Моделі розробки та реалізації політичного рішення в концепції Р. Снайдерса

Р. Снайдер, Б. Сапін, Г. Брак розробили понятійний апарат політичних рішень. Вони запропонували чотири основних поняття аналізу рішень:

• прийняття рішень як процес вибору способів діяльності;
• процес рішення як кінцевий результат усього ходу прийняття рішень;
• осередок рішень, що його розглядали, як групу тих, хто приймає рішення;
• організаційна система, тобто група ролей і стосунків, а також дій, що з них випливають.

Вони намагалися проаналізувати певні умови, за яких політичне рішення, закони чи інші державні акти, що мають на меті важливі зміни в політиці, зможуть справді досягти своєї мети. Таких умов вони виділяють п'ять:

• проект має базуватися на глибокій теорії відносних змін у цільовій групі, яка своїми діями повинна досягти кінцевої мети рішення;
• статутні чи інші базові політичні рішення мають містити недвозначні політичні директиви. Структура імплементаційного процесу має задовольнити цільову групу, а сам процес сприйматися як бажаний;
• лідер імплементаційного процесу повинен бути професійним керівником, вирізнятися певною політичною майстерністю для здійснення встановлених законом цілей;
• протягом імплементаційного процесу активними прихильниками програми мають бути групи виборців і бодай декілька представників законодавчої влади (або голови виконавчої влади), за умови, що судова влада буде нейтральною або підтримуватиме цей проект;
• важливо, щоб відносні пріоритети статутних цінностей не руйнувалися появою конфліктної громадської політики чи змінами в соціально-економічній політиці, що, натомість, може призвести до руйнування теорії статуту та політичної підтримки.

Зосередив увагу на відповіді на запитання: як і кім, на основі якої інформації приймаються зовнішньополітичні рішення. За визначенням Р. Снайдера, "постулат теорії полягає в тому, що прийняття рішень відбувається у складних умовах функціонування державного механізму та пояснюється взаємодією трьох перемінних величин: роллю та взаємовідносинами різних органів, надходженням до них інформації та діями окремих осіб”.

В зв’язку з цим при вивченні сфери компетенції зовнішньополітичних органів широко враховуються спеціалізація та розподіл відповідальності, структура управління, ступінь участі у прийнятті рішень; при вивченні інформації - зосередження основної уваги, відмінності між головною та другорядною інформацією, офіційні та неофіційні канали; при визначенні мотивації дій державних діячів - їх стан здоров’я, психологічні риси, здатність до об’єктивного сприйняття, залежність від групових інтересів і суспільних настроїв.

Велике значення приділяється розмежуванню рівнів формулювання та прийняття рішень. Найбільш поширено виділення п’яти рівнів тиску на прийняття рішень: соціально-економічна еліта, політична та урядова еліта, еліта засобів масової інформації, лідери, що формують громадську думку, а також невеличка політично активна частина населення.

У теорії прийняття рішень аналізується сприйняття ситуації як системи. У якості методу дослідження теоретики прийняття рішень застосовують системний аналіз, який передбачає насамперед визначення цілей, оцінку значення кожної цілі у системі інших, встановлення послідовності цілей, вибір оптимальних засобів, розрахованих на одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами. Також знаходять застосування метод ретроспективного аналізу, імітації конфліктних ситуацій, контент-аналіз.