Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соц. мех. прав. людини (Семінари)

1. Реалізація в Україні принципів правової держави та соціальні конфлікти

Формування правової держави в Україні є вкрай складним, багатоплановим процесом, що включає в себе не тільки формування структур влади, які здатні забезпечити дотримання законності та прав громадян, але й наявність широкого спектру політичних партій і рухів, соціальних груп і прошарків зі своїми специфічними інтересами, особливою правовою, політичною, соціальною, економічною поведінкою.

Згідно зі ст.1 Конституції нашої держави, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте реалії сьогодення яскраво свідчать про те, що це лише декларація. Україна не є правовою державою, оскільки їй необхідно подолати цілий ряд проблем, які заважають їй бути такою.

ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

Правовою є така суверенна держава, яка функціонує в громадянському суспільстві і в якій юридичними засобами реально забезпечено захист основних прав і свобод людини та громадянина. Вона ґрунтується на певних принципах, найважливішими з яких є верховенство права, поділ влади, реальність прав і свобод людини та громадянина, законність, наявність у громадян високої правової культури.

У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст.8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму; забез­печувати права, свободи і законні інтереси громадян; відображати суспільні відносини, які склалися у нашій країні. Причому основною умовою тут повинна бути рівноправність держави та інших суб’єктів права. Основний принцип верховенства права – право знаходиться над державою, а не навпаки. На жаль, брак демократичних традиції та звичка державних чиновників, якщо не порушувати, то пристосовувати право до своїх потреб, призвели до того, що держава, яка повинна бути гарантом прав і свобод людини і громадянина, досить часто, навпаки, їх порушує.

Основною проблемою формування принципу верховенства права є не відсутність необхідних правових норм, які б належною мірою забезпечили права та свободи людини і громадянина, а відсутність належного механізму їх реалізації. Таких норм досить багато, це і право кожного на безкоштовну медичну допомогу, і право на працю, і право на безоплатну вищу освіту тощо.

ПРИНЦИП РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ

Як відомо, цей принцип як основу функціонування будь-якої правової держави визначив Шарль Монтеск’є. Основним важливим аспектом побудови цього принципу є розуміння того, що не існує декількох незалежних влад, а навпаки, є одна державна влада, яка для забезпечення своєї демократичності розподіляється на три гілки, що є відносно незалежними одна від іншої. Даний розподіл є необхідним для забезпечення так званого механізму «стримань та противаг». Дійсно, Конституція України встановлює достатньо дієві засади для функціонування цього механізму. Гілки влади є незалежними одна від іншої і не можуть нав’язувати свою волю.

Основною запорукою належного функціонування державної влади є узгодженість дій всіх її гілок. Нажаль, особливо останнім часом, цей принцип досить суттєво порушується. Державна влада не може бути ефективною, а держава правовою, якщо судова влада не може знайти спільної мови з виконавчою, а виконавча з законодавчою, про що свідчать останні події.

ПРИНЦИП РЕАЛЬНОСТІ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА

Цей принциппередбачає, що права і свободи мають бути не тільки задекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані державою. Цей принцип закріплено у ст.3 Конституції України, яка встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю. А права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Обов’язком держави є забезпечення належного існування людини, а не навпаки. На жаль, норми цієї статті є черговими деклараціями, що не виконуються, а з огляду на це, не наближують Україну до правової держави.

ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ

Важливим принципом правової держави є принцип законності,який тісно переплітається з принципом верховенства права. Принцип законності означає, що закон є основою правовідносин. Тільки закон, як нормативно-правовий акт, що прийнятий державою, нею гарантується та захищається, може встановлювати, змінювати та припиняти правовідносини.

Наслідком належної реалізації принципу законності стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність та вжиття у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів. Відтак, відповідальність, що є реакцією держави на протиправні дії суб’єктів правовідносин, має на меті не тільки покарання правопорушника у вигляді накладення на нього юридичних санкцій, що виражаються у негативних наслідках для особи та майнового стану правопорушника, а й відновлення принципу справедливості, як складової принципу законності.

ПРИНЦИП ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВЛАДИ

Наступний принцип, що характерний для правової держави, це принцип ефективної діяльності органів влади. Особливо, це стосується законодавчої влади, оскільки від того, наскільки якісно розроблена законодавча база, залежить можливість подальшого ефективного функціонування держави. Звідси, ефективна законотворча діяльність парламенту – необхідна передумова правової держави.

Труднощі розбудови правової держави в Україні полягають не лише у відсутності належної законодавчої бази, але й викликаються існуючим правовим нігілізмом, що дістався у спадок від старого устрою, не досить високим рівнем політичної і правової культури депутатського корпусу.

Треба наголосити на тому, щоосновою створення і функціонування правової держави є громадянське суспільство, тобто об’єднання вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну участь у політич­ному житті. Між державою і суспільством має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб’єктів громадянського суспільства. Якщо держава повністю узурпує суспільство, вона знищує людину як вільну особистість. Не держава визначає грома­дянське суспільство, а останнє створює і контролює державу. Саме у такий спосіб забезпечу­ється відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.

Для побудови громадянського суспільства в Україні необхідно забезпечити компроміс між різними політичними партіями, спрямувати зусилля політиків та економістів на об’єднання суспільства для пошуку шляхів виходу з економічної кризи, вирішити проблему міжнаціона­льних (у нашій державі проживають 14 млн. громадян інших національностей) і міжконфесійних відносин, енергійніше проводити реформування національного законодавства з урахуванням вимог міжнародного права.

В даний час Україна продовжує перебувати в економічній та політичній кризах, які пов’язані, в тому числі, з низьким рівнем правосвідомості. Водночас, побудова правової держави передбачає, навпаки, наявність високого рівня правосвідомості населення. Тому основною передумовою для належної реалізації є саме високий рівень правосвідомості і громадян, і представників державної влади.


2. Соціальний розвиток українського суспільства та перспективи становлення соціальної держави

З часу прийняття Декларації «Про державний суверенітет України», акта «Про незалежність України» було фактично започатковано формування державної політики, орієнтованої на демократичну розбудову країни та перспективи соціального розвитку. Водночас процес подальшого демократичного розвитку докорінних змін у країні на всіх її напрямках триває постійно.

Створення ефективної системи державної влади, дієвої системи соціального захисту, розбудова громадянського суспільства досі залишаються головними завданнями української держави. Важливо зазначити, що соціальні функції держави, які визначають її базову ідеологію і головні цінності, містяться в Конституції. У статті 49 Основного закону України йдеться: «Соціальний захист і охорона здоров’я громадян забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм».

Необхідно підкреслити, що Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р. є основою соціального партнерства між державою та громадянським суспільством. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян соціального і медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безплатно.

Розглядаючи етапи становлення соціально орієнтованої держави, вчені справедливо зазначають, що правову основу, яка дозволяє віднести державу до того чи іншого типу соціальної держави, складають її певні пріоритети, що фокусуються на одному з трьох елементів: політичних правах, громадянських правах або правах соціальних. Відповідно сьогодні органи державної влади України пропонують суспільству ряд стратегій та концепцій, орієнтованих на середньострокову та довгострокову перспективу економічного, соціально-культурного, організаційного характеру.

Слід підкреслити, що незважаючи на те що від початку суспільних перетворень у нашій країні пройшло вже чимало часу, сьогодні Україна зіткнулася з проблемою адаптації інституту державної служби до нових умов, викликаних змінами в суспільно-політичній системі та інтеграції країни в Європейське співтовариство.

Одним із найважливіших обов’язків соціальної держави перед громадянами є забезпечення їх прав, зафіксованих у ст. 25 Загальної декларації прав людини, а також в Європейській соціальній хартії, міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права та інших міжнародних документах. «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи одяг, їжу, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини».

Категорія: Соц. мех. прав. людини (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter