Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Шпаргалки)


Розвиток освіти в Україні ХІХ ст.


Вирішальне значення для піднесення культури українського народу мала освіта. Розвиток промисловості, торгівлі, міст вимагав дедалі більшої освіченості, кваліфікованого працівників. Він зумовлював збільшення кількості навчальних закладів та учнів у них.

Згідно з «Попередніми правилами народної освіти» 1803 р. впроваджувалися чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

У парафіяльних школах, які відкривалися при церковних парафіях і були початковими, навчання тривало 4-6 місяців у селах і до одного року — у містах. Дітей навчали (російською мовою) читати, писати, елементарних арифметичних дій, основ релігії.

У гімназіях (середніх школах) навчалися переважно діти дворян, чиновників. Тут викладали латинську, німецьку, французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії і слов'янських наук, математику, фізику, природознавство, політичну економію, малювання. З 1828 р. навчання тривало 7 років. За статутом 1828 р. з навчальних планів було виключено природознавство, філософію і політекономію, впроваджено викладання закону Божого, священної і церковної історії, грецької мови.

Крім державних, у ряді сіл, особливо на Полтавщині і Чернігівщині, діяли дяківські школи, які утримувалися на кошти батьків.. Тут дяки навчали дітей, переважно українською мовою, читати буквар, часослов і псалтир, а також церковних співів.

Існували приватні пансіонати (майже у кожній губернії), що працювали за програмою середніх навчальних закладів. Доньки дворян здобували освіту і виховувалися в інститутах шляхетних дівчат, заснованих у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1829), Керчі (1836) і Києві (1838).

Проміжне місце між гімназіями й університетами займали ліцеї, яких в Україні було три: Рішельєвський в Одесі (1817), Кременецький на Волині (1819), заснований на базі гімназії (після польського повстання 1830-1831 pp. закритий, а потім переведений до Києва і реорганізований в університет), і Ніжинський, на який у 1832 р. перетворено гімназію вищих наук, засновану в 1820 р. на кошти братів Безбородьків. В Україні, крім загальноосвітніх, діяло кілька професійних навчальних закладів. У Єлисаветграді (нині Кіровоград) працювала медична фельдшерська школа, у Миколаєві — артилерійське (1794) і штурманське (1798) училища, засновані морським відомством. У Херсоні в 50-ті роки почало діяти училище торгового мореплавства, в Севастополі — морська школа. У 1851 р. поблизу Харкова відкрилася землеробська школа, яка готувала агрономів.

Швидкий індустріальний розвиток, а також вимоги прогресивних сил суспільства змусили царський уряд здійснити в 1864 р. реформу народної освіти. Згідно з нею, усі типи початкових шкіл, які існували раніше, оголошувалися загальностановими і діставали назву початкових народних училищ. Вони почали працювати за єдиним планом і програмою. Тут дітям давали елементарні знання: навчали Закону Божому, читати, писати, першим чотирьом діям арифметики. Керівництво училищ зосередилося в новостворених повітових і губернських училищних радах, а контроль за ними у межах кожної губернії здійснювали попечителі народних училищ.

На кін. XIX ст. кількість початкових народних шкіл у Східній Україні зросла і становила близько 17 тис. Однак вони охоплювали навчанням лише третину дітей, решта ж їх, близько 70 %, залишалася поза школою. Багато дітей не відвідували школу або не закінчували повного курсу навчання через важкі матеріальні умови ."Згідно з переписом населення 1897 p., відсоток письменних в Україні коливався від 15,5 до 27,9.

Щоб задовольнити народний потяг до освіти, передові громадські Діячі України почали організовувати безплатні недільні школи для дорослих. Першу із них було відкрито у жовтні 1859 р. в Києві. Усього протягом 1859-1862 pp. у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших українських містах було створено ПО таких шкіл. 10 червня 1862 р. царський уряд закрив їх. Але в 1864 р. недільні школи, хоч і з великими обмеженнями, були дозволені. У 70-80-х роках їх кількість зросла.

Одночасно із реформою початкової школи прогресивні зміни відбувались у системі середньої освіти. У 1864 р. цар затвердив Статут гімназій і прокмназій, відповідно до якого засновувались 7-класні гімназії і 4-класні прогімназії. Формально їх оголосили безстановими і загальнодоступними, але за навчання в них треба було платити. Так утруднювався доступ дітей малоімущих у ці навчальні заклади. Для жінок діяли окремі гімназії і вищі жіночі курси, у яких готували з дівчат «матерів сім'ї». На кін. XIX ст. у Східній Україні працювало 129 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.

Важливими осередками духовного життя Над-дніпрянщини були Харківський та Київський університети з історико-філологічними, фізико-математичними, юридичними і медичними факультетами. Заснований 1865 р. в Одесі Новоросійський університет мав такі ж факультети, крім медичного. У трьох університетах у 1865 р. навчалося близько 1200 студентів, а в сер. 90-х років — уже понад 4 тис. У 1878-1889 pp. в Києві діяли жіночі курси.

У 70-90-х роках було відкрито спеціальні вищі навчальні заклади: Ніжинський історико-філологічний інститут, створений на базі місцевого ліцею, Харківський ветеринарний інститут, Південноросійський технологічний інституту Харкові, Київський політехнічний інститут, Вище гірниче училище в Катеринославі. Поступово демократизувався склад студентів вузів. Кількість вихідців із дворянства зменшувалась, а кількість представників інтелігенції збільшувалася.



Категорія: Історія України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter