Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)


Демократичні та національно-державницькі по­гляди Івана Франка та Лесі Українки


Одним із видатних представників політичної та правової думки України був Іван Якович Франко (1856-1916) - поет, публіцист, філо­соф, учений-дослідник, громадсько-політичний діяч. Народився 27 серп­ня в селі Нагуєвичі, Львівська область (Дрогобицький повіт) в родині селянина-коваля, мати - Марія Кульчицька із шляхетського польського роду. Закінчив гімназію в Дрогобичі. В 1875 р. став студентом філософ­ського факультету Львівського університету. 1 липня 1893 року захистив докторську дисертацію у Віденському університеті.

В 1894 році хотів викладати історію української літератури в Львівському університеті, але його не взяли на роботу. Вважали, що він неблагонадійний і революціонер. В молоді роки захоплювався марксизмом, за що його виключили з Львівського університету. Але поступово деякі положення марксизму піддає гострій критиці.

Самі відомі вірші та твори І. Франка - це «Смерть Каїна», «Мойсей», «Борислав сміється», «Іван Вишенський», «Каменярі» та інші, де прав­диво відтворив життя селян, робітників, боротьбу людей праці за свої права Засуджував суди, виборчі закони. Право і закон пов’язував з іде­ями гуманності і справедливості. Велику увагу приділяв розв'язанню українського питання та розвитку національної мови.

Разом з М. Павликом заснував у 1890 р. Українську Радикальну Партію, до 1899 р. був її головою. Був членом багатьох товариств, ред­колегій.

Погляди І. Франка на майбутню державу багато в чому сформували­ся під впливом М. Драгоманова та базувалися на популярних в той час ідеях федералізму. Слід зазначити, що федералізм І. Франка відрізнявся від сучасного розуміння федеративної держави. Концепція федералізму І. Франка була частиною його соціалістичних поглядів і будувалася на декількох положеннях.

1. Федерація є способом об’єднання людей з людьми і народів з народами, як вільних з вільними. Тим самим це є протиставленням марксистській ідеї диктатури пролетаріату.

2. В со­ціалістичній ідеології федералізм прагне ліквідацію всякої політичної залежності, уярмлення одного народу іншим, ліквідації війн («Що таке соціалізм» 1878 р.).

3. Федералізм - це якнайширше самоуправління общин, повітів і країв, складених з вільних людей і поєднаних між со­бою вільною федерацією, що грунтується на солідарності інтересів («Програма галицьких соціалістів (1881 р).

4. Через ідею федералізму і Франко намазався добитися об’єднання українських земель, розірва­них на тон час між двома імперіями - Російською та Австро-Угорською.

В той же час, І. Франко негативно ставився до федерації, як форми державного устрою, вказуючи на історичний приклад Речі Посполитої. Він зазначав, що федеративний устрій може призвести до великого лиха, адже ухвала державних законів, податків та війська залежить від доброї волі репрезентантів краю, і кожна ухвала може бути спинена голосом одного репрезентанта. Саме федеративний устрій, на думку І. Франка, призвів до повного поневолення селян, занепаду міст, і до того, що Польщу без скарбу, без війська, безвладну розірвали між собою сусідні держави.

З-під його пера вийшло близько 3000 творів (літературних, наукових публіцистичних), які охопили 50 років суспільно-політичного та право­вого життя України та українського народу. Іван Франко негативно ста­вився до ідеї диктатури пролетаріату, «державного соціалізму», жорсткої централізації усього суспільною життя. Майбутнє суспільство, на його думку, - справжнє народовладдя, а не формальна демократія. Державу і політику замінить діяльність самих громад.

Відносини між громадянами, об’єднаннями і народами визнача­тиме громадівсько-федеративний принцип, який своїм змістом перед­бачає федерацію при збереженні автономії особи, громади, народу. Для І. Франка майбутня Україна - це розвинута, висококультурна на­ція Європи. В рамках ідей утопічного соціалізму він відстоював ідею об’єднання слов’янських націй у єдину федерацію і навіть оформлення всесвітньої федерації.

Наприкінці свого життя Івана Франка, селянського сина, який став сві­товим письменником, вченим - висунули кандидатом на Нобелівську пре­мію з літератури. Помер І. Франко 28 травня 1916р., похований у Львові.

Видатна представниця української культури Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в місті Новограді-Волинському. Протягом усього свого дорослого життя була під пильним наглядом поліції. Вона цікавилася діяльністю багатьох політичних партій, але не визнавала жодної з них. Усі свої роботи Леся Українка присвятила боротьбі українського народу проти національного гноблення. На перше місце вона ставила боротьбу проти російського царизму та російської державної машини.

її мати - Олена Петрівна Драгоманова-Косач, письменниця, яка працювала під псевдонімом Олена Пчілка. Особливо багато вона на­писала поезій та оповідань для дітей українською мовою. Її добре зна­ли в Україні, вона була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько - високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники, музиканти, політичні та правові діячі. Вечо­рами влаштовували різні дискусії і домашні концерти.

Частим гостем був дядько Лесі (так звали її вдома, і це стало її лі­тературним псевдонімом) - Михайло Драгоманов, брат матері Лесі, відомий учений, громадський і політичний діяч. Драгоманов зіграв провідну роль у формуванні світогляду племінниці згідно своїх пере­конань, щодо служіння Україні, допоміг Лесі як літературному критику.

Писати Леся почала з 9 років Вірш «Палія» присвятила своїй тітці Олександрі. Вперше надрукувала вірші «Конвалія» і «Сафо» в 1884 р київському журналі «Зоря». Влітку 1884 р. Леся з матір’ю, братом та сестрою відвідує урочище «Нечимне», зараз воно зветься «Лісова пісня» неподалік від села Колодяжного. Там народилася «Лісова пісня». Освіту Леся і брат Михайло отримали у приватних учителів. Потім Леся навчалася в школі М. І. Мурашки в Києві. Далі освіту вона здобувала самостійно, їй допомагала мати.

В 1881 р. вона захворіла на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчала класичні грецьку і латинську мови. Восени 1883 р. їй зробили операцію на лівій руці. Мати Олена Петрівна виховувала Лесю як сильну люпину, яка не мала права на надмірне виявлення своїх почуттів

Про рівень її освіти може свідчити той факт, що до 19 років вивчала російську, польську, болгарську, німецьку, англійську. Написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Зробила переклади Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера та ін.

Через загострення хвороби у 1888 р. їде до Варшави на лікуван­ня. Там написала «Подорож до моря», «Пісня», «Самсон», переклала «Одіссея». З 1890-1891 рр. вона лікується в Києві, Криму, Луцьку і в цей час вступає в гурток «Плеяда». В 1892 р. їде до Відня на консультацію. З 1893 р. живе в Гадячі, Одесі Колодяжному, Києві. Але за нею вста­новлено вже негласний нагляд поліції, так як її політичні та правові погляди не подобалися владі.

В 1894 році дядько М. Драгоманов, який в цей час знаходився в емі­грації, забирає Лесю на лікування в Німеччину, Австро-Угорщину, Іта­лію, а потім відправляє в Єгипет. За цей час він знайомить її з І. Фран­ком, М. Павликом, О. Кобилянською та ін.

У 1895 р. Михайло Драгоманов помирає у Софії. Для Лесі це була велика трагедія і вона пише цілий цикл поезій «Невільничі пісні». Про­гресуюча хвороба змушує Лесю весь час змінювати місця перебування. Після революції 1905 р. в Росії та деяких послаблень царських за­конів по всій Наддніпрянській Україні організуються осередки товари­ства «Просвіта». У 1906 р. Леся, яка тоді з родиною мешкала у Києві, вступає до київської «Просвіти», а 25 червня 1906 р. її обирають членом правління Товариства. Опікувалася питаннями заснування бібліотеки та народної школи. У ніч з 17 на 18 січня 1907 р. жандарми заарешто­вують цілий ряд учасників «Просвіти», в тому числі і Лесю Українку. В результаті обшуку вилучають заборонену літературу.

В 1907 році Леся вийшла заміж за відомого музикознавця, фоль­клориста - Климентія Квітку. Живуть вони в Криму. Жандарми знову роблять обшук у них в квартирі - забрали 121 збірку віршів, а Лесю Українку і сестру Ольгу заарештували. Стан Лесі був важкий і в 1908 р. вона їде до Берліну на консультацію щодо чергової операції. Останні роки вона з чоловіком перебувають в Єгипті, а потім на Кавказі.

У поглядах на походження держави Леся Українка виходила з тео­рії насильства. Держава виникла внаслідок завоювання одного народу іншим, або з добровільним підкоренням слабшого народу сильнішим. Російська абсолютна монархія побудована на насильстві й не обмежена ніякими законами. У своїх творах Леся Українка закликала народ до ак­тивної революційної боротьби з поневолювачами. Відстоюючи право народу на революційну боротьбу проти своїх гнобителів, Леся Українка заперечувала вчення Л. Толстого про «непротивлення злу насильством».

Деякі погляди Лесі Українки на державу та право викладені в її незакінчених статтях «Державний лад» та «Джон Мільтон», які вона го­тувала до публікації у 1895-98 рр., про що повідомляла у своїх листах до М. Павлика. 1. Розрізняє незалежність держави та незалежність на­роду. Незалежність держави не означає волі народів, що в ній живуть. 2. Географічна відособленість або національна ідентичність ще не є гарантією від розпаду держави. 3. Найкраще стримати державу і вдер­жати добру згоду між людьми може лише воля і добрі порядки. 4. Воля - це право кожної людини робити все, що їй хочеться, але не ламати прав інших людей. Волю можна обороняти навіть зброєю. 5. Щоб уміти жити по волі, а не по сваволі, то треба учитись.

Леся Українка зробила великий внесок у розвиток політичних та пра­вових поглядів України. Намагалася адаптувати марксистську теорію до української дійсності. Виступала за свободу та права людини. Від­стоювала ідеї українського національного патріотизму. Не визнавала уто­пічний соціалізм. Стоячи на позиціях активної революційної боротьби проти своїх гнобителів Леся Українка у статті «Політика і етика» від­кидала терор як засіб боротьби. Терор - безперспективний, безцільний шлях, бо на місце одного правителя приходить інший. Міра свободи особи, за переконанням Лесі Українки, залежить від ступеня її духовного розвитку. Справжня свобода - національна свобода, свобода вільного розвитку всіх націй.

На початку літа 1913 р. чоловік Климентій Квітка повідомляє з Кав­казу матері Лесі, Ларисі Петрівні, що дочка знаходиться в дуже важкому стані, і мати приїхала до неї. Леся ще диктувала матері проекти своєї нової так і ненаписаної драми. Померла Леся 19 літня 1913 р. в Сураті, Грузія. Їй було 42 роки. Поховали на Байковому кладовищі в Києві.


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter