Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Шпаргалки)


Конституція УСРР 1919 р.: особливості її прийняття та загальна характеристика


Політична історія України ХХ ст. нерозривно пов'язана з діяльністю таких органів місцевого самоврядування, якими були ради, - спочатку робітничо-селянських і солдатських депутатів, потім депутатів трудящих, нарешті - народних депутатів. Хоча здебільшого їх діяльність до 1991 р. була спрямована Комуністичною партією України, не варто забувати, що І Всеукраїнський з'їзд Рад, який відкрився 3 грудня 1917 р. (принаймні його київський етап) вирізнявся перевагою українських соціалістичних національно-демократичних сил.

Інститут Всеукраїнських з'їздів Рад як найвищого органу державної влади у радянській Україні склався наприкінці 1917 р. і діяв до січня 1937 р., коли був ліквідований відповідно до схваленою останнім, XIV надзвичайним Всеукраїнським з'їздом Рад, Конституцією УРСР. Таким чином, перші 20 років існування України як формально незалежної (згодом напівсуверенної у складі СРСР) держави ХХ ст. безпосередньо пов'язані з діяльністю Всеукраїнських з'їздів Рад.

Якщо на перших Всеукраїнських з'їздах (1917-1922) відбувалася дискусія щодо пошуку шляхів політичного та економічного розвитку України, серед депутатів були представлені не лише комуністи та співчуваючі їм, але й інші політичні партії радянського спрямування, а резолюції об'єктивно відбивали стан політичного розвитку суспільства, то поступово функції вирішення політичних проблем перейшли до компартійних комітетів.

До початку весни 1919 р. на значній частині території України були відновлені Ради. Радянське будівництво в УСРР вступило у нову фазу. На початку березня 1919 р. відбувся III з'їзд КП(б)У. Для участі у його роботі ЦК РКП(б) направив Свердлова — найближчого соратника Леніна. III з'їзд КП(б)У, розглянувши проект Конституції УСРР, підкреслив, що вона має закріпити диктатуру пролетаріату у формі Республіки Рад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії, III з'їзд КП(б)У визнав за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, з деякими змінами залежно від місцевих умов.

6 березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з'їзді виступив Свердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, роз­глянуті військове, продовольче та земельне питання.

10 березня 1919 р. проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з'їзду Рад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У, нарком юстиції О.Хмельницький.

Проти проекту Конституції виступили ліві есери, які піддали критиці положення, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату. III Всеукраїнський з'їзд Рад відкинув це заперечення і затвердив запропонований проект Конституції.

Але про яку диктатуру пролетаріату можна було вести мову, коли імперіалістична та громадянська війни, розруха, голод призвели до того, що на території колишньої Російської імперії наприкінці періоду, що вивчається, чисельність промислових робітників не пе­ревищувала 800 тис. чоловік.

Безумовно, вони не могли відігравати вирішальну роль у житті країни. Проголошена більшовиками диктатура пролетаріату була чистою фікцією. Насправді владу прибрала на той час більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави.

Для утримання влади необхідно було мати могутню силу. Розрахунок Леніна на те, що "народ придушити експлуататорів може і при дуже простій "машині", майже без "машини", без особливого апарату, простою організацією озброєних мас", не виправдався. "Озброєна маса" скла­далася майже повністю з селян і солдатів, які підтримували більшо­виків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли від них, як тільки був проголошений "воєнний комунізм". Тільки НЕП врятував більшовицьку диктатуру від загибелі.

На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затверджено проект першої Конституції Радянської України.

У Конституції УСРР 1919 р., як і в Конституції РСФРР, у першому розділі "Загальні положення" визначалися основні завдан­ня диктатури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів, УСРР проголошувалася державою "трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства". Влада трудящих здійснювалася Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Визначалися структура і компетенція органів вищої державної влади, якими був з'їзд Рад, а в період між з'їздами — ВУЦВК, який утворювався з'їздом і відповідав перед ним. В організації та діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не було поділу на гілки влади. Навіть Раднаркому було надано право вида­вати закони.

Починаючи з травня 1919 р. у законодавчій діяльності стала брати участь і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійного порядку роботи. Між сесіями ВУЦВК його функції стала виконувати Президія. Вона керувала сесіями, готувала до них матеріали, в першу чергу проекти декретів, здійснювала нагляд за виконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органи як в центрі, так і на місцях. Між сесіями ВУЦВК Президія мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і припиняти їх дію, переносячи питання на вирішення найближчої сесії ВУЦВК. Пре­зидія також розглядала клопотання про помилування та вирішувала інші питання в порядку управління.18

Завідування окремими галузями управління покладалося на наркомати.

Конституція визначила також структуру, компетенцію та по­рядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повіто­ві та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.

Головою ВУЦВК був обраний Г.Петровський. До складу Раднарко­му увійшли більшовики О.Бубнов, К.Ворошилов, В.Затонський, Е.Квірінг, М.Скрипник, О.Шпіхтер та ін.

ЦК КП(б)У і уряд УСРР після прийняття Конституції вжили заходів до повсюдного переходу влади на території України до Рад. В усіх ланках державного апарату створювалися комуністичні осередки, які очолювали процес радянського будівництва. Досить активно відбувалося інтегрування більшовицької партії у владні стру­ктури. Виборам до Рад передували зміни у адміністративно-терито­ріальному поділі. Україну було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківсь­ку, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Волинську. Фактично ж було створено 10 губерній, оскільки Одеська об'єдналася з Таврійською.

У квітні — травні 1919 р. влада в УСРР, як центральна, так і місцева, в основному була організована відповідно до Конституції. Виняток становили прифронтові райони, а також такі, де особливо сильним був опір опозиції. Тут влада залишалася у ревкомів. Всього до червня — липня 1919 р. було обрано 10 губернських, 95 повіто­вих, 1816 волосних та 14143 сільських виконкомів.

Перебудова органів влади та управління у зв'язку з денікінським наступом. Починаючи з середини 1919 р. радянське будівництво було серйозно ускладнене наступом військ Денікіна.



Категорія: Історія України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter