Види втручання "третьої сторони" в конфліктний процес

Існує кілька можливих форм втручання третьої сторони у процес керування конфліктом:

• медіаторство, медіація, або посередництво, коли консультативні рекомендації не обов'язково мають братися до уваги учасниками конфлікту;
• примирення, коли акцент робиться не стільки на розв'язанні проблеми, скільки на припиненні конфлікту;
• арбітраж - коли рекомендації третьої сторони с обовязковими для виконання.

У тому випадку, коли запрошення третьої сторони є добровільним, а прийняття її рішень - добровільним або обов'язковим, мова йде про посередництво. Коли запрошення третьої сторони є обов'язковим, а прийняття її рішення добровільним – про арбітраж. Якщо обов'язковими є і запрошення третьої сторони, і прийняття її рішень, йдеться про обов'язковий арбітраж.

Медіація – сприяння третьої сторони двом (або більше) іншим у пошуках згоди у суперечливій або конфліктній ситуації.

Центральною фігурою у процесі медіаторства є медіатор.

Медіатор - це особа (група осіб або організація), яка здійснює посередницьку діяльність.

Медіаторство може мати формальний офіційний, або неформальний, неофіційний характер. Офіційне медіаторство передбачає, що у медіатора є нормативний статус або можливості впливу на опонентів. Неформальне медіаторство полягає у відсутності нормативного статусу медіатора, але учасники конфлікту визнають неформальний авторитет цієї особи у розв'язанні подібних проблем.

Офіційними медіаторами можуть бути:

• міждержавні організації (наприклад, ООН та ін.);
• окремі держави;
• державні правові інститути (арбітражний суд, прокуратура і т. д.);

Процес медіації не має чіткої структури, виділяють лише три етапи медіаторства:

• знайомство з конфліктом та сторонами конфлікту: посередник досліджує історію проблеми, побажання та вимоги опонентів;
• робота зі сторонами конфлікту: медіатор проводить зустрічі з кожною із сторін, щоб підготувати їх до участі у спільних переговорах - уточнюються вимоги, формулювання;
• ведення переговорів, під час яких медіатор стежить за тим, що і як говорять опоненти і за необхідності вносить корективи у спілкування учасників конфлікту.

Неофіційними медіаторами зазвичай є:

• відомі люди, які досягай успіхів у суспільно значущій діяльності (політики, колишні державні діячі);
• представники релігійних організацій;
• неформальні лідери соціальних груп різного рівня;

Необхідність примирення стає очевидною тоді, коли конфлікт стає потенційно небезпечним та шкідливим. Результатом примирення є припинення ворожнечі.

У процесі примирення сторони приймають мирову угоду, що, по суті, означає припинення взаємодії стосовно предмета, який викликав суперечку між сторонами.

З метою примирення учасників конфлікту посередник може надавати їм експертні поради щодо того, як доцільно поводитися уданій конкретній конфліктній ситуації, аби зняти емоційне напруження, позбавитися негативних емоцій та досягнути примирення.

Арбітраж – це процес,у ході якого дві сторони зустрічаються в присутності нейтральної третьої особи, яка є спеціально підготовленим арбітромтавислуховує обидві сторони і потім виносить обов’язкове або необов’язкове для виконання сторонами рішення, залежно від того, про що сторони домовились заздалегідь. Фактично арбітраж створює приватну судову систему. Якщо одна із сторін не бажає дотримуватися умов рішення, примусити таку сторону до виконання рішення можна через державний суд.