіях, в яких занадто багато коаліцій на всіх рівнях
суспільства (деполітизовані демократії).

У
системах же з різноманітними структурами і культурами культурні відмінності
мають подвійну функцію. Вони виступають джерелом потенційного розбрату і навіть
руйнування системи, але вони так само могли б допомогти в процесі стабілізації,
якщо еліти різних субкультур оберуть співпрацю. Ключовим тут є поняття
спільнотної демократії, при якій еліти прагнуть до співпраці на основі
цінностей всього суспільства і обов’язки підтримати єдність в країні, а також
на основі готовності співпрацювати з іншими елітами, виходячи з принципів
довіри і компромісу.

У
центрострімкій системі вороже ставлення еліт не порушує стабільності, оскільки
існує відносна однорідність цінностей на рівні суспільства.

У
відцентрованій системі, навпаки, є небезпека нестабільності і безладу у зв’язку
з плюралістичною системою цінностей на рівні суспільства і некооперативної
поведінки політичних еліт.

Роберт Даль при визначенні типів політичних систем керується
такими показниками, як ступінь демократизації влади і механізми розв’язання
суперечностей, у зв’язку з чим виділяє демократичний, авторитарний і тоталітарний типи.

Р. Даль використовує
два основних критерії, за допомогою яких він будує свої ідеальні типи
політичних систем.

Перший критерій має відношення до допустимої опозиції чи політичної конкуренції. Другий стосується участі населення в
процесі публічного суперництва за владу.

Відповідно до
запропонованих критеріїв та їх вимірюванням виділяються чотири типи політичних
систем.

Систему, в якій
практично відсутня опозиція і немає політичної конкуренції або вона дуже
незначна, а пропорція населення, що має право брати участь у публічному
суперництві, мала, Р. Даль називає “закритою гегемонією“.

При маленькій
конкуренції і великій участі населення можна говорити про політичну систему
типу “включаючої гегемонії“.

Система з великим
ступенем опозиційності і конкуренції в поєданнні з маленькою пропорцією участі
названа “конкуруючою олігархією“.

І нарешті, наявність
значної міри політичної конкуренції та опозиційності і великої пропорції
населення, що має право брати участь у публічному суперництві, породжує політичну
систему, названу “поліархією“. Те що зазвичай
називається демократичною політичною системою, відповідає поняттю поліархії.