Правове регулювання: поняття, способи, методи, типи, принципи, предмет


2. Правове регулювання: поняття, способи, методи, типи, принципи, предмет


Правове регулювання – це здійснюване громадянським суспільством або державою за допомогою правових засобів упорядкування, охорона та розвиток суспільних відносин.

Ознаки правового регулювання:

є різновидом соціального регулювання;

здійснюється громадянським суспільством або державою;

має нормативно-результативний характер – здійснюється за допомогою цілісної системи правових засобів, що забезпечують втілення в життя норм права для досягнення необхідної мети (результату);

має організаційний характер – за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми (в нормах права закріплюється міра можливої або належної поведінки)

має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод, законних інтересів суб’єктів права;

має конкретний характер – завжди пов’язане з реальними (конкретними) відносинами.

Предмет правового регулювання це конкретні вольові суспільні відносини, що регулюються правом чи об’єктивно потребують правового регулювання.

Властивості предмету правового регулювання:

- суспільні відносини мають вольовий характер, тобто право регламентує лише свідомі та вольові дії людей (психічно хворі, обмежені в дієздатності особи, люди під гіпнозом не можуть усвідомлювати свої дії, а тому їх поведінка не може регулюватися нормами права);

- право регулює лише ті суспільні відносини, що об’єктивно потребують регуляції та можуть бути об’єктом такого регулювання;

- право регулює найбільш важливі суспільні відносини, що мають значення для всіх суб’єктів правовідносин.

Правове регулювання охоплює:

специфічну діяльність держави(її нормотворчих органів) або громадянського суспільства, пов’язану з виробленням норм права і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості. У цьому аспекті змістом правового регулювання охоплюється різноманітна діяльність нормотворчих органів держави, пов’язана з вибором типу, методів, способів регламентації, визначенням співвідношення нормативних та індивідуальних засобів регулювання, що об’єктивно необхідні у певних соціально-економічних і політичних умовах для забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства, його інститутів, організації життєдіяльності людей на цивілізованих засадах;

діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин, спрямовану на пошук і використання засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з нормами права (їх принципами, цілями, призначенням). Це обумовлює необхідність врахування специфіки духовно-культурної сфери, зокрема національні та релігійні особливості учасників правовідносин.

Метод правового регулювання – це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду.

В юридичній літературі, зазвичай, виділяють такі основні методи правового регулювання:

- централізоване регулювання (метод субординації або імперативний метод) – впорядкування здійснюється зверху до низу на владно-імперативних засадах (найчастіше цей метод використовується в адміністративному праві). Засобами централізованого регулювання є нормативно-правові акти (закони та підзаконні нормативно-правові акти). Він передбачає встановлення заборон, обов’язків, покарань;

- децентралізоване регулювання (метод координації або диспозитивний метод) – на хід і процес такого регулювання впливають учасники правових відносин шляхом укладання договорів, здійснення односторонніх правомірних юридичних дій (найчастіше цей метод використовується в цивільному праві). Головним засобом децентралізованого регулювання є індивідуальні акти.

Способи або ж шляхи регулювання відносин державою розкривають специфіку методів регулювання і отримують свій особливий вираз в нормах права.

Способи правового регулювання:

дозвіл – це надання особі права на її власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка норма права, що надає суб’єкту право на одержання тих чи інших благ;

- зобов’язання (веління) – покладання на особу обов’язку активної поведінки (роби тільки так);

заборона – це покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби).

У правовому регулюванні використовуються різноманітні комбінації цих способів. На основі норм права, що містять зобов’язання складаються правовідносини активного типу, а на основі норм, що містять заборону – правовідносини пасивного типу, а на підставі норм, що містять дозвіл – як активного, так і пасивного типу. При централізованому регулюванні привалюють заборона та зобов’язання, а при децентралізованому – дозвіл.

Трьом способам правового регулювання (дозволу, зобов’язанню, забороні) відповідають безпосередні форми реалізації норм права: використання, виконання, дотримання.

Тип правового регулюванняце особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення інтересів суб’єкта права.

Види типів правового регулювання:

загальнодозвільнийґрунтується на загальному дозволі, в межах якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Базується на принципі – дозволено все, що прямо не заборонено законом. У контексті цього типу виникають цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (особа має право укладати будь-які угоди, на власний розсуд, за винятком тих заборон, що передбачені в законі);

- загальнозабороняючий – ґрунтується на загальній забороні, в межах якої закон встановлює конкретні дозволи. Базується на принципі – заборонено все, що прямо не дозволено законом (дозволено тільки те, що прямо передбачено законом). За цим типом встановлюються правові статуси та функції державних службовців, посадових осіб тощо.


Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter
Статистика
0  
Всього матеріалів 4271
0  
Всього коментарів 1
1  
Користувачів 24
Оновлення new
  • Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України
  • Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за
  • Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України
  • Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній
  • Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України
  • Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України.  Злочин визнається вчиненим на території
  • Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
  • Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище
  • Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
  • Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через 10 (десять) днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим
Наші партнери
Інформація
Голосування
Чого бракує сайту ?