Утворення Кирило-Мефодіївського братства


Утворення Кирило-Мефодіївського братства


Кирило-Мефодіївське братство — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 р. - січні 1846 р. у Києві.

Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.

Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846»

Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда,Микола Савич, Олександр Тулуб.

У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.

Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Кирило-Мефодіївське товариство (братство) виникло у Києві на початку січня 1846 р. і діяло до кінця березня 1847 р. З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська розночинна інтелегенція.

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням:

  • побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ;
  • створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності;
  • знищення царизму і скасування кріпосного права і станів;
  • встановлення демократичних прав і свобод для громадян;
  • зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя, тому в межах Кирило-Мефодіївського братства виділилось дві течії:

  1. поміркована, або ліберальна, на чолі з М. Костомаровим та П. Кулішем. Вони вважали Кирило-Мефодіївське братство легальною просвітницько-науковою організацією, в основі діяльності якої були християнські цінності та ідея слов’янської єдності. Виступали противниками революційної боротьби, та вважали, що поширення ідей КМБ буде сприяти наближенню реформ;
  2. радикальна на чолі з М. Гулаком і Т. Шевченком. Вони відстоювали ідею всенародного повстання, в ході якого буде вставлений справедливий суспільний лад. Намагалися перетворити КМБ на бойову організацію.

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність:

  1. вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка;
  2. займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди;
  3. піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало трохи більше року. Навесні 1847 р. царські власті заарештували 12 постійних членів товариства і відправили до Петербургу. Усіх учасників КМБ було заслано до різних місць. Найтяжче покарали Шевченка, бо під час арешту знайшли рукописи його антицарських та антикріпосницьких творів. Поета заслали на 10 років рядовим солдатом у малозаселені тоді оренбурзькі степи з найсуворішою забороною писати й малювати.

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Це позитивно вплинуло на національну свідомість.


Статистика
0  
Всього матеріалів 4347
0  
Всього коментарів 10
0  
Користувачів 62
Наші партнери
Оновлення new
  • Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору та наслідки залучення
  • Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору — це треті особи, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача
  • Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
  • Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку
  • Треті особи в судовому процесі: поняття, ознаки, види
  • Треті особи — це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу для захисту власних суб'єктивних прав та
  • Залучення до участі у справі співвідповідача. Заміна неналежного відповідача
  • Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного
  • Участь у справі кількох позивачів або відповідачів
  • В окремих випадках при розгляді та вирішенні справи можуть на боці позивача або відповідача приймати участь декілька осіб, утворюватися множинність,
Інформація
Голосування
Оцініть сайт