Предмет і методи історії політичних і правових вчень


Предмет і методи історії політичних і правових вчень


Історія правових і політичних учень – історико-теоретична дисципліна, зміст якої складають вчення про право та державу і явища з ними пов’язані.

Історія правових і політичних учень є науковою і навчальною дисципліною одночасно теоретичного та історичного профілю, бо, вивчаючи погляди мислителя, обов’язковим є зважати на історичні обставини, за яких з’явилося чи дістало розвиток певне вчення.

Предметом історії правових і політичних учень є сукупність ідей, доктрин, теорій (які дають цілісне уявлення про суть і форми влади, політики, права, держави), закономірності їх виникнення, розвитку та функціонування, їх місце і роль у житті суспільства та людини.

Методи – логічні прийоми і засоби, які дозволяють виявити зміст теоретичних знань про правові та політичні явища, сформульовані у концепціях мислителів.

Виділяють три групи методів, які дають змогу розкрити зміст учень, що їх використовують в Історії правових і політичних учень:

І) загальнонаукові;

ІІ) загальнологічні;

ІІІ) спеціально-юридичні.

Серед першої групи виділяється історичний метод, пов’язаний із виявленням місця і значення конкретних теорій і концепцій у системі політико-правових знань конкретної історичної епохи.

Соціологічний метод виявляє залежність теоретичних концепцій від соціальних та економічних структур суспільства; розкриває залежність державно-правових явищ від типу культури, ідеології тощо.

Антропологічний підхід, який пояснює зміст права і держави природою людини як родової істоти.

Нормативно-ціннісний підхід, завдяки якому державно-правові явища розглядаються крізь призму їх відповідності (чи невідповідності) принципам справедливості, загального блага, свободи і т.д.

У ХХ ст. ця група доповнюється системним, біхевіористським, структурно-функціональним, інституційним підходами (методами).

Призначенням методів другої групи є організація пізнавального процесу; у виборі прийомів міркування. Це методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, абстрагування, переходу від абстрактного до конкретного, і т.д.

Третя група методів – спеціально-юридичні, які відображають особливості пізнання правових явищ, в тому числі метод правового моделювання, формально-логічний метод, правового експерименту тощо.


Статистика
0  
Всього матеріалів 4382
0  
Всього коментарів 19
2  
Користувачів 277
Наші партнери
Оновлення new
  • Подання доказів у цивільному процесі
  • Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в
  • Підстави звільнення від доказування у цивільному процесі
  • Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або
  • Обов’язок доказування і подання доказів у цивільному процесі
  • Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК
  • Достатність доказів у цивільному процесі
  • Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета
  • Допустимість доказів у цивільному процесі
  • У Конституції України містяться певні норми, що гарантують отримання доказів з дотриманням законодавства України. Так, стаття 31 Конституції
Інформація
Голосування
Оцініть сайт