Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави та права (Лекції)


5. Сім’я релігійного та традиційного права


До сім’ї релігійного права відносяться правові системи таких мусульманських країн, як Іран, Ірак, Пакистан, Судан та ін., а також індуське право громад Індії, Сінгапуру, Бірми, Малайзії та іудейське право – Ізраїлю.

Серед ознак цієї правової сім’ї можна виділити такі:

  • головний творець права Бог, а не суспільство чи держава, тому юридичні розпорядження дані раз і назавжди, у них потрібно вірити та суворо дотримуватись;
  • джерелами права є релігійно-моральні норми і цінності, що містяться, зокрема, у Корані та поширюються на мусульман, в Шастрах, Ведах та діють на поведінку індусів або в Торі – для іудеїв тощо;
  • дуже тісне переплетення юридичних положень з релігійними, філософськими і моральними постулатами, а також з місцевими звичаями утворить у своїй сукупності єдині правила поведінки;
  • особливе місце в системі джерел права займають праці вчених (доктрини), що конкретизують і тлумачать першоджерела і покладені в основу конкретних рішень;
  • відсутній розподіл права на приватне і публічне;
  • нормативно-правові акти (законодавство) мають вторинне значення;
  • судова практика у власному змісті слова не є джерелом права;
  • багато в чому заснована на ідеї обов’язків, а не прав людини (як це має місце в романо-германській і англо-американській правових сім’ях).

До сім’ї традиційного права відносяться правові системи Мадагаскару, ряду країн екваторіальної Африки і Далекого Сходу.

Серед ознак даної правової родини можна виділити наступні:

  • домінуюче місце в системі джерел права займають звичаї і традиції, які мають, як правило, неписаний характер і передаються з покоління в покоління;
  • звичаї і традиції являють собою синтез юридичних, моральних, міфічних розпоряджень, що склалися природним шляхом і визнані державами;
  • звичаї і традиції регулюють відносини в першу чергу груп та співтовариств, а не окремих індивідів;
  • нормативно-правові акти (писані закони) мають вторинне значення, хоча останнім часом їх приймається все більше і більше;
  • судова практика (юридичний прецедент) не виступає як основна форма права;
  • судова влада керується ідеєю примирення, встановлюючи згоду в суспільстві та забезпечуючи його згуртованість;
  • юридична доктрина не відіграє істотної ролі в юридичному житті даних суспільств;
  • архаїчність багатьох звичаїв і традицій.


Категорія: Теорія держави та права (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter