Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Публічне адміністрування (Шпаргалки)


У чому полягає «ідея політики»?


Поняття політики мобілізує конкретні цінності. Воно виражає цінності інструментальної раціональності й легітимних повноважень. Воно подає дії з точки зору колективного прагнення до досягнення певних цілей, щоб ці дії були стабільними й передбачуваними. І воно передбачає, що ці цілі визначаються уповноваженими органами.

За такого підходу поняття політики пояснює й виправдовує дії: воно пояснює, що люди роблять, і це підкріплює їх у їхніх діях. Отже, це не просто описовий термін — це оперативне поняття, а розуміння «політики» означає розуміння того, яким чином практики використовують його для формування спосо­бів дії.

Домінуюча парадигма в дослідженнях політики розглядає її як здійснення повноважень для досягнення колективних цілей. Політику слід розуміти через досягнення цілей: наша політика — це те, чого ми хочемо досягти. Оче­видно, що припущення про те, що політика — цілеспрямований хід дій, лежить у руслі основних визначень політи­ки. Лассвелл і Каплан визначають політику як «спроектовану програму цілей, цінностей і практичних заходів», а Фрідріх відверто проголошує: «Поняттю політики притаманна наявність мети, цілей чи орієнтирів».

Сприйняття політики як прагнення досягти затверджених цілей апелює до здорового глуз­ду, оскільки воно поєднує два широко визна­них припущення: по-перше, що уряд існує для досягнення цілей, і, по-друге, що ці цілі є опти­мальними для поліпшення добробуту окремих людей.

Напевно, друге припущення - що цілі урядування повинні полягати в досягненні максимального добробуту людей - повинно логічно йти першим. Тут домінуюча парадигма в літературі а політики виходить з традицій Джеремі Бентама й утилітаристів, які вважали, що виправдання урядових дій випливає з його здатності забезпечити найвище щастя для найбільшої кількості. Цей підхід, доповнений принципом оптимальності Парето (найкраща дія — та, що приносить користь хоч кому-небудь і не погіршує стану нікого іншого), був покла­дений в основу принципів аналізу політики. Основна увага приділялася віднайденню способів обчислення «найкращого» варіанта політики, загалом ґрунтую­чись на обчисленні відносних переваг для різних інтересів у разі досягнення бажаних цілей кожного варіанта.

Обговорення того, які цілі повинен мати уряд, звичайно, передбачає, що уряд є певним утворенням, що може мати цілі й прямувати до їх досягнення, — тобто що він є цілісним, з власною думкою: когерентним, інструментальним та ієрархічним. Ця організація може розглядатися як одне ціле: вона існує для досягнення цілей, які визначаються нагорі. В такій перспективі політика — це специфікація цілей, вона вважається здійсненою, коли цілі досягнуті. У такій перспективі можна бачити процес здійснення політики, що складається з ряду етапів:

1. Визначення цілей. Перше запитання — в чому вони полягають. У такій перспективі цілі визначаються рі­шеннями уповноважених лідерів. Якщо вони бажають діяти раціонально, то повинні чітко визначити ті цілі, яких вони прагнуть досягти.

2. Вибір способу дій. Уточнивши цілі, лідери обирають спосіб дій, що забезпечить досягнення цих цілей, пам'ятаючи про відносні витрати на здійснення кожної системи заходів.

3. Впровадження цього способу дій. Інші працівники тоді мають упроваджувати обрані системи заходів, а решта організаційного процесу описується як впровадження цього вибору.

4. Оцінка результатів. Тепер можна (і потрібно) оцінити наслідки впровадження рішень: «Чи були рішення впроваджені ретельно й економічно? » (оцінка вигідності), та «Чи справило впровадження рішень очікуваний вплив на проблему, на вирішення якої було спрямоване це політичне рішення?» (оцінка ефективності).

Модифікація політики. У разі необхідності політика до­повнюється відповідно до її оцінки.



Категорія: Публічне адміністрування (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter