Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Право ЄС (Семінари)

1. Європейський Союз – інтеграційне об'єднання держав і народів Європи. Правова природа Європейського Союзу

2. Цілі створення та діяльності ЄС

3. Склад Європейського Союзу: вимоги до держав. Територіальна сфера діяльності Європейського Союзу. Території держав-членів Європейського Союзу, що не ввійшли до складу Європейського Союзу. Особливості правового режиму «заморських територій»

4. Офіційні мови ЄС. Офіційні символи ЄС: гімн, прапор

5. Концепція «Європа громадян». Інститут громадянства Європейського Союзу і його значення

 

 

1. Європейський Союз – інтеграційне об'єднання держав і народів Європи. Правова природа Європейського Союзу


Європейський Союз — це інтеграційне міждержавне об’єднання 28 європейських країн, що поєднує в собі риси міжнародної організації і федеральної держави.

Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив з липня 1952 року.

З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (European Economic Community) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом, European Atomic Energy Community). Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, так що в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейські спільноти (ЄС — European Communities).

Маастрихтська угода, яка була підписана 7 лютого 1992 р. створила нову структуру з трьома «опорами», які мають як політичний, так і економічний характер – Європейський Союз (ЄС). Лісабонський договір, створений з метою покращення функціонування Європейського Союзу в складі 27 країн-членів і зміцнення його ролі і позицій на світовій арені в умовах різких глобальних змін, був остаточно узгоджений на Міжурядової конференції в Лісабоні 19 жовтня 2007 і набрав чинності 1 грудня 2009 року.

Сучасна правова наука має три основні теорії пояснення правової природи ЄС, за якими Союз — це особливий різновид міжнародної міждержавної організації; специфічне державне утворення, різновид конфедерації або федерації; новий тип політико-правового утворення.

Деякі науковці розглядають ЄС як нову форму наднаціональної політичної організації, що прийшла на зміну міжнародній системі суверенних національних держав. ЄС разом із його державами-членами визначається як "компонентна (багаторівнева) конституційна система”, "консоціативна федерація” та ін. Такі міркування ґрунтуються на тому, що легітимність Союзу має два джерела: волю держав-членів і громадян ЄС.

На сьогодні переважає думка, що з погляду міжнародного права ЄС є міжнародною міждержавною організацією, хоча і досить специфічною. Це об’єднання міжнародно-правове, оскільки створене шляхом укладання державами міжнародних договорів, що регулюються міжнародним публічним правом; ці договори становлять основу, на якій ґрунтуються інституційна структура та внутрішнє право Союзу. Його держави-члени залишаються суверенними, незважаючи на передачу деяких своїх суверенних повноважень, яка здійснена добровільно та без порушення міжнародного права.

Специфіка Союзу як міжнародної організації проявляється в такому: метою діяльності є інтеграція держав-членів; інституційна структура забезпечує представництво не лише держав-членів (через Європейську Раду та Раду Союзу), а й різних суспільних сил та інтересів (через Європейську Комісію — загального інтересу, Європейський Парламент — інтересу громадян, Суд Європейських співтовариств — правових цінностей); наявні розвинуте внутрішнє право, аналогічне за обсягом і системою внутрішньодержавному, верховенство та пряма дія права ЄС у правопорядках держав-членів, передача Союзу компетенції з питань, що традиційно охоплюються суверенними повноваженнями держав.

Отже, на сьогодні Союз є регіональною міжнародною організацією інтеграційного й наднаціонального типу із сильним федеративним потенціалом, членами якої є суверенні держави.

 

 


2. Цілі створення та діяльності ЄС


Договір про Європейський союз передбачав утворення Союзу на основі Європейських співтовариств (ЄЕС, ЄОЧС, Євратому). Було визначені наступні цілі Союзу:

- організація економічного і соціального прогресу, зокрема шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, посилення економічної і соціальної єдності і утворення економічного і валютно-фінансового союзу з введенням з часом єдиної грошової одиниці - екю;

- затвердження своєї самосвідомості на міжнародній арені, зокрема шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки, в тому числі визначення з часом політики спільної оборони;

- посилення захисту прав та інтересів громадян країн-членів шляхом установлення громадянства Союзу і розширення тісного співробітництва в галузі юстиції та внутрішніх справ.

Головними цілями Європейського Союзу у відповідності із Амстердамським договором є:

- створення міцного союзу народів Європи;

- сприяння збалансованому та тривалому економічному прогресу завдяки ліквідації внутрішніх кордонів, посиленню економічної і соціальної взаємодії;

- утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки, а в перспективі – і спільної оборонної політики;

- розвиток співробітництва в юридичній сфері;

- збереження та примноження загального добробуту.

- підтримка міжнародного співробітництва;

- розвиток та консолідація демократії, повага прав людини та фундаментальних свобод.

 

 


3. Склад Європейського Союзу: вимоги до держав. Територіальна сфера діяльності Європейського Союзу. Території держав-членів Європейського Союзу, що не ввійшли до складу Європейського Союзу. Особливості правового режиму «заморських територій»

Країна

Дата вступу

 

Болгарія

1 січня 2007

Румунія

1 січня 2007

Естонія

1 травня 2004

Кіпр

1 травня 2004

Латвія

1 травня 2004

Литва

1 травня 2004

Мальта

1 травня 2004

Польща

1 травня 2004

Словаччина

1 травня 2004

Словенія

1 травня 2004

Угорщина

1 травня 2004

Чехія

1 травня 2004

Австрія

1 січня 1995

Фінляндія

1 січня 1995

Швеція

1 січня 1995

Іспанія

1 січня 1986

Португалія

1 січня 1986

Греція

1 січня 1981

Велика Британія

1 січня 1973

Данія

1 січня 1973

Ірландія

1 січня 1973

Бельгія

25 березня 1957

Італія

25 березня 1957

Люксембург

25 березня 1957

Нідерланди

25 березня 1957

Німеччина

25 березня 1957

Франція

25 березня 1957

Хорватія

1 липня 2013

 

 

Критерії, яким мають відповідати країни-кандидати на вступ до Європейського Союзу (Копенгагенські критерії), були схвалені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені у червні 1993 р. і включають в себе:

І) стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин (політичні критерії);

ІІ) наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії);

ІІІ) здатність узяти на себе зобов’язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи суворе дотримання цілей політичного, економічного, валютного союзу (інші критерії).


Політичні критерії

Членство в ЄС під кутом зору політичних стандартів вимагає від країни-кандидата стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу і захист меншин. Статтею 6 Договору про Європейський Союз закріплено, що «Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини і основних свобод та верховенства права».

Країни, які бажають стати членами ЄС, повинні не лише закріпити принципи демократії і верховенства права у своїх конституціях, але й втілювати їх у повсякденне життя. Конституції країн-заявників мають гарантувати демократичні свободи, включаючи політичній плюралізм, свободу слова і свободу совісті. Вони встановлюють демократичні інститути та незалежні органи правосуддя, органи конституційної юрисдикції, що створює умови для нормального функціонування державних установ, проведення вільних і справедливих виборів, періодичної зміни правлячої парламентської більшості, а також визнання важливої ролі опозиції у політичному житті.


Економічні критерії

Відповідно до Копенгагенських критеріїв, вимоги до членства у сфері економіки полягають «у наявності як дієвої ринкової економіки, так і здатності витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС».

Наявність дієвої ринкової економіки характеризується наступними елементами:

- рівновага між попитом і пропозицією як результат вільної взаємодії ринкових сил;

- лібералізація цін і торгівлі;

- відсутність перешкод для доступу на ринок і виходу з нього;

- наявність достатньої правової бази, включаючи регулювання права власності, виконання законів і контрактів;

- досягнення макроекономічної стабільності, включаючи цінову рівновагу, стабільність державного фінансування та платіжного балансу;


Інші критерії

Копенгагенська Європейська Рада дійшла висновку, що країни-кандидати мають бути здатними взяти на себе зобов’язання членства в ЄС у контексті відповідності цілям Договору про Європейський Союз, включаючи політичний, економічний і валютний Союз.

Спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки є головними складовими політичного союзу ЄС.

Важливим сегментом ЄС є Європейський економічний і валютний союз (ЕВС).

Оцінка реального прогресу проводиться на підставі різних джерел інформації:

- інформації, наданої країнами-кандидатами з метою внесення коректив до Висновків Комісії;

- інформації, отриманої під час зустрічей у рамках Європейських угод і перевірки адаптації законодавства;

- звітів Європейського парламенту, оцінках держав-членів, роботі міжнародних організацій, зокрема Ради Європи і ОБСЄ, міжнародних фінансових інститутів і неурядових організацій.

Декілька країн-членів Європейського Союзумаютьспеціальні території, які через політичні, географічні або історичні причини мають спеціальний статус. Цей статус має титул спеціального в рамках повної автономії території або з обмеженим впливомЄС

Заморські володіння та території - це 24 території, які мають особливі відносини із країнами-членами ЄС: 12 з Сполученим Королівством, 5 з Францією, 6 з Нідерландами та 1 з Данією.Всі вони перераховані в Додатку II, згідно зі статтею 198Договору про функціонування Європейського Союзуїм було запропоновано сформувати Угоду про асоціацію ЄС. Ці території не є суб'єктом Зовнішнього тарифу європейської спільноти. Вони також не є частиною Євросоюзу, але ЄС застосовує своє законодавство до них настільки, щоб виконати необхідні домовленості для підписання Угоди про асоціацію.

 

 


4. Офіційні мови ЄС. Офіційні символи ЄС: гімн, прапор


15 квітня 1958 року Рада ЄС постановила, що офіційні мови країн-членів повинні стати як офіційними мовами Співтовариства, так і робочими мовами установ Співтовариства.

Офіційна мова кожної країни-члена є офіційною мовою ЄС. Оскільки кілька держав-членів мають ту саму офіційну мову, то це означає, що існує 21 офіційна мова.

Це такі мови: чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, португальська, іспанська, шведська, ірландська (з 1 січня 2007, але з обмеженням), латвійська, литовська, мальтийська, польська, словацька, словеньська.

Європейський гімн

Гімн Європейськго Союзу є гімном усієї Європи. Музика гімну взята з Дев’ятої симфонії написаної, Людвігом ван Бетховеном у 1823 році. У фінальній частині своєї симфонії Бетховен поклав на музику „Оду до радості”, написану у 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і Бетховен.

У 1972 році Рада Європи (той самий орган, який розробляв і ухвалював дизайн європейського прапора) схвалила бетховенську тему „Оди до радості” у якості свого гімну. Відомому диригенту Герберту фон Караяну було доручено написати три інструментальні аранжування – із соло для фортепіано, для духових інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.

У 1985 році гімн було схвалено президентами та главами урядів країн ЄС як офіційний гімн Європейського Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі національні гімни країн ЄС. Гімн ЄС – це утвердження спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей.

Прапор Європейського Союзу

Історія створення прапору починається у 1955 році. Тоді Європейський Союз існував лише у вигляді Європейського об’єднання вугілля та сталі. Однак існувала окрема організація з ширшим представництвом – Рада Європи, яка була заснована на кілька років раніше для захисту прав людини та пропагування європейської культури. У той час Рада Європи підбирала собі емблему. Після активних обговорень було прийнято нинішній варіант прапора – коло з 12 золотих зірок на блакитному тлі. Число зірок не має нічого спільного з кількістю країн-членів організації.

В різних традиціях „12” є символічним числом, що означає абсолютну досконалість. Це також і кількість місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника, тоді як коло є ще й символом єдності.

Так народився європейський прапор, який представляє ідеал об’єднання народів Європи. На ньому сяє дванадцять зірок, як символ довершеності, повноти та єдності. Прапор залишається незмінним протягом років, не зважаючи на розширення ЄС. Пізніше Рада Європи закликала інші європейські установи прийняти той самий прапор, і у 1983 році його затвердив Європейський Парламент. Усі європейські інституції використовують його з початку 1986 року. Європейський прапор – це єдина емблема Європейської Комісії, виконавчого органу ЄС. Інші європейські установи та органи додають до прапора свою власну емблему.

 

 


5. Концепція «Європа громадян». Інститут громадянства Європейського Союзу і його значення


Вперше нормативне оформлення інституту союзного громадянства відбулося при підписанні Маастрихтського договору (розділ ІІ). Відповідні зміни до нього (статті 17-21) були згодом внесені Амстердамським договором. Нарешті, положення про громадянство ЄС отримали належне відображення також і в проекті Договору про Конституцію для Європи (далі — проект Конституції), ст. 8 якого констатує, що громадянином Союзу є кожен, хто має громадянство однієї з держав-членів. Громадянство Союзу додається.

Поняття «громадянство ЄС» не є тотожним поняттю «громадянство» (правовий зв’язок між особою та державою), яке сформульоване в Європейській конвенції про громадянство (ст. 3), оскільки Європейський Союз не є і найближчим часом не стане державою.

Будь-яка особа, яка має громадянство держави-члена Союзу, є громадянином ЄС. Оскільки держави-члени ЄС зберігають за собою суверенне право визначати, хто є їхніми громадянами (на цьому, незважаючи на те, що відповідне положення закріплено у ст. 3 Європейської конвенції про громадянство було спеціально наголошено у Декларації про громадянство держави-члена), то відповідно процедура набуття і втрати громадянства ЄС буде різною і визначатиметься національним законодавством держав-членів ЄС.

Громадянство ЄС можна умовно охарактеризувати як нерозвинуту модель національного громадянства, оскільки воно передбачає переважно гарантування прав, що визначають правові відносини між громадянами ЄС та інститутами Союзу (наприклад вибори до Європарламенту, подання петицій) або полегшують перехід з-під юрисдикції однієї держави-члена до юрисдикції іншої (вільне пересування на території Союзу).

Набуття загальноєвропейського громадянства не перешкоджає особі реалізовувати в повному обсязі усі права і обов’язки як громадянину конкретної держави-члена ЄС і разом з тим гарантує їй отримання комплексу додаткових прав і свобод. До таких додатково набутих прав і свобод проект Конституції відносить: право обирати і бути обраним на виборах до Європарламенту у державі-члені місця проживання на тих самих умовах, що й громадянин цієї держави (ст. ІІ- 39), право обирати і бути обраним на місцевих виборах у державі-члені місця проживання (ст. ІІ- 40), право особи на добросовісне управління, що передбачає: право на розгляд її справ неупереджено, справедливо та у розумні строки інститутами, установами, службами та агентствами Союзу, право на відшкодування Союзом будь-якої шкоди, спричиненої діяльністю інститутів чи їхніми службовцями під час виконання обов’язків, а також право звертатися до інститутів Союзу однією з мов Конституції та отримати відповідь тією ж мовою (ст. ІІ- 41), право на вільний доступ до документів інститутів, установ, служб та агентств Союзу незалежно від їхньої форми (ст. ІІ- 42), право звернення до Європейського

Уповноваженого з прав людини (ст. ІІ- 43), право на звернення до Європейського парламенту (ст. ІІ-44), право вільно пересуватися і проживати у межах території держав-членів (ст. ІІ-45), право громадянина Союзу користуватися захистом дипломатичних та консульських установ будь-якої держави-члена на території третьої країни, де немає представництва держави-члена, громадянином якої є особа (ст. ІІ-46).


Категорія: Право ЄС (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter