Застосування норм права: поняття, вiдмiннiсть вiд iнших форм реалiзацiї

Тема 12. Застосування норм права як особлива форма їх
реалізації

1. Застосування норм права: поняття, вiдмiннiсть
вiд iнших форм реалiзацiї

Однією із найважливіших
форм реалізації права є засто­сування права.

В юридичній
літературі існує декілька визначень даного поняття, а саме:

1) це – особлива форма реалізації права, яка
здійснюєть­ся державними та громадськими організаціями в межах їх компетенції у
формі владно-організуючої діяльності з конк­ретизації норми права;

2) це – владна діяльність органів держави чи
інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти
на основі норм права;

3) це – форма реалізації права, яка включає
юридично-організаційну діяльність держави з втілення правових норм стосовно конкретних
суб’єктів.

Ознаки застосування права:

1) має владний характер, оскільки це
діяльність компетентного органу або посадової особи, проте владно-організуюча діяльність
здійснюється лише в межах наданих повноважень. Владність рішення компетентного органу або
посадової особи означає певне відношення між суб’єктами права, в якому присутні
управління вчинками людей та інших суб’єктів права в імперативній формі. Ця форма завжди передбачає:

а) односторонність волевиявлення органу
(посадової особи), наділеного владними повноваженнями, хоча у ряді випадків ініціатором
видання акту застосування виступає не сам цей орган;

б) категоричність передбаченого цим
актом веління;

в) обов’язковість владних рішень для виконавців,
підкорення їх волі;

г) забезпеченість і охорона таких рішень
примусовою силою держави.

Серед органів, що
застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції – суди (загальні, господар­ські,
адміністративні та ін.). Наприклад, лише в судовому порядку можливе безперечне списання
(стягнення) засобів з рахунків юридичних і фізичних осіб суб’єктів підприємницької
діяльності;

2) має індивідуалізований, персоніфікований
характер, оскільки являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної
пра­вової ситуації на основі норм права, тобто полягає у «прикладанні» норм права
до конкретної особи (персони), конкретних обставин:

3) має процедурно-процесуальний характер, оскільки
є своєрідним процесом – офіційним порядком дій, що складається з низки послідовних
стадій;

4) має творчий, інтелектуальний характер, оскільки
це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо
проводити низку дій;

5) здійснюється на основі норм права. При цьому
розуміння норми права і конкретного випадку є одним і тим же розумовим актом, ре­зультатом
якого виступає конкретизуюча норма;

6) має юридично оформлений характер – завершується
ухваленням спеціального акта (у більшості випадків – письмового), який назива­ється
актом застосування норм права або правозастосовним актом.

З урахуванням відмічених ознак: правозастосування – це державно-владна, організуюча діяльність компетентних
осіб, що здійснюється в спеціальному процедурно-процесуальному порядку, яка полягає
в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих
випадків та завершується прийняттям індивідуального рішення (акту застосування норм
права).

Мета застосування права – задоволення не
особистих потреб тих, хто застосовує норми права і не лише потреб осіб, які реалі­зують
права і обов’язки, а законних інтересів усього суспільства.

За допомогою правозастосовної діяльності здійснюється
два завдання:

1) організація виконання приписів норм права;

2) забезпечення реакції з боку державних органів
за порушення або неналежне виконання норм права.

Функції застосування
права – це основні напрямки впливу правозастосовчої діяльності на вольові суспільні
відносини, в яких розкривається їх місце та роль в механізмі правового регулювання.
Як і функції права, функції правозастосовчої
діяльності слід розглядати в трьох площинах:

загально соціальна функція правозастосовчої
діяльності проявляється в тому, що на рівні індивідуально-конкретних правових приписів
вона виступає в якості однієї із форм соціального управління;

спеціально-юридичні функції застосування права,
які розрізняють­ся в залежності від місця і ролі в механізмі правового регулювання
на:

а) індивідуально-регулятивну (правонаділююча) функцію, сутність якої полягає в головному елементі змісту застосування права – в правозастосовчій
конкретизації;

б) правоохоронну функцію, яка полягає в тому,
що правоохоронна діяльність служить засобом захисту прав і законних інтересів суб’єктів, сприяє відновленню порушеного права, компенсації за завдану шкоду.

Акт застосування
права, у випадку скоєння правопорушення є одні­єю з підстав для притягнення до юридичної
відповідальності, накладен­ня стягнення чи покарання.

в) правопоновлюючу функцію, вона розкриває особливості
процесу застосування права в тих випадках, коли в законодавстві наявні прогалини.

Право може бути реалізоване лише у формі правозастосування
у таких випадках:

1. Коли лише після винесення владного рішення
державного ор­гану можлива реалізація закріплених у нормативних актах прав і обов’язків
учасників правовідносин – наділення одних суб’єктивними правами і покладання на
інших юридичних обов’язків (наказ про зарахування абітурієнта до вищого навчального
закладу; реєстра­ція шлюбу; нарахування і виплата пенсії).

2. Коли є суперечка про право (у майнових відносинах,
при оподаткуванні), і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність
або міру суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (розпо­діл майна між подружжям,
вирішення спорів між учасниками цивіль­ного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються
обов’язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до при­мусових
заходів, визначити міру юридичної відповідальності (напри­клад, стягнення штрафу,
конфіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення
наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (установлення
факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавсько-розпорядчої
діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування – вирішення кадрових
питань (зарахування до штату, підвищення на посаді), організація або ліквідація
структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.

6. При здійсненні державним органом, організацією,
установо яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження,
присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення).

7. При вирішенні питань про статуси об’єднань
(реєстрація уповноваженим органом громадських, державних і комерційних об’єднань).

8. При рішенні організаційних питань (напр.,
постанова парла­менту про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.