Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Шпаргалки)


Характеристика суспільного ладу Київської Русі


Все населення Київської Русі ділиться на три категорії: вільні, невільні та напіввільні люди.

1. Верхівку вільних людей становили князь та його дружина (княжі мужі). З-поміж них князь вибирав воєвод та інших урядовців. Спочатку правовий статус "княжих мужів" відрізнявся від земської верхівки — родовитої, знатної, місцевого походження. Але в XI ст. ці дві групи злилися в одну — боярство. Бояри брали участь у боярських радах князя, у вічі, в адміністрації, де посідали вищі посади.

Боярство ділилося на різні групи. Всі вони були привілейованою частиною суспільства, і всі злочини, спрямовані проти бояр, каралися більш суворо. Так, за Руською правдою, життя бояр охоронялось подвійною вірою (віра — кримінальний штраф за вбивство вільної людини). За церковним уставом Ярослава, честь дружин і дочок бояр захищалась штрафом в 5 гривен золота, а простих людей — в 1 гривну срібла. Бояри при відсутності синів мали право передавати спадщину дочкам, тоді як дочки простих людей спадкувати не могли. Бояри також були звільнені від сплати податків.

Боярство не було замкненою кастою. За певні заслуги в боярство міг попасти смерд і навіть чужинець — варяг, половець і інші.

У Київській землі боярство не відокремлювалось від купців, від міської еліти. З часом в містах утворюється патриціат, який був більш зв'язаний з містом, ніж з особою князя. Цікаво, що переважна частина міських патриціїв була з євреїв.

Українські міста, особливо Київ, переживали гострий процес боротьби як з князівською владою, так і міським патриціатом. Так, лихварство Свя-тополка та лихоїмства міського патриціату привело в 1113 році до повстання в Києві. Після смерті Святополка кияни пограбували двір тисяцького Путяти та двори євреїв-патриціїв.

До вільних людей належало також духовенство, яке становило окрему групу населення і ділилося на чорне і біле. На цей час значну роль в державі відігравало чорне духовенство — ченці. В монастирях жили і працювали кращі вчені (Нестор, Іларіон, Никон), лікарі (Агапіт), художники (Алімпій), які вели літописи, переписували книги, організовували різні школи. Перше місце серед монастирів України належало Києво-Печерському. Він став зразком для інших монастирів і мав великий моральний вплив на князів і все суспільство.

До білого духовенства належали церковники: священики, диякони, дяки, паламарі, причетники. Кількість білого духовенства була дуже великою. Як уже підкреслювалося, в Києві на початку XI ст. було 400 церков.

Християнство в Україні-Русі мало великі успіхи, і це ще раз дає підставу вважати, що його коріння тут сягали значно глибше доби Володимира.

Про інтерес до духовних питань в Київській Русі свідчить "Поученіє дітям" Володимира Мономаха. Він повчає регулярно відвідувати церкву, молитися вдень, вночі, в дорозі повторювати молитви.

Середню групу вільних людей давали міста. Жителі міст юридично були вільні, навіть рівноправні з боярами, але фактично вони залежали від феодальної верхівки.

Нижчу групу вільного населення становили селяни — смерди. Вони володіли землею і худобою. Смерди складали більшу частину населення Київської Русі, платили певні податки та відбували військову повинність із власною зброєю та кіньми. Смерд міг передавати по спадщині своє майно синам. Руська правда охороняла особу та господарство смерда, як вільного, але кара за злочин проти смер-да була меншою, ніж за злочин проти боярина. В XIІ —XIII ст. по всій Україні-Русі поширюється боярське землеволодіння і в зв'язку з цим зменшується число незалежних смердів. Зростає група смердів, які працюють на боярській землі, залишаючись при цьому вільними.

2. Напіввільні люди. В Київській Русі існувала досить численна група напіввільних людей — закупів. Так називали смердів, які з різних причин тимчасово втрачали свою волю, але могли її знову здобути. Смерд брав у борг "купу", до якої могли належати гроші, зерно, скотина, і до того часу, поки він не поверне цю "купу", був закупом. Закуп міг мати власне господарство, двір, майно, а міг жити на землі того, хто давав йому "купу", і працювати на цій землі. Закуп відповідав сам за свої вчинки, за злочин проти нього винний відповідав, як за злочин проти вільного. За несправедливу кару, накладену паном на закупа, останній міг скаржитись в суд, і тоді пан ніс відповідальність. Спроба продажу закупа в холопи звільняла його від боргу, а пан платив за це великий штраф. У випадку крадіжки, здійсненої закупом, або його втечі, він перетворювався на холопа.

3. Невільні люди називались спочатку челяддю, а потім холопами. Спочатку цим терміном називали осіб чоловічої статі (хлопець — холопець — холоп), а потім невільних людей взагалі.

Основними джерелами холопства були:

  1. полон на війні;
  2. шлюб з невільним;
  3. народження від холопів;
  4. продаж при свідках;
  5. продаж збанкрутілого купця;
  6. втеча або крадіжка, здійснена закупом.

Закон передбачав умови, за яких холоп міг стати вільним: якщо він викупився на волю, якщо хазяїн звільнив його. Жінка-холопка, якщо хазяїн її зґвалтує, після його смерті діставала волю з її дітьми. Холоп фактично не мав ніяких прав. За злочин, заподіяний холопові, відшкодування отримував хазяїн. За злочин, здійсненний холопом, ніс відповідальність хазяїн. Холоп не міг мати своєї власності, він сам був власністю. З поширенням християнства становище холопів покращало. Церква закликала до пом'якшення в ставленні до холопів, радила відпускати їх на волю на "спомин душі". Такі холопи переходили в категорію ізгоїв.

До ізгоїв відносили людей, які з різних причин вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. В церковному уставі Володимира перелічено звільнених холопів, збанкрутованих купців, синів священиків, шо не навчилися грамоти. Усі ці люди переходили під захист Церкви. Головна маса ізгоїв у Київській Русі походила з холопів, які дістали волю від хазяїв.


Соціальний устрій Київської Русі можна представити у вигляді такої таблиці:

Привілейовані верстви

Непривілейовані верстви

- князі, чий титул успадковувався; були найбільшими землевласниками;

- бояри – формувалися з родоплемінної знаті та дружинників; отримували від князя землю за службу. Ділилися на великих (воєводи, тисяцькі) та малих (соцькі, десяцькі);

- дружинники – професійні воїни, що обіймали й урядові посади. Отримували за службу грошову винагороду та земельні наділи;

- духівництво: найосвіченіша верства. Впливало на духовне та культурне життя. Поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових представників (священики, ченці)

- міщани – мешканці міст, які займалися ремеслом, торгівлею. Виділялася міська заможна верхівка;

- селяни-смерди – вільні землероби, які мали власне господарство та землю й сплачували князеві данину;

- наймити – вільні люди, що наймалися на певну роботу;

- ізгої – люди, що втратили зв’язок зі звичним середовищем (князі без князівства, смерди без землі тощо), але охоронялися законом

Залежне населення

- закупи – тимчасово залежні селяни, які брали позику – «купу» – у феодала і мали її відробляти;

- рядовичі – тимчасово залежні селяни, які уклали з феодалом договір – «ряд» – на виконання певних робіт;

- челядьраби-полонені;

- холопи – селяни, які розорилися і працювали в господарстві землевласника , фактично раби, але за службу могли бути відпущені на волю. 



Категорія: Історія України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter