Тема 1: Предмет, завдання і система криміналістики

1. Предмет криміналістики

Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується злочину) вперше було вжито напр. XIX ст. професором Чернівецького університету Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною по відношенню до кримінального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.

Зародження криміналістики пов'язане із необхідністю розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика зародилася в надрах кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов'язана з теорією доказів.

Криміналістику слід розглядати у трьох аспектах:

1. як науку
2. як навчальну дисципліну
3. як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

У юридичній літературі існують різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, як науки про розкриття злочинів, як науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про засоби і механізм (технології) пошуково-пізнавальної діяльності в кримінальному процесі. Однак всі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики довгий час зали­шалося дискусійним, що пов'язано зі складністю об'єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності).

Криміналістика — це наука про закономірності механізму злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, а також закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів і заснованих на пізнаннях цих закономірностей засобах і методах судового дослідження і запобігання злочинів.

Закономірності, що досліджуються криміналістикою:

• закономірності виникнення і розвитку зв'язків і відносин всередині механізму злочину (зв'язок між дією і результатом, повторюваність дій у подібних ситуаціях, стереотипи поводження суб'єкта злочину і т.п.);
• закономірності злочину, формування і реалізація способу здійснення і приховання злочину, залежність способу від конкретних обставин здійснення злочину і т.п.;
• закономірності виникнення і плину явищ, зв'язаних зі злочином, що мають значення для розслідування;
• закономірності — збирання (виявлення фіксації, вилучення), дослідження, оцінки і використання доказів.

Одними з важливих елементів предмета криміналістики є механізм злочину, а також процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.

Механізм злочину — складна динамічна система, що визначає зміст злочинної діяльності.

Елементи механізму злочину:

суб'єкти злочину;

• відношення суб'єкта злочину до своїх дій, їх наслідків, співучасників;
• предмет посягання;
• спосіб злочину (вчинення і приховання);
• злочинний результат;
• обстановка злочину (місце, час і інші обставини);
• поведінка і дії осіб, що стали випадковими учасниками події, та ін.

Збирання доказів — це перший етап роботи з доказа­ми, який складається з таких стадій:

1) виявлення доказів;

2) фіксація доказів, їх закріплення;

3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можли­вість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

4) збереження доказів.

Дослідження доказів являє собою перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які складають зміст доказів.

Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.

Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини.