Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Постмодерністські моделі політичної влади та механізми її дії в суспільстві

1.
Теорія симулякру Ж.Бодріяра

З метою пояснення причин кризових явищ у суспільстві Ж.
Бодріяр розробив теорію симулякрів, представлену в деяких його працях, зокрема
в книзі “Символічний обмін і смерть” (1976). Під симулякрами він
розумів образи, що поглинають, витісняють реальність. На думку Бодріяра, симулякр – спосіб витіснення
амбівалентності життя й смерті.

Симулякри, на думку Бодріяра, виникають лише на певному
етапі розвитку культури. Наприклад, їх немає в традиційному і кастовому
суспільстві, оскільки знаки захищені в ньому системою заборон, яка забезпечує
їм повну зрозумілість і наділяє кожний недвозначним статусом. В епоху
Відродження наступає царство звільненого знака й у цьому зв’язку суспільство,
як стверджує Бодріяр, неминуче вступає в епоху підробки (симулякра). Ж. Бодріяр виділяє три рівні симулякрів.

Як ілюстрацію підробки, або фальшивки, першого рівня Бодріяр
наводить неймовірне поширення штукатурки (гіпсу) в мистецтві бароко: у соборах
і палацах штукатурка охоплює всі форми, імітуючи будь-які матеріали –
оксамитові фіранки, дерев’яні карнизи, безпристрасних ангелів і чуттєві вигини
тіла. Усе це знаменує собою тріумф демократії штучних знаків.

Знаки першого рівня – складні, повні ілюзій, із двійниками,
дзеркалами, театром, іграми масок – із приходом машин перетворюються на знаки
грубі, нудні, одноманітні, функціональні й ефективні. Цим, на думку Бодріяра, і
відрізняються симулякри першого рівня від другого. Процес переходу симулякрів
на новий рівень Бодріяр називає “радикальною
мутацією
“. Симулякри другого
рівня
утворюються в технічну епоху, коли виробництву властива серійність. Охоплена
лихоманкою нескінченної відтворюваності система приходить до третього рівня
симулякрів, де створюються моделі, від яких походять усі культурні форми.
Значення має лише достовірність моделі, оскільки нічого більше не розвивається
відповідно до своєї мети.

Кожен рівень симулякрів містить у собі попередній. Як свого
часу рівень підробки був захоплений і поглинений серійним виробництвом, так
само й увесь рівень виробництва провалюється тепер в операційну
симуляцію.

Він стверджує, що у симулякрах першого порядку відмінність
завжди присутня, оскільки передбачається можливість суперечки та гри між
реальністю та симулякром. У симулякрі другого порядку ця проблема спрощується
шляхом ліквідації реальності, адже остання у ньому позбавлена образу,
відображення, відгомону, театральна ілюзія залишається у минулому, її змінює
система промислового виробництва, що керується виключно «іманентною логікою
операційного принципу». Симулякр третього порядку взагалі виводиться з моделей
шляхом моделювання відмінностей.

Симулякри – це не просто гра знаків, це певні маркери
реальності, що отримують сенс лише всередині ревної універсальної системи, яку
самі ж і конституюють. Симулякри містять особливі соціальні відносини та
особливу інстанцію влади і створюючи своєрідний порядок симулякрів у вигляді
ланцюжка – підробка, виробництво, симуляція. Методологічним виправданням такої
тріади можна вважати тричленну схему соціального розвитку, розроблену Ж.Бодрійяром:
докапіталістична стадія розвитку або первісне суспільство, стадія «політичної
економії», репрезентована буржуазно-капіталістичною цивілізацією та сучасна
стадія розвитку суспільства. атрибутивною ознакою якої вважається універсальне
розповсюдження симулякрів.

З часів епохи Відродження, паралельно змінам закону
цінності, послідовно змінились три порядки симулякрів:

– Підробка являє пануючий тип «класичної» епохи, від
Відродження до промислової революції;

– Виробництво являє пануючий тип промислової епохи;

– Симуляція являє пануючий тип сучасної фази, що регулюється
кодом.

Симулякр першого порядку діє на підставі природного закону цінності,
симулякр другого порядку – на підставі ринкового закону вартості, симулякр
третього порядку – на основі структурного закону цінності.

У 1983 році Ж. Бодрійяр створює працю «Екстаз комунікації»,
де досить суттєво корегує власні уявлення про природу симуляції. По-перше, на
відміну від «Системи речей», де останні розумілися як наповнені сенсом знаки,
тобто володіли певною реальністю, мислитель стверджує, що сьогодення вже не має
ніякої системи речей, що речі не володіють реальністю. Сучасність
характеризується лише ефектами реальності, істини та об’єктивності, проте реальності-в-собі
не існує. По-друге, якщо використати Лаканівську схему «реальне-уявне-символічне»
і рухатися від символічного до реального, то можна вийти за межі реальності. Це
дає Ж. Бодрійяру впевненість у тому, що реальність постає «нульовим степенем»
віртуальності.

 

 

2.
Сутінсть сучасного суспільства за У.Беком. (Суспільство ризику: до нової
сучасності»)

Нові суспільні умови викликали появу нової якості ризиків,
що обумовило виникнення й обґрунтування концепції суспільства ризику (У. Бек,
Е. Гідденс та ін.). Тут ризик може бути визначений як систематична взаємодія
суспільства із загрозами й небезпеками, що індуковані й вироблені самим
процесом модернізації. Ризики сучасної доби, на відміну від небезпек минулих
епох, є наслідком модернізації й породжуваних нею почуттів невизначеності і
страху.

Відправною тезою концепції суспільства ризику У. Бека є те,
що сучасні ризики не можна зрозуміти за допомогою якоїсь однієї системи знання,
оскільки вона може оцінити реальні, сукупні небезпеки для життєдіяльності
людей. У явищі ризику відбувається синтез реального й віртуального: «Ризики не
вичерпуються вже наслідками, що настали, і нанесеним збитком. У них знаходить
вираження істотний компонент майбутнього… У якомусь дуже важливому змісті
вони (ризики) реальні й одночасно нереальні. З одного боку, велика кількість
загроз і руйнувань вже реальні: забруднені й умираючі води, ліси, що гинуть,
невідомі раніше хвороби тощо. З іншого боку, соціально спрямована вага
аргументів ризику припадає на загрози, що очікуються в майбутньому».

Концепція суспільства ризику У. Бека ґрунтується на трьох
основних положеннях.

По-перше, тут запропонований перегляд основної нормативної
моделі суспільства. Якщо нормативним ідеалом минулих епох була рівність, то
нормативний ідеал суспільства ризику – безпека. Соціальний проект суспільства
набуває чітко негативного і захисного характеру: не досягнення «гарного», як
раніше, а запобігання «найгіршому». Іншими словами, сис-тема цінностей
«нерівноправного суспільства» заміщується системою цінностей «небезпечного
суспільства», а орієнтація на задоволення нових потреб – орієнтацією на їхнє
самообмеження.

По-друге, у суспільстві ризику виникають нові соціальні
сили, що зламують старі соціальні перегородки. Ульрік Бек уважає, що це будуть
спільності «жертв ризиків», що їхня солідарність на ґрунті занепокоєння й
страху може породжувати потужні політичні сили. По-третє, суспільство ризику
політично нестабільне. Постійне напруження і страх небезпек розгойдують політичний
маятник від загальної апатії й цинізму до непередбачених політичних дій.
Недовіра до існуючих політичних інститутів й організацій зростає. Нестабільність
і недовіра періодично викликають у суспільстві пошук точки опори – «твердої
руки». Таким чином, повернення до минулого, у тому числі авторитарного й навіть
тоталітарного, не виключається.

У суспільстві ризику, за У. Беком, відмінності між людьми в
залежності від доходу, освіти, місця проживання не є важливими. Мало того, з
погляду «нового індивідуалізму» не так важливі навіть відмінності статі в
традиційному значенні. У зв’язку з цим німецький дослідник зазначає: «Говорячи
спрощено, місце станів займають уже не соціальні класи, а місце соціальних
класів – не стабільні рамки сімейних відносин. Чоловік й жінка окремо стають
життєво важливою одиницею відтворення соціальних відносин. Іншими словами,
індивіди усередині й поза родиною стають основними діючими особами в
забезпеченні свого обумовленого ринком існування й пов’язаного із цим
планування й організації власної біографії».

Концентрація ризиків у суспільстві ризику призводить до так
званого «ефекту бумеранга» ризику, тобто до універсалізації і
глобалізації ризиків, які руйнують класові і національні межі. «Ефект
бумеранга» породжує зворотний зв’язок і споживання ризику є одночасно і початком
його виробництва. У розвинених країнах сучасного світу суспільне виробництво
багатств постійно супроводжується суспільним виробництвом ризиків. Відповідно,
проблеми і конфлікти розподілу багатств у відсталих країнах ускладнюється проблемами
і конфліктами, що породжені виробництвом, визначенням і розподілом ризиків, які
виникають у процесі науково-технічної діяльності.

Ризики постійно виробляються суспільством, причому це
виробництво легітимне, здійснюється в рамках інституціональних структур, в усіх
сферах життєдіяльності суспільства – економічній, політичній, соціальній.
Ризики – неминучі продукти прийняття рішень. Політикою займаються, щоб було
рішення, а не тільки нескінченне обговорення.

Сучасне суспільство
(суспільство ризику в інтерпретації У. Бека) являє собою суспільство споживання
– споживання ризиків, вироблених суспільством і поширених владою. Тим самим
утворюється «замкнене коло»: споживання ризику веде до накопичення ризику,
зростання «маси» ризику, оскільки при споживанні відбувається не поглинання
ризику, а його акумуляція, що призводить до зростання критичної маси ризику.

 

 

3.
Сутність джагернауту сучасності за Е.Гідденсом

Початок Модерну Ентоні Гідденс простежує з XVII століття і
визначає його індійським словом Джагернаут.
Точніше, він використовує цей термін для позначення розвиненої стадії
Сучасності (пізнього, або високого Модерну). Тим самим, Гідденс виступив проти
тих, хто стверджує, що ми вже увійшли в постмодерністський світ, хоча і
допускає можливість якогось типу постмодернізму в майбутньому. Ми все ще живемо
в сучасному світі, але він сильно відрізняється від сучасності Вебера і Маркса,
вважає Гідденс.

Ось як Гідденс описує «Джагернаут» Сучасності:

«… Некерований мотор величезної потужності, яким ми можемо
будучи людьми управляти до певної міри, але погрожує вийти з-під контролю і
розлетітися на частини. Джагернаут громить тих, хто чинить опір йому, і хоча
іноді здається, що він рухається по прямій дорозі, час від часу він раптом
кидається в різні боки, передбачати ці кидки неможливо ».

Джагернаут в індійській міфології одне
з втілень бога Вішну. Зазвичай цим поняттям позначається безжальна, невблаганна
сила.

Сучасність як форма Джагернауту виключно рухлива. Це
«некерований світ», який ні за своїми масштабами, ні по динаміці не має аналога
ні в одній із попередніх систем. Крім того, Гідденс вважає, що цей новий світ
складається з безлічі конфліктуючих частин. Джагернаут рухається крізь час і простір.

Сучасність може бути визначена через п’ять основних інститутів:

1. Капіталізм,
який характеризується товарним виробництвом, приватною власністю на капітал,
найманою працею і класової системою.

2. Індустріалізм,
що припускає використання колосальних енергетичних ресурсів і машин для
виробництва товарів. Вплив індустріалізму не обмежується сферою споживання, він
надає вплив і на інші сфери життя: транспорт, комунікацію, навіть побут.

3. Нагляд – нова
характеристика, притаманна саме Модерну, яка була вперше відзначена Мішелем
Фуко. Гідденс визначає її як здатність спостерігати за поведінкою підданих.

4. Контроль над
інструментами насильства
, в тому числі військовою силою. Сюди входить також
індустріалізація війни.

5. Національна
держава
, що радикально відрізняється від форм державності епохи до-Модерну.

 

Динамізм Сучасності забезпечує:

По-перше, поділ часу і простору. З настанням Сучасності час
і простір почали все більше віддалятися один від одного. Підтримка відносин з
тими, хто відсутній або знаходиться далеко, стають звичайною справою. Гонца
змінила добре організована пошта. На зміну пошті прийшов телефон, і т. д. Це
призвело до раціоналізації організації держав, поглядів на всесвітню історію і т.д.

По-друге, вивільнення, яке означає вихід соціальних відносин
локального контексту взаємодій і їх рекрутування в невизначеному часі-просторі.
У сучасному суспільстві діють два типи механізмів вивільнення:

1. Символи (наприклад, гроші). Ми можемо взаємодіяти з
іншими людьми, що знаходяться далеко від нас у часі і просторі.

2. Системи технічних досягнень або професійних експертиз.
Без професійної експертизи не обходиться майже жодна дія в людському
суспільстві.

По-третє, рефлективність. У сучасному світі все відкрито для
рефлексії, включаючи і саму рефлексію. Рефлективність передбачає довіру до
абстрактних систем, зокрема, до експертних оцінок. А це, за Гідденсом,
передбачає виникнення зони ризику, бо не всяка абстрактна система вірна.
Гідденс приходить до висновку, що нашому світу сьогодні притаманна онтологічна
відсутність безпеки. Гідденс називає чотири основні причини:

1. Помилки творців цього світу.

2. Помилки керуючих сучасним світом.

3. Ненавмисні наслідки благих намірів.

4. Помилковість нашого знання про суспільство.

Гіденс вважає, що ніякий точний соціальний прогноз про
подальший розвиток суспільства неможливий в принципі. Тому сучасний світ не
контролюємий. Гіденс вважає, що Модерн – це культура ризику. Справа не в тому,
що соціальне життя носить більш ризикований характер, ніж варто було б. Швидше,
концепція ризику стає фундаментально значимою для того способу, за допомогою
якого діючі особи і технічні фахівці організовують соціальний світ. Модерн
обмежує ризик у цілому ряді сфер суспільно-політичного життя, але в той же час
він створює нові зони ризику, невідомі в інші часи.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+