2. Правове регулювання: поняття, способи, методи, типи, принципи, предмет

Правове регулювання – це здійснюване громадянським суспільством або державою за допомогою правових засобів упорядкування, охорона та розвиток суспільних відносин.

Ознаки правового регулювання:

- є різновидом соціального регулювання;

- здійснюється громадянським суспільством або державою;

- має нормативно-результативний характер – здійснюється за допомогою цілісної системи правових засобів, що забезпечують втілення в життя норм права для досягнення необхідної мети (результату);

- має організаційний характер – за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми (в нормах права закріплюється міра можливої або належної поведінки)

- має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод, законних інтересів суб’єктів права;

- має конкретний характер – завжди пов’язане з реальними (конкретними) відносинами.

Предмет правового регулювання – це конкретні вольові суспільні відносини, що регулюються правом чи об’єктивно потребують правового регулювання.

Властивості предмету правового регулювання:

- суспільні відносини мають вольовий характер, тобто право регламентує лише свідомі та вольові дії людей (психічно хворі, обмежені в дієздатності особи, люди під гіпнозом не можуть усвідомлювати свої дії, а тому їх поведінка не може регулюватися нормами права);

- право регулює лише ті суспільні відносини, що об’єктивно потребують регуляції та можуть бути об’єктом такого регулювання;

- право регулює найбільш важливі суспільні відносини, що мають значення для всіх суб’єктів правовідносин.

Правове регулювання охоплює:

- специфічну діяльність держави(її нормотворчих органів) або громадянського суспільства, пов’язану з виробленням норм права і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості. У цьому аспекті змістом правового регулювання охоплюється різноманітна діяльність нормотворчих органів держави, пов’язана з вибором типу, методів, способів регламентації, визначенням співвідношення нормативних та індивідуальних засобів регулювання, що об’єктивно необхідні у певних соціально-економічних і політичних умовах для забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства, його інститутів, організації життєдіяльності людей на цивілізованих засадах;

- діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин, спрямовану на пошук і використання засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з нормами права (їх принципами, цілями, призначенням). Це обумовлює необхідність врахування специфіки духовно-культурної сфери, зокрема національні та релігійні особливості учасників правовідносин.

Метод правового регулювання – це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду.

В юридичній літературі, зазвичай, виділяють такі основні методи правового регулювання:

- централізоване регулювання (метод субординації або імперативний метод) – впорядкування здійснюється зверху до низу на владно-імперативних засадах (найчастіше цей метод використовується в адміністративному праві). Засобами централізованого регулювання є нормативно-правові акти (закони та підзаконні нормативно-правові акти). Він передбачає встановлення заборон, обов’язків, покарань;

- децентралізоване регулювання (метод координації або диспозитивний метод) – на хід і процес такого регулювання впливають учасники правових відносин шляхом укладання договорів, здійснення односторонніх правомірних юридичних дій (найчастіше цей метод використовується в цивільному праві). Головним засобом децентралізованого регулювання є індивідуальні акти.

Способи або ж шляхи регулювання відносин державою розкривають специфіку методів регулювання і отримують свій особливий вираз в нормах права.

Способи правового регулювання:

- дозвіл – це надання особі права на її власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка норма права, що надає суб’єкту право на одержання тих чи інших благ;

- зобов’язання (веління) – покладання на особу обов’язку активної поведінки (роби тільки так);

- заборона – це покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби).

У правовому регулюванні використовуються різноманітні комбінації цих способів. На основі норм права, що містять зобов’язання складаються правовідносини активного типу, а на основі норм, що містять заборону – правовідносини пасивного типу, а на підставі норм, що містять дозвіл – як активного, так і пасивного типу. При централізованому регулюванні привалюють заборона та зобов’язання, а при децентралізованому – дозвіл.

Трьом способам правового регулювання (дозволу, зобов’язанню, забороні) відповідають безпосередні форми реалізації норм права: використання, виконання, дотримання.

Тип правового регулювання – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення інтересів суб’єкта права.

Види типів правового регулювання:

- загальнодозвільний – ґрунтується на загальному дозволі, в межах якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Базується на принципі – дозволено все, що прямо не заборонено законом. У контексті цього типу виникають цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (особа має право укладати будь-які угоди, на власний розсуд, за винятком тих заборон, що передбачені в законі);

- загальнозабороняючий – ґрунтується на загальній забороні, в межах якої закон встановлює конкретні дозволи. Базується на принципі – заборонено все, що прямо не дозволено законом (дозволено тільки те, що прямо передбачено законом). За цим типом встановлюються правові статуси та функції державних службовців, посадових осіб тощо.