3. Суспільний порядок і правопорядок

Суспільний порядок – це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, нормами моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин та їх додержання. Поняття суспільного порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки у зміцненні та підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі норм права і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами Правопорядок – частина суспільного порядку..

Отже, правопорядок – це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права та перебувають під захистом закону й охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність – це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Основні ознаки правопорядку:

- закладається у нормах права у процесі правотворчості;

- спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;

- встановлюється в результаті реалізації норм права, тобто здійснення законності в діяльності з реалізації норм права;

- створює сприятливі умови для здійснення суб’єктивних прав;

- припускає своєчасне і повне виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;

- вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

- встановлює сувору громадську дисципліну;

- припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

- створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;

- забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку – це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб’єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Види змісту правопорядку:

- матеріальний – система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників – фізичних і юридичних осіб, як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування у процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою;

- юридичний (державно-правовий) – система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку – це єдність і одночасно поділ системи суспільних відносин, урегульованих нормами права відповідно до їх галузевого змісту. Правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

Елементи структури правопорядку:

1) суб’єкти права – держава, її органи, державні, громадські та комерційні організації, громадяни, які мають права, обов’язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими нормами права актами – статична частина.

2) правові відносини і зв’язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.) – динамічний зв’язок.

Упорядкованість усіх елементів структури – суб’єктів права, правових відносин і зв’язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації – розпорядку, в межах якого організує та функціонує громадянське суспільство і держава, – інтегративний зв’язок.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Повернутися назад