Пошук по сайту

Сім’я релігійного та традиційного права


5. Сім’я релігійного та традиційного права


До сім’ї релігійного права відносяться правові системи таких мусульманських країн, як Іран, Ірак, Пакистан, Судан та ін., а також індуське право громад Індії, Сінгапуру, Бірми, Малайзії та іудейське право – Ізраїлю.

Серед ознак цієї правової сім’ї можна виділити такі:

  • головний творець права Бог, а не суспільство чи держава, тому юридичні розпорядження дані раз і назавжди, у них потрібно вірити та суворо дотримуватись;
  • джерелами права є релігійно-моральні норми і цінності, що містяться, зокрема, у Корані та поширюються на мусульман, в Шастрах, Ведах та діють на поведінку індусів або в Торі – для іудеїв тощо;
  • дуже тісне переплетення юридичних положень з релігійними, філософськими і моральними постулатами, а також з місцевими звичаями утворить у своїй сукупності єдині правила поведінки;
  • особливе місце в системі джерел права займають праці вчених (доктрини), що конкретизують і тлумачать першоджерела і покладені в основу конкретних рішень;
  • відсутній розподіл права на приватне і публічне;
  • нормативно-правові акти (законодавство) мають вторинне значення;
  • судова практика у власному змісті слова не є джерелом права;
  • багато в чому заснована на ідеї обов’язків, а не прав людини (як це має місце в романо-германській і англо-американській правових сім’ях).

До сім’ї традиційного права відносяться правові системи Мадагаскару, ряду країн екваторіальної Африки і Далекого Сходу.

Серед ознак даної правової родини можна виділити наступні:

  • домінуюче місце в системі джерел права займають звичаї і традиції, які мають, як правило, неписаний характер і передаються з покоління в покоління;
  • звичаї і традиції являють собою синтез юридичних, моральних, міфічних розпоряджень, що склалися природним шляхом і визнані державами;
  • звичаї і традиції регулюють відносини в першу чергу груп та співтовариств, а не окремих індивідів;
  • нормативно-правові акти (писані закони) мають вторинне значення, хоча останнім часом їх приймається все більше і більше;
  • судова практика (юридичний прецедент) не виступає як основна форма права;
  • судова влада керується ідеєю примирення, встановлюючи згоду в суспільстві та забезпечуючи його згуртованість;
  • юридична доктрина не відіграє істотної ролі в юридичному житті даних суспільств;
  • архаїчність багатьох звичаїв і традицій.


Статистика
0  
Всього матеріалів 4383
0  
Всього коментарів 21
3  
Користувачів 619
Наші партнери
Оновлення new
  • Подання доказів у цивільному процесі
  • Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в
  • Підстави звільнення від доказування у цивільному процесі
  • Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або
  • Обов’язок доказування і подання доказів у цивільному процесі
  • Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК
  • Достатність доказів у цивільному процесі
  • Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета
  • Допустимість доказів у цивільному процесі
  • У Конституції України містяться певні норми, що гарантують отримання доказів з дотриманням законодавства України. Так, стаття 31 Конституції
Інформація
Голосування
Якою пошуковою системою Ви користуєтесь ?