Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія політичних і правових вчень (Шпаргалки)


Сучасні концепції природного права


Сутність ідеї природного права, на думку С. С. Алексєєва, полягає в тому, що поруч із правом, створеним людьми і вираженим у законах, в інших джерелах існує природне право - сума вимог, за своєю вихідною основою безпосередньо, без будь-якої прямої людської участі, народжених самим натуральним життям суспільства, природою. До таких вимог він відносить: право на еквівалент у господарських справах, право першості, право старшинства, право народів на визначення своєї долі тощо. Саме тут, в ідеї природного права, і проявляється жорстка залежність права від зовнішніх факторів, від усього того, що утворює людське буття, зокрема й від економічного базису, як казав Маркс.

В. С. Нерсесянц формулює таке визначення загального поняття природного права: природне право - це скрізь і завжди наявне, ззовні надане людині, вихідне для цього місця й часу право, що, як вираз об?єктивних цінностей і вимог людського буття, є єдиним та безумовним першоджерелом правового сенсу та абсолютним критерієм правового характеру всіх людських установ, зокрема позитивного права і держави.

В основі вчення про природне право, на думку С. І. Максимова, лежить ідея про те, що всі правові норми повинні базуватися на якихось об?єктивних засадах, незалежних від волі людини і суспільства. А оскільки взірцем таких властивостей вважалася природа, то невстановлене право було названо природним. Залежно від тлумачення поняття природного (права) виникли, на його думку, різні типи вчення природного права.

Сучасне розуміння природного права істотно відрізняється від трактувань епохи антифеодальних революцій, поглядів на лю­дину як носія природних прав. По-перше, на противагу доктри­нам минулого, філософія і правознавство XX століття розгляда­ють людину не як відособленого індивіда, а як учасника різноманітних суспільних зв?язків. У перелік природних прав вклю­чаться не тільки невід?ємні права особистості, покликані гаран­тувати її незалежність від державної влади, але і політичні, соці­ально-економічні і культурні права людини, права соціальних спільнот (права народу, нації, національних меншин).

По-друге, послідовники І. Канта (неокантіанці), зокрема, ні­мецький теоретик права Рудольф Штаммлер (1856—1938), абсо­лютним природним правом оголосили початок справедливості, «природним правом зі змінним змістом», яке включає моральні і ду­ховні цінності конкретного суспільства чи народу. Цей початок став сприйматися як вимога справедливості й відповідного при­стосування права до цінностей існуючого суспільства. На думку Штаммлера, не можна заперечувати природне право, якщо ба­чити в ньому й критерій для права позитивного як керівництва законодавцю.

По-третє, вчення про природне право у XX ст., розвиваючи традиції філософського осмислення права, утворили кілька фі­лософських течій — неокантіанство, неотомізм, персоналізм та ін., які зближуються в його трактуванні.


Категорія: Історія політичних і правових вчень (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter