Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соц. мех. прав. людини (Семінари)

1. Формування ідей та уявлень про права та свободи особистості у Стародавньому Римі, Київській Русі, середньовічних європейських країнах


Формування уявлень і понять про права людини почалося з найдавніших часів людської історії, з витоків людської цивілізації. Першим і, безумовно, найважливішим письмовим свідченням цього тривалого процесу є Біблія, у якій стверджувалося найголовніша істина - людина - найцінніше з - поміж усього створеного Богом. У Біблії часто зазначається про необхідність забезпечення рівності людей; неабияка увага приділяється праву на власність і її охорону; регулюються людські взаємини; чільне місце посідають правила судового розгляду суперечок, конфліктів. Біблія є, безперечно, одним із визначних джерел, з яких поступово розвинулися існуючі нині уявлення про права людини.

Згодом, у VI-V ст. до н. е. ідеї рівності усіх людей обстоювалися давньогрецькими філософами - софістами (Лікофрон, Антифон, Алкідам). Вони доводили, що всі люди від народження мають одинакові, зумовлені природою права, оскільки створені Космосом і над усіма "рівно тяжіє доля”. Відомий філософ Сенека, наприклад, вважав, що всі люди є співтоваришами як раби долі. Аналогічні ідеї з’явилися і на Сході. Так, китайський мислитель Мо-Цзи (V ст. до н. е.) доводив, що всі люди рівні перед небом; держава ж є результатом їх угоди. Проте, так звана небесна рівність аж ніяк не розповсюджувалась на грішну Землю.

Перше закріплення ряду ідей щодо прав людини у законодавстві пов’язується з англійською Великою хартією вільностей (1215). Статті хартії захищали право на приватну власність, недоторканість та свободу особистості від абсолютизму - таким чином обмежувалася влада монарха над людиною. Цей важливий правовий документ і сьогодні є одним із чинних конституційних законів у Великій Британії. Донині зберігають своє значення зафіксовані у ньому принципи, зокрема, принцип недоторканості особи: "Жодна вільна людина не буде заарештована або ув’язнена, позбавлена володіння або будь-яким іншим способом знедолена... інакше як за законним вироком рівних їй і за законами країни”. Хартія справила значний вплив на розвиток ідеї прав людини не тільки у Великобританії, але й у світовій правовій думці загалом. У "Петиції про права” (Англія, 1628 р.) конкретизувалося положення про неможливість позбавити волі та ув’язнити вільного громадянина без законних підстав і, що особливо важливо, підкреслюється незаконність функціонування будь-яких таємних чи спеціальних судів, які б не керувалися загальним законодавством, і неприпустимість позасудових репресій. "Біль про права” 1689 року став юридичною основою конституційної парламентської монархії у Великобританії і в якому закладено основи демократичного парламентаризму, зокрема вільні вибори членів парламенту, їх недоторканість.

Згадані документи визначали окремі права, які можна було обстоювати за певних обставин. Але вони ще не містили всеосяжної філософської концепції особистої свободи. Свободи розглядалися здебільшого як такі, що випливають із станового статусу людини. Лише у XVII - XVIII ст. у працях видатних мислителів лібералізму й просвітництва - Локка, Монтеск'є, Руссо, Канта, Джефферсона, Мілля, Бентама було закладено основи сучасного розуміння прав людини - на життя, свободу, власність тощо. Ці природні права мають бути священними, що тлумачилось як найбільша шана і повага до прав людини, оскільки без них вона не зможе проявити себе як саме людська істота взагалі, незалежно від місця і часу її існування. Погляди Локка і Монтеск”є, насамперед про розподіл влади та забезпечення прав і свобод громадян, справили політичний вплив не тільки на наступні наукові концепції, але й на державно-правову практику, яка здійснювалася на основі ліберального світогляду.

Уперше ліберальна концепція прав людини дістала систематизований юридичний вираз у 1776 році у Вірджинській декларації (Декларації прав американського штату), яку було покладено в основу прийнятої у тому самому році Конституції США, а згодом, у 1791 році, — в основу поправок до цієї Конституції ("Біль про права”). У Декларації відзначається, що всі люди від природи однаково вільні й незалежні, мають певні невід’ємні права, а саме - права втішатися життям і волею, засобами набувати й володіти власністю, та пошуками щастя й безпеки.Ще більшого значення у цьому відношенні набула прийнята у 1789 році в Парижі, після перемоги Великої Французької революції Декларація прав людини і громадянина. У ній у самому вступі зазначалося, що причиною будь-якого суспільного лиха є забуття прав людини і зневага до них.


Історичний розвиток розуміння прав людини в правовій думці України

Про стан і ступінь розвитку прав і свобод людини ми можемо черпати відомості звичайно з історичних джерел і пам’яток права, створених на території сучасної України від найдавніших часів до сьогодення.

Найстарішим джерелом права в Україні , як і взагалі права кожного окремого народу, був звичай, який набрав значення неписаної правової норми. Разом з тим, значна кількість норм звичаєвого права увійшла в майбутні писані джерела права, передовсім – у першу збірку законів, що з’явилася на Українських теренах в ХІ ст. "Руську правду".

Починаючи з ХІУ ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського. Згодом Руську Правду і давні правові звичаї змінили акти великокнязівської влади, серед яких найбільше значення мали Литовські статути 1529, 1566 і 1588 років останній з них багатьма сучасниками вважався найдосконалішою книгою законів у Європі , які закріпили ряд принципово нових підходів до статусу особи.

Офіційно встановлюється єдність законодавства для підданих держави і їх рівність перед законом. Було проголошено недопустимість арешту без законних підстав і покарання без суду, право на розгляд справи неупередженим судом, а також право на адвокатську допомогу, в тому числі і для осіб , які не здатні її оплатити. Декларувалася свобода віросповідання , яка однак стосувалася лише "християнських " релігій і не поширювалась на "євреїв, татар, і всяких бусурманів. Цигани взагалі проголошувалися " людьми непотрібними і бездіяльними”, яких слід гнати за межі території держави. Вільну людину за жодних обставин не можна б було перетворити на невільника, вона мала право вільного виїзду до будь-якої країни, з якою ведеться війна. Жінку заборонялося видавати заміж проти її волі.

До пам’яток права доби Київської Русі треба віднести юридичний збірник " Статут Володимира Мономаха” і його ж "Повчання дітям”, спрямовані на розширення прав залежних категорій населення.

Під час перебування українських земель у складі Литовської та Московської держав на її території діяли правові акти цих державних утворень – Литовські статути, привілеї, Магдебурзьке право, статті Судебників. Разом з тим , знаходження наших теренів переважно у сфері впливу європейських традицій сприяло їх становленню та розвиткові в Україні, зокрема – розумінню прав і свобод людини на західній, європейській, а не на російський кшталт. Найяскравіше подібна тенденція відбилася у створенні "Конституції прав і свобод Війська Запорозького ", відомої як Конституції Пилипа Орлика. Ухвалена у день вибору П.Орлика на гетьмана 1710 року, вона нерідко трактується як "Перша конституція Української держави”. Її нечуваний і небачений демократизм (порівняно з політичною моделлю Московського царства) насправді був традиційними для Речі Посполитої договірними пунктами між володарем і політичним народом. Проте прийняття цих пунктів Військом Запорозьким засвідчило, що Козацька держава вперше "само усвідомила " себе і " задумалася” над фіксацією на формальному рівні власних державних актів та законодавчим закріпленням прав і обов’язків правителя та громадян. Його історичне значення полягало у тому, що він був першим конституційним актом в Україні.

Особливу увагу заслуховують Універсали центральної Ради, "Конституція Української Народної Республіки”, "Закони про тимчасовий державний устрій України”, "Декларація Дерикторії УНР "і т. і., котрі регламентували права та визначали обов’язки громадян. Проте втілити їх у життя так і не вдалося через поразку революції 1917-1920 р.р.

Надалі після встановлення в Україні радянської влади, ситуація дещо змінилася на краще. Одначе частина гарантованих Конституціями СРСР і УРСР свобод насправді не виконувалися (наприклад, свобода слова, друку, релігії, зібрань тощо). І лише після здобуття Україною незалежності у 1991 року з’явилася реальна можливість поєднати теорії з реальністю й явити світові справжню демократичну, правову державу – Україну з гарантованими її основними правами та свободами для кожної людини.

 
 
 

2. Сучасне розуміння прав людини та цінності людської гідності в концепціях модернізації, неолібералізму


Модернізація — перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, міського й індустріального. Переважною більшістю теоретиків розглядається як соціальний та цивілізаційний процес спрямованої трансформації суспільств, який розгортався протягом XVI-ХХ ст.

Неолібералі?зм — варіант ідеології лібералізму. Як термін, фр. néo-liberalisme, вперше використаний1938 р. французьким економістом Бернаром Лаверне (фр. Bernard Lavergne), і того ж року запропонований німецьким економістом Олександром Рюстов (нім. Alexander R?stow) для протиставлення ідей класичного лібералізму домінуючим, на той час, колективістським та егалітарним тенденціям в ліберальній ідеології.

Неолібералізм має широке значення, та охоплює: 1) ідеологію; 2) спосіб урядування; 3) пакет політичних програм.

Можна навести такі засадничі принципи неолібералізму

  1. Наголос на важливості ринку як механізму ефективного розміщення ресурсів та забезпечення особистої свободи.
  2. Необхідність розбудови правової держави (нім. Rechtsstaat або верховенства права). Влада правової держави обмежене фундаментальними принципами верховенства права.
  3. Мінімізація втручань держави.
  4. Існування приватної власності.

Сучасне розуміння прав людини має два виміри: морально-політичний і правовий. Права людини в морально-політичному аспекті означають, що кожна людська істота має невід’ємні і невідчужувані права і свободи і вимагає поваги до її людської гідності; людина не є знаряддям для досягнення будь-яких політичних цілей, вона є головною метою політичного ладу. Права людини в правовому аспекті означають, що кожна людина має визначений правовий статус, тобто закріплений у нормах права (національного і міжнародного) перелік своїх прав і обов’язків державиі міжнародних організацій щодо дотримання і захисту цих прав, а також обов’язок людини не порушувати права і свободи інших людей.

Права людинице сукупність правових норм, що окреслюють простір вільної від втручання держави діяльності людей, а також розподіл прав і обов’язків між людиною та державою.

Юридично права людини фіксуються на національно-му рівні – у конституціях і законодавстві країн, на міжнародному рівні – у міжнародних пактах, конвен-ціях, які є міжнародно-правовими документами, де визначається перелік прав людини, які визнають і захищають держави, що підписують ці документи. Міжнародні пакти і конвенції також містять визна-чення системи контролю за дотриманням державами тих зобов’язань, які вони взяли на себе, підписавши відповідні угоди. Усе більша кількість міжнародних конвенцій визначає можливість звернення людини до міжнародного органу з проханням про захист її прав.

Перше покоління прав людини:

- цивільні (особисті) і політичні права.

Друге покоління прав людини:

- соціальні, економічні, культурні права.

Третє покоління прав людини:

- колективні права.

Цивільні й політичні права спрямовані на обмеження сваволі державної влади, вони ставлять за обов'язок державі не втручатися в сферу особистої волі людини (його автономного життя) ,створюють умови для участі громадянина в політичному житті країни. Ці права (право на життя, достоїнство, волю й особисту недоторканність, недоторканність житла, рівність перед законом, волю від довільного арешту користування рідною мовою й ін.) являють собою ліберальні цінності, результат (в основному) розвитку буржуазних відносин, буржуазних революцій. Вони знайшли своє закріплення ,наприклад, у французькій Декларації прав людину й громадянина (1789р.),американському Біллі про права (ратифікований в 1791р.), однак «первооткрывательство» у сфері прав людини належить Англії (Велика хартія вільностей 1215р., Петиція про право 1628р.,Хабеас корпус акт 1678р.,Акт про влаштування 1701р.).

Соціальні, економічні, культурні права покликані гарантувати людині гідні умови життя, визначають обов'язку держави по забезпеченню нужденними мінімальними засобами існування, обов'язку по соціальній забезпеченості, необхідної для підтримки людського достоїнства, нормального задоволення первинних потреб і духовного розвитку людини. Ці права (право на працю, власність, підприємництво, страйки й ін; право на соціальне забезпечення, наприклад, за віком у випадку хвороби, втрати годувальника, інвалідності; право на утворення, участь у культурному житті) уперше одержали міжнародне визнання в Загальній декларації прав людини ( 1948р.),хоча вихідний момент їхнього виникнення - початок 20 ст.

Колективні права («права солідарності», «солідарні права») - право народу, право націй, право спільності, асоціації - засновані на солідарності людей, уперше позначені документами, прийнятими під егідою ООН в 80-і роки 20 ст.(право на розвиток, право на здорове навколишнє середовище, право користуватися економічним і культурним потенціалом людства, право на мир і ін.).

Гідність - ціннісне ставлення особистості до самої себе і ставлення до неї інших людей. Гідність є формою прояву самосвідомості і самоконтролю, на яких будується вимогливість людини до самої себе.

Охорона гідності особистості громадянина є одним із проявів державного забезпечення особистої недоторканності. Під гідністю особистості розуміється усвідомлення самою людиною і навколишніми факту володіння ним певними моральними та інтелектуальними якостями. Гідність особистості визначається не тільки самооцінкою суб'єкта, а й сукупністю об'єктивних якостей людини, що характеризують його репутацію в суспільстві (розсудливість, моральні дані, рівень знань, володіння соціально корисними навичками, гідний спосіб життя тощо).

Категорія: Соц. мех. прав. людини (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter