Пошук по сайту

79. Україна в польських геополітичних концепціях та доктринах


Україна в польських геополітичних концепціях та доктринах (Р. Дмовський, С. Грабський)


Погляди більшості польських політиків кінця ХІХ — початку XX ст. базувалися на переконанні у необхідності відродження польської держави у її історичних кордонах, де українські землі будуть органічною часткою Речі Посполитої. Представники різних політичних кіл лише по-різному бачили шляхи відродження незалежної польської держави, але в територіальному питанні їхні погляди були подібні.

Одна з найбільш популярних концепцій була сформульована табором націонал-демократів, т.зв. ендеків, лідером яких був видатний польський політичний діяч і публіцист Роман Дмовський. Він обґрунтував ідею «інкорпорації», тобто приєднання українських земель до польської держави. Напередодні Першої світової війни ідея набула свого завершеного вигляду. Згідно з нею, українцям, як народу «неісторичному», «недержавному», відмовлялося в праві на свою державу.

Обґрунтовуючи свої погляди, націонал-демократи доводили, що українці за останні століття нічим не виявили себе ні державно-політично, ні культурно, були пасивним, інертним елементом, нездатним до самостійного державно-творчого життя.

У міжвоєнний період на перший план вийшла проблема ставлення до українців, що опинилися в складі Польщі в результаті окупації нею західноукраїнських земель. На озброєння була взята стратегія асиміляції українців. «Польща для поляків» — так можна коротко визначити національну політику табору народової демократії. Відомий ендецький політик і публіцист Станіслав Грабський писав, що «нині необхідною умовою утримання наявних кордонів є перетворення державної території Речі Посполитої в національну польську територію». Звичайно, національна асиміляція корінного населення у польському середовищі здійснювалася методами економічної, політичної, ідеологічної і культурно-освітньої дискримінації українців. Шовінистичну політику ополячення Східної Галичини і Західної Волині табір народової демократії здійснював послідовно і безкомпромісно, за допомогою жорстоких репресій та переслідувань. У такий спосіб ендеки сподівалися довести, що приналежність західноукраїнських земель до Польщі забезпечена назавжди і таким чином покласти край сподіванням українців на власну незалежну державу.


Статистика
0  
Всього матеріалів 4382
0  
Всього коментарів 19
1  
Користувачів 325
Наші партнери
Оновлення new
  • Подання доказів у цивільному процесі
  • Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в
  • Підстави звільнення від доказування у цивільному процесі
  • Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або
  • Обов’язок доказування і подання доказів у цивільному процесі
  • Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК
  • Достатність доказів у цивільному процесі
  • Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета
  • Допустимість доказів у цивільному процесі
  • У Конституції України містяться певні норми, що гарантують отримання доказів з дотриманням законодавства України. Так, стаття 31 Конституції
Інформація
Голосування
Чого бракує сайту ?