Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Тези

Дорошенко Я.О.

студентка 3 курсу факультету правової політології та соціології

Національного університету «Одеська юридична академія»

СУЧАСНІ ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЛЬТИПОЛЯРНОГО СВІТУ

 

Термін «полярність» описує природу міжнародної системи в будь-який обраний момент часу. Зазвичай виділяються три типи систем: Однополярність, біполярність і багатополярність. Деякі вчені виділяють також «універсальний» тип, згідно якого кожна держава або група держав, які домінують – співіснує не в ієрархічному порядку, а в конгломераті, де всі країни співпрацюють разом, щоб зберегти баланс сил і безпеки. Але, нажаль, така система ніколи не була реалізована в повному обсязі. Загалом, тип системи повністю залежить від розподілу влади і впливу держав у регіоні або на міжнародному рівні. Найбільш вірогідний сценарій розвитку сучасного світу – перехід до неполярної політики.

Генрі Кісінджер свою відому книгу «Дипломатія» починає словами «В кожному столітті, ніби слідуючи таємничому закону природи, схоже, з’являється країна, що володіє саме такими могутністю, волею, інтелектуальними та моральними ресурсами, які необхідні, для приведення усієї системи міжнародних відносин у відповідність її власним цінностям та потребам» [Kissinger H (1994) Diplomacy. Simon & Schuster Paperbacks, New York]. Ці слова можна інтерпретувати як тяжіння світу до встановлення центрів сили, і це тяжіння є доволі циклічним, якщо дивитися крізь історію міжнародних відносин. Розглядаючи взаємини у сталих моделях світопорядку ми приходимо до розуміння деякої полярності та поняття центрів сили на міжнародній арені. Полярність у міжнародних відносинах це шляхи, згідно яких влада розподіляється в рамках міжнародної системи.

На відміну від багатополярності – яка включає в себе кілька різних полюсів або центрів сили – неполярні міжнародні системи характеризується десятками значущих акторів.

На перший погляд, світ сьогодні може здатися багатополярним. Великі держави – Китай, Індія, Японія, Росія і Сполучені Штати – представляють трохи більше половини людей усього світу, і на них припадає 75 відсотків світового ВВП і 80 відсотків світових витрат на оборону. Сучасний світ відрізняється докорінно від кожної з класичних теорій багатополярності: існує величезна кількість центрів сили, і досить багато з цих полюсів не є національними державами. Дійсно, однією з кардинальних особливостей сучасної міжнародної системи є те, що національні держави втратили свою монополію на владу. Держави в даний час можуть бути «зверху» врегульовані, регіональними та глобальними організаціями; «знизу» угрупованнями незадоволених, і ніби «збоку», за допомогою різних неурядових організацій (НУО) і корпорацій. Сила в даний момент знаходиться в багатьох руках. [Kegley CW (1993) The neoidealist moment in international studies? Realist myths and the new international realities. Int Stud Q 2:131–146]

На додаток до семи найбільших світових держав, існує безліч регіональних держав які тим не менш набирають обертів: Бразилія і, можливо, Аргентина, Чилі, Мексика і Венесуела в Латинській Америці; Нігерія та ПАР в Африці; Єгипет, Іран, Ізраїль та Саудівська Аравія на Близькому Сході, Пакистан в Південній Азії, Австралія, Індонезія та Південна Корея в Східній Азії і Океанії. Багато організацій можна занести до списку центрів влади, в тому числі ті, які є глобальними (Міжнародний валютний фонд, Організація Об’єднаних Націй, Світовий банк та ін.), також регіональні (Африканський союз, Ліга арабських держав, Асоціація держав Південної Азії, ЄС, Організації американських держав, Південно-Азіатська асоціація регіонального співробітництва), і профсоюзи (Міжнародне енергетичне агентство, ОПЕК, Шанхайська організація співробітництва, Всесвітньої організації охорони здоров’я та ін.). Влада розповсюдиться далі і далі, до малих національних держав і великих міст таких як Нью-Йорк, Сан-Паулу і Шанхай. Далі великі світові компанії, які домінують у сфері енергетики, фінансів і виробництва. Інші суб’єкти міжнародних відносин також заслуговують включення – Мас-медіа (Аль-Джазіра, BBC, CNN), терористичні організації (ХАМАС, Хезболла, Армія Махді, Талібан, Аль-Каїда), політичні партії, релігійні організації та рухи, наркокортелі та недержавні організації гуманітарного направлення (Фонд Білла і Мелінди Гейтс, Лікарі без кордонів, Грінпіс та ін..). Сучасний світ стає все більш розгалуженим. [ Ikenberry J (1996) The future of international leadership. Political Sci Q 3:385–402]

Звісно, Сполучені Штати ще довго будуть залишатися найбільшим оплотом влади у світі. Їх економіка, з ВВП близько $ 14 трлн, є найбільшою у світі. Сполучені Штати є одним з основних джерел культури, що поширюється через кіно і телебачення, інформації та інновацій. Але зовнішня оболонка американських сил не повинна маскувати відносне послаблення позиції США у світі – і з цим відносне зниження потужності, абсолютне зниження впливу і незалежності. Частка США у світовому імпорті вже впала до 15 відсотків. Хоча ВВП США і досі займає 25 відсотків від загального числа у світі, цей відсоток, безсумнівно, з часом зменшується з урахуванням фактичної і прогнозованої різниці між США і азіатськими гігантами і багатьма іншими країнами ВВП яких зростає у два три рази швидше, ніж у Сполучених Штатах.

Зростання ВВП далеко не єдина ознака відходу від американського економічного панування. Підйом незалежних фондів – в таких країнах, як Китай, Кувейт, Росія, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати – це друга, і більш вагома причина. Ці контрольовані урядом басейни багатства, в основному завдяки експорту нафти і газу, в даний час уже складають близько $ 3 трлн. Вони зростають все більше і більше – прогнозований рівень – близько $ 1 трлн на рік. Ціни на енергоносії непомірно ростуть, підкріплені головним чином, різким зростанням китайського та індійського попиту, і це означає, що розмір і значення цих коштів буде продовжувати рости. Альтернативні біржі зростають і буквально виштовхують компанії США з фондових ринків і навіть запуск первинного публічного розміщення акцій (IPO) вже не в змозі допомогти. Лондон, зокрема, конкурує з Нью-Йорком, за роль фінансового центру в світі і вже обігнав його за кількістю IPO, які приймає. Долар вже ослабнув проти євро і британського фунта, і скоріш за все, буде знижуватися в ціні по відношенню до азіатських валют. У більшості іноземних холдингів на біржі в світі в даний час вкладають переважно у валютах відмінних від долара і перехід до деномінації нафти в євро можна назвати кроком, який залишає американську економіку ще більш вразливою до інфляції та кризи. [Kennedy P (2002) The Eagle has landed. Financial Times. http://www.ratical.org/ratville/JFK/ JohnJudge/linkscopy/EagleLand.html.Accessed 31, May 2012]

Першість США також оскаржується в інших сферах, таких, як військова ефективність і дипломатія. Військові витрати не те ж саме, що і заходи військової потужності. 11 вересня показали, як невеликі інвестиції терористами можуть призвести екстраординарного людського і фізичного збитку. Багато з найдорожчої сучасної зброї не є особливо корисною в сучасних конфліктах, в яких традиційні поля битв замінюються міськими зонах бойових дій. У таких умовах, велика кількість легко озброєних солдатів може виявитися кращою опорою, аніж менше число добре навчених і краще озброєних військ США.

Влада і вплив все менше і менше зв’язані в епоху неполярності. США потребує реформи, і як правило, але ця потреба не знаходить відгуку у влади і населення. Зрештою, Китай виявився країною, яка має кращу ядерну програму аніж навіть Північна Корея. Здібності Вашингтона чинити тиск на Тегеран було посилено участю декількох країн Західної Європи – і ослабленим через небажання Китаю і Росії санкції щодо Ірану. І Пекін і Москва додали зусиль у чиненні тиску на уряд в Судані, щоб закінчити війну в Дарфурі. Пакистан, між тим, не раз демонстрував здатність протистояти агрессії США, так само як і Іран, Північна Корея, Венесуела та Зімбабве. Тенденція поширюється і на світи культури та інформації. Боллівуд виробляє більше фільмів щороку, ніж Голлівуд. Альтернативи американського виробництва і поширення телебачення множаться. Веб-сайти і блоги з інших країн представляють додаткову конкуренцію для американського виробництва новин. Поширення інформації є такою ж, якщо не більшою причиною безполярності як і поширення зброї. [Layne C (1993) The unipolar illusion: why new great powers will rise. Int Secur 4:5–51].

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
Категорія: Тези
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter