Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Культура України (Шпаргалки)


Література та образотворче мистецтво України в 19 ст.


Другий період розвитку нової української літератури охоплює 40-і–60-і рр. ХІХ ст. Центральним фактором розвитку літератури у цей час стала діяльність основоположника нової української літератури і літературної мови Т. Шевченка. З його ім’ям та творчістю його сучасників і послідовників пов’язане розширення національної тематики до рівня загальнолюдських параметрів літератури, Українська література в 40-і – 60-і рр. стає загальноєвропейським явищем із яскраво вираженим обличчям. Творчість Т.Шевченка визначила шляхи розвитку української літератури в наступний період і вплинула на поступ інших слов’янських літератур.   Із 40-х рр. ХІХ ст. починається новий період розвитку українського письменства, позначений дальшою активізацією літературного процесу. Характерною особливістю цього періоду був високий розвиток романтизму та формування якісно нових напрямів реалізму. У суспільному житті це був період, коли всі питання зводилися до проблеми ліквідації кріпосного праваУвесь комплекс визвольних прагнень українського народу своєрідно відбився в діяльності першої української таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївському братстві, що виникло в Києві в грудні 1845 - січні 1846 рр. 70-і–90-і рр. ХІХ ст. в українській літературі – це час активізації інтересу до соціальних учень, політичного життя і боротьби. Динамічний процес розвитку суспільного життя сприяє якісному зростанню рівня національної і соціальної свідомості, інтересу до історії України. При цьому утверджується реалістичне світобачення, підхід до оцінки явищ, заснований на практичному досвіді наукових даних, що заступає міфологічні й старі традиційні уявлення. З виділенням особистості з колективу, зростанням почуття власної гідності, розмінням своїх суспільних і громадянських прав людина бачиться у тісному зв’язку із соціально-історичними умовами. За цих умов українська література, літературно-естетична думка, літературна критика, журналістика, публіцистика стають провідними формами суспільної свідомості, а письменство - виявом громадянської діяльності.

Література 70-х–90-х рр. звертається до важливих суспільно-історичних проблем, у розв’язанні яких відчувається сильний вплив просвітительських ідей, віра в розум, освіту, науку. Це період реалізму як зрілої естетико-художньої системи та світосприйняття, що з’являється на високому рівні суспільного і художнього розвитку, коли на перше місце висувається структура самого суспільства, соціальний і психологічний аналіз, взаємовідносини особистості і суспільства. Змінюється самий характер аналітичності в літературі; діапазон її охоплює вже не емпіричні життєві факти, а найширші сфери суспільного буття. Для літератури 90-х рр. притаманні дві основні тенденції: прагнення до збереження національної культурної ідентичності (літературне „народництво”) й орієнтація на художній універсалізм західноєвропейського літературного процесу, що дістає свій подальший розвиток наприкінці ХІХ–на початку ХХ ст.   Літературна діяльність І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, М.Старицького, М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого та особливо І.Франка, який виступає центральною фігурою літературного процесу 70–90-х рр., сприяє, з одного боку, розвиткові й оновленню в літературі шевченківських традицій, а з іншого – подоланню тих чи інших спроб наслідування його творчості та відкриває нові шляхи художнього пізнання дійсності. Паралельно з поглибленням соціального історизму зображення внутрішнього світу людини, психологічний аналіз стає головним інструментом художнього дослідження дійсності. На відміну від перших двох періодів у літературі провідними стають великі епічні форми, здійснюється перехід від оповіді, ліричного повіствування до епічної розповіді, широких об’єктивно-описових та соціально-аналітичних картин, до аналізу формування характерів у тісному зв’язку з обставинами. На перше місце за своїм значенням виходять великі соціально-побутові, соціально-психологічні романи й повісті, ідеологічна повість, соціально-психологічна новела та філософська поема. Високого розвитку у порівнянні з 40–60-ми рр. досягає українська драматургія, зокрема побутова й психологічна драма. У літературі з’являються нові, досі не торкані теми з життя робітничого класу, інтелігенції та інших прошарків суспільства. У ній з’являється образ соцально-активної особистості, „нових людей” – різночинців-демократів.

Ідеї Т.Г.Шевченка, його світоглядні позиції визначили творчий шлях художників Л. Жемчужникова, К.Трутовського, І.Соколова. Їхні твори, присвячені українському народові, стверджували загальнолюдську цінність культури України.  Л.Жемчужников - художник, графік і живописець. Ранній період творчості митця позначений авторством портрету славнозвісного Козьми Пруткова, мальованого разом з Л.Ф.Лагоріо. Художню освіту Л.Жемчужников здобув у Петербурзькій Академії мистецтв, яку, однак, не закінчив. Одне з найзначніших живописних полотен Л. Жемчужникова - „Кобзар на шляху” (1854). Образи цього твору - сліпого кобзаря і хлопчика-поводиря, котрий просить милостиню, - навіяні поемою Т.Шевченка „Катерина”.  У 1850-х рр. приїхав з Петербурга до України художник К.Трутовський. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. великого значення набуває одеська школа живопису.  Киріак Костанді – визнаний глава одеської школи. Вихованець, а згодом академік Петербурзької Академії мистецтв, голова і засновник Товариства південноросійських художників, багато сил і років свого життя він віддав педагогічній діяльності, викладаючи живопис в Одеському художньому училищі. Уже ранні твори митця, наприклад, полотно „В люди”, принесли йому успіх та визнання на пересувних виставках. Роботи майстра зрілого періоду позначені співзвучними імпресіонізму колористичними пошуками, що були покликані передати особливості освітлення і барв природи південного краю. Петро Нілус – автор невеликих за розміром і чудових за живописом реалістичних жанрових сценок – „Відпочинок”, „У майстерні художника”. Ці твори принесли йому визнання серед сучасників. У зрілі роки художник відчув потяг до символічних мотивів та образів. Проте ці твори зрілого періоду були сприйняті критикою неоднозначно, як такі, що не відповідають особливостям художнього дару Нілуса Євген Буковецький в картині «У суді» ставить перед собою складне завдання: відмовившись від показу дійства, не характеризуючи жодної зі сторін судового процесу, дати глядачеві уявлення про нього лише з допомогою зображення реакції присутніх у залі. Як талановитий портретист, Є.Буковецький зробив чималий внесок для розвитку цього жанру в Україні і у ХХ ст. Друга половина ХІХ ст. – епоха блискучого розвитку пейзажного живопису в українському мистецтві. Біля його витоків стояв Володимир Орловський. Сучасники порівнювали його із І.Шишкіним, вважаючи, що в творчості одного втілилась епічна велич природи півночі, Визначним художньо-освітнім закладом в Україні останньої чверті ХІХ ст. була Київська рисувальна школа (1875-1901), що відіграла одну з ключових ролей у становленні українського живопису нового часу. Засновником школи був М.І.Мурашко.


Категорія: Культура України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter