Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)


Григорій Сковорода та Іван Котляревський - видатні мислителі XVIII століття


Григорій Сковорода (1722-1794) - автор роботи «Сад божественних пісень». Відстоював велич людини, її прагнення до щастя, самопізнання, рівності, права, свободи. Найвидатніший мислитель українського народу народився 3 грудня в селі Чорнухи на Полтавщині, в сім’ї малоземель­ного козака. В 1734 р. вступив до Києво-Могилянської академії. Три рази полишав академію, сам потім повертався і все таки закінчив її в 1753 р з дуже гарними знаннями. Одного разу втік з академії і добрався аж до Петербургу. Там його помітили, коли він співав десь на вулиці і запро­сили служити в придворній царській капелі.

З 1747 по 1753 рр. Сковороду включили до складу дипломатичної місії, яка вирушала до Угорщини, так як він знав багато європейських мов. Через деякий час він полишив місію і пішки обійшов Австрію, Польщу. Словаччину, Італію, Німеччину. Потім повертається в Україну і в Переяславі викладає в школах, а з 1759 р. в Харківських колегіумах. Потім кидає викладацьку діяльність і робить висновок, що хоче бути тільки вільним викладачем. Починає працювати домашнім учителем в сім’ях поміщиків, а останні 25 років з 1769 по 1794 рр. Сковорода веде життя вільного філософа, мандруючи по Слобожанщині і всій Україні. Зупиняється взимку в селянських хатах, навчаючи безко­штовно селянських дітей за харчі та ночівлю. Григорій Сковорода відмовляється від всіляких посад, які йому постійно пропонують. За цей час він створив основні свої філософські, політичні та право­ві твори. З’являється багато переказів, легенд, навіть анекдотів про життя мандрівника.

Основні погляди в сфері філософії, політики та права Григорія Ско­вороди:

1. Глибока віра в людину, її можливості, хист, довершеність.

2. Лю­дина і природа тісно взаємопов’язані Природа - «макрокосм», а людина «мікрокосм».

3. Головне завдання людини на землі - пізнати та реа­лізувати все те, що закладено в ній природою.

4. Григорій Сковорода вивів - формулу людського щастя. Щастя для людини - це праця. Не­щастя, - коли людина займається не своєю справою, проявляє неспра­ведливість до людини, або пригноблює іншу людину.

5. Різко засуджує кріпосне право.

6. Поділ суспільства на багатих і бідних це погано. Ба­гатії - трутні. Трудовий народ - бджоли.

7. Молодь потрібно виховувати відповідно до законів природи.

8. Його розуміння: Бог - це природа, людина як частина природи носить Бога в серці. Тобто, сама людина с частиною Бога, а значить і творцем на землі. Цю теорію Сковороди підтримали вчені XIX ст. П. Юркевич, П. Куліш, В. Соловйов та інші. В XX ст. продовжували підтримувати цю теорію.

9. Філософію, політико-правові погляди Сковороди називають ще «епохою бароко», а саме - вірою в людину. «Епоха бароко» Сковороди під кінець його життя вступає в «епоху романтизму», яка почне як політико-правові погляди розвиватися в XIX ст.

10. Визвольну війну українського народу під приводом Б. Хмельницького 1648-1654 рр. називає найяскравішою сторінкою історії.

11. Гостро засуджував розпалювання ворожнечі між народами, особливо на релігійному ґрунті.

Помер Григорій Савич Сковорода 29 жовтня у селі Пан-Іванівці, нині Сковородинівка, на Харківщині. Попросив своїх учнів, послідовників написати на його могилі ці слова згідно заповіту: «Світ ловив мене та не впіймав».

Безпосередніми провісниками національних політико-правових ідей означеної доби можна вважати невідомих авторів «Історії русів» та ви­датного українського письменника Івана Котляревського (1769-1838).

«Історію русів» не без підстав називали Декларацією прав української нації. Але насправді вона є гімном природних, божественних, історичних, моральних прав кожного народу на державну незалежність, права на бо­ротьбу з гнобителями. Трактат підготовлено на засадах відомої з часів Д. Локка на Заході платформи «рівноваги влади» - інтелектуальної й моральної течії, яка визнає, насамперед, політичні й економічні права особистості, її абсолютну цінність, свободу привілейованих верств, рівність серед рівних того ж кола громадян, існування невід’ємних при­родних прав індивіда, суспільно-договірний характер держави, зверхність законів у суспільних відносинах тощо. На думку автора «Історії русів», створивши власну Київську державу, український народ згодом втратив державну самостійність, об’єднавшись на добровільних засадах з рівни­ми Україні Польщею та Литвою у федеративній Речі Посполитій. І лише тому, що польські королі почали позбавляти українців прав і вольностей, переслідувати православну віру, козаки підняли повстання.

«Історія русів» переконливо доводить, що тиранське, насильницьке правління в Україні ніколи не було сталим і довгочасним, бо народ умів боронити свою свободу. Він виходить з платформи рівності народів, гостро виступає проти національної зверхності. В політичному трактаті засуджується багатство, набуте за рахунок власного народу, зрадництво української шляхти. Твір сповнений поваги до простолюддя, кріпаків, рядового козацтва.

Мріями про час, копи проста людина буде «у вольності вік дожива­ти», відповідатиме природному призначенню особи - рівної серед рівних у суспільстві, сповнена й творчість та політико-правова діяльність І. Кот­ляревського. Герої письменника - прості люди, наділені індивідуальною свободою, вільні від офіційних приписів і канонів. Котляревський запе­речує становий поділ суспільства, кріпацтво, стверджує велич індивіда не за займаною посадою, а як рівного серед рівних громадян, вимагає втілення природних прав людини на практиці, засуджує самодержавне гноблення особистості.


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter