Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Всесвітня історія (Семінари)

Абсолютизм Тюдорів

Повстання Р. Кета 1549 р.

Єлизаве?та I

Страта Марії Стюарт

 

 

Абсолютизм Тюдорів


Тюдо?ри (традиційний український наголос; англійський наголос — на перший склад, англ. T?dors) — королівська династія, що правила в Англії в 1485-1603 роках. Змінила династію Йорків. Засновник — Генріх VII (король в 1485—1509) по лінії батька походив з уельських феодалів, по матері був родичем Ланкастерів.

Інші представники Тюдорів на англійському троні: Генріх VIII (1509-1547), Едвард VI (1547-1553), Марія I (1553-1558), Єлизавета I (1558-1603).

Всі Тюдори, за винятком Марії I, проводили політику, що відповідала інтересам англійського дворянства і буржуазії XVI століття (Реформація, протекціонізм, сприяння мореплавству, боротьба з Іспанією та інше). Влада Тюдорів мала абсолютистський характер, парламент повністю підкорявся короні. Проте вже в останні роки правління Єлизавети почалася боротьба парламенту на більші права, з розвитком капіталістичних стосунків він ставав рупором буржуазної опозиції проти королівського абсолютизму. Ця боротьба досягла особливої гостроти за часів правління наступної династії — Стюартів.

Династія бере початок від дворянського роду з Уельсу, який претендував на походження від давніх уельських королів. Початок його піднесенню поклав уельський землевласник і солдат Оуен Тюдор (†1461), який в 1422 році одружився з Катериною Валуа (*1401–†1437), донькою французького короля Карла VI (правив в 1380–1422) і вдовою англійського короля Генріха V Ланкастера (правив в 1413–1422). Їх син Едмунд Тюдор (*близ. 1430–†1456) в 1455 році одружився з Маргаритою Бофор (*1443–†1509), представницею молодшого коліна династії Плантагенетів-Ланкастерів. Від Бофорів до Тюдорів перейшло графство Річмонд.

Син Едмунда і Маргарити граф Генріх Річмонд (*1457–†1509) після повалення Ланкастерів Плантагенетами-Йорками і вбивства Генріха VI заявив (у 1484) про свої права на англійську корону як старший член будинку Ланкастерів з тих, хто залишилися в живих. Хоча гілка Бофорів була виключена з порядку престолонаслідування королем Генріхом IV (правив в 1399–1413).

Панування


У 1485 Тюдори зайняли англійський трон, поклавши край трьохвіковому правлінню династії Плантагенетів: 22 серпня 1485 року Генріх Річмонд розбив короля Річарда III Йорка (правив в 1483–1485) в битві при Босворті (сам Річард III загинув) і того ж дня оголосив себе королем Англії під ім'ям Генріха VII. Офіційна коронація відбулася 30 жовтня 1485 року у Вестмінстерському абатстві. У листопаді 1485 парламент прийняв статут, що закріпив англійський престол за Генріхом VII і його прямими нашадками, але не за родом Тюдорів в цілому.

У січні 1486 року Генріх VII одружився з Єлизаветою Плантагенет (*1466–†1503), старшою донькою англійського короля Едварда IV Йорка (правив в 1461–1470, 1471–1483), з'єднавши тим самим династії Ланкастерів та Йорків і поклавши край війні Червоної і Білої троянд. Геральдичним символом нової династії стала червоно-біла троянда Тюдорів.

Тюдори займали престол Англії сто вісімнадцять років. Після смерті Генріха VII англійську корону успадковували його син Генріх VIII (правив в 1509–1547), син Генріха VIII Едвард VI (1547–1553) і доньки Марія I Кривава (1553–1558) і Єлизавета I (1558–1603). Їх правління ознаменувалося Англійською Реформацією і розквітом англійського абсолютизму. Зі смертю бездітної Єлизавети I 24 березня 1603 династія Тюдоров припинилася — престол перейшов до шотландського короля Якова VI Стюарта (Яків I Англійський).

Значення


Століття правління династії Тюдорів (1485-1603) часто називають найкращим періодом англійської історії. Генріх VII заклав основи багатої держави і могутньої монархії. Його син, Генріх VIII, утримував дорогий і відомий своїми розкошами двір, а також відокремив англіканську церкву від Риму. Його донька Єлизавета розгромила сильну на ті часи іспанську флотилію.

Проте були і негативні сторони. Генріх VIII витратив багатство, накопичене його батьком. А Єлизавета ослабила уряд, продаючи державні посади, щоб не просити гроші в парламенту.

 

 


Повстання Р. Кета 1549 р.


В Англії XVI ст. панував феодальний лад, і капіталістичне виробництво розвивалося лише як новий уклад. Більша частина землі залишалася феодальною власністю, і основна маса селян перебувала на положенні феодально залежних власників землі у дворян.

У таких умовах питання про те, який клас й який образ буде знищувати середньовічні аграрні відносини й створювати вільну від феодальних обмежень буржуазну власність на землю — або нове дворянство в союзі з буржуазією, або селянство, — вирішувався в гострій класовій боротьбі. Англійські селяни активно виступали проти феодального гніта й обгороджень. В 1536-1537 р. у графствах Лінкольншир і Йоркшир відбувалися великі масові хвилювання; основною рушійною силою повсталих були селяни, які боролися проти обгороджень, підвищення рент, руйнування сіл і реформації церкви.

Влітку 1549 р. почалося найбільш значне після повстання Уота Тайлера селянський виступ, що охопив графства Девоншир і Корнуолл (Південно-Західна Англія), а також графства, Норфолк і Сеффолк — район інтенсивних обгороджень у Східній Англії. У містечку Уіндом (Норфолк) селяни зламали огорожі, зведені місцевим лордом, і незабаром більша частина графства була охоплена повстанням. До нього приєдналося багато пауперів, ремісників, заможних селян і навіть частина дрібних і середніх дворян, що розраховували використати повстання в боротьбі із земельною аристократією. На чолі повсталих устали дрібний дворянин Роберт Кет і його брат Вільям. Роберт Кет повів збройні загони селян до столиці графства, великому економічному центру Східної Англії місту Норичу, але після того, як міська влада не пустили їх у Норич, що повстали отаборилися в лісі, недалеко від міста, на Маусхолдском пагорбі. Кет перетворив табір у неприступну міцність, установив строгу дисципліну у своїх загонах. Під віковим дубом він розбирав скарги селян на сеньйорів й улагоджував суперечки між членами загонів. Жителі сусідніх сіл і міст постачали повсталим продовольством.

В таборі під Норичем була вироблена так називана Маусхолдська програма повсталих, переданому уряду у вигляді петиції. Основні вимоги цієї програми були спрямовані проти великих землевласників: зниження ренти, заборона перетворювати фрігольд у копігольд, позбавлення лордів права користуватися общинними угіддями, знищення маноріальних судів, ліквідація залишків феодальної залежності.

Програма, підписана ватажком повсталих Робертом Кетом і передана парламенту. Програма складається з 29 статей, розташованих досить непослідовно. Статті, що відбивають подібні питання, перемежовуються з іншими, доповнюються новими деталями, висловлена в них думка зненацька розвивається в наступних статтях. і т. д. В основному, програма спрямована проти великих землевласників.

У статтях 5, 6, 14, 27 присутні вимоги селян знизити земельну ренту, мито й інші побори, скасувати несправедливі закони й відновити ті, які діяли в перший рік царювання Генріха VII (власне кажучи, до династії Тюдорів). У статтях 3, 11, 29 яскраво відбиті вимоги селян позбавити лордів права користування общинними пасовищами.

У статтях 2 й 9-вимоги зобов'язати лордів майорів дотримувати встановленого права й самим сплачувати "вільні ренти" й інші внески, а не перекладати їх на власників землі. У статті 1 селяни просять короля застосовувати всі закони проти обгороджень, але залишити в силі ті обгородження, які були здійснені для технічних культур. Це виключення говорить не тільки про помірний характер програми, але й про вплив на її складання заможних селян, що почали огороджувати свої землі.

Стаття 16 виражає надію, що буде покладений кінець ще збереженому подекуди в Англії кріпосному праву. Ряд статей присвячений церковним питанням. У них виражене бажання повністю скасувати церковне землеволодіння (ст. 4), "усяку церковну десятину", змусити духовних осіб задовольнятися встановленою оплатою й виконувати за одержуваний ними доход свої обов'язки "проповідника й учителі" (ст. 20, 22).

Цікава стаття 13. У програмі немає вимоги знищити феодальну земельну власність і передати землю селянам, але в статті 13 виражене прагнення селян звільнитися від феодальних пережитків .- знищити маноріальний суд і передати його в руки короля. Повсталі вірили, що тим самим вони одержать право "спокійно користуватися общинними вгіддями й всіма вигодами".

Маусхолдську програму цікаво зрівняти із програмою "12 статей". У той час як остання першорядне місце відводить скасуванню кріпосного права, у програмі Кета цьому приділене незначна увага, тому що в цей час в Англії кріпосне право майже зникло. Крім того, програма "12 статей" містить витримки з євангелія й часто посилається на божественне право. У програмі Кета таких місць майже не має, за винятком статті 16.

Примітно, однак, що в цій програмі були відсутні вимоги знищення дворянської земельної власності й всіх форм поземельної залежності селян, а також передачі їм у власність земельних наділів. Селяни просили короля лише виконати всі статути Тюдорів проти обгороджень, але не забороняти обгородження, зроблені для розведення шафрану - вигідної технічної культури. Це виключення, а також помірність вимог були наслідком впливу заможних селян, що брали участь у виробленні програми, які самі починали огороджувати землю з метою підвищити доходи свого господарства. Кілька інших статей виражали інтереси дрібних дворян.

Зрозуміло, ця програма не могла задовольнити найбідніші шари повсталих селян і міського плебсу. Під час подій в Уіндемі було висунуто вимогу встановити рівність всіх людей у користуванні благами природи. "Ми, - заявляли селяни, - знесемо огорожі, засиплемо канави й дамо можливість кожному користуватися общинним пасовищем. Ми бажаємо вільного, однакового й рівноправного користування всіма речами". Деякі учасники повстання пропонували ввести навіть спільність майна.

Уряд, прагнучи виграти час, щоб зібрати сили, необхідні для придушення повстання, пообіцяло задовольнити частину вимог селян. Однак повсталі не розходилися. Більше того, вони взяли Норич, і незабаром їм удалося розгромити посланий проти них загін урядових військ. Але їхнього наміру з'єднатися з повсталими в Девонширі й Корнуоллі виявилися, безуспішними, і облога Ярмута, почата загонами Кета, теж закінчилася невдачею. Після придушення повстання в Південно-Західній Англії в Норфолк проти Кета була спрямована більша армія, посилена загоном німецьких й італійських найманців, а також місцевим ополченням норфолкських і сеффолкських дворян. Скориставшись боротьбою, що підсилилася, серед городян, урядові війська взяли Норич. У цей час й у таборі повсталих загострилася боротьба між радикальними й помірними елементами, очолюваними Кетом, що навіть спробував покинути табір. Але ця спроба була зірвана рядовими учасниками повстання, що вимагали рішучих дій.


Висновки

Наостанок слід зазначити, що повстання яке за масштабами було другим після повстання Уота Тайлера теж закінчилося поразкою.

27 серпня 1549 р. відбувся бій, у якому армія селян була розгромлена урядовими військами. Напередодні повсталі залишили свій укріплений табір у лісі й прийняли бій у долині, де виявилися беззахисними проти кіннот німецьких найманців. Кет біг з поля бою ще до його результату. Після розгрому селянських загонів дворяни вчинили криваву розправу над повсталими. Взяті в полон Роберт і Вільям Кет були повішені.

У другій половині XVI ст. селянські виступи проти обгороджень проходили в ряді інших графств. Боротьба англійських селян за землю в XVI ст. в цілому була прогресивною боротьбою за буржуазно-селянський аграрний переворот, за вільне від гніта феодалів селянське господарство. Це забезпечило б найбільш швидкий розвиток продуктивних сил у країні й створило б для народних мас найбільш сприятливі з усіх можливих при товарному виробництві умови існування. Але ця боротьба зазнала поразки, тому що виступу англійських селян, як і всякому селянському руху, були властиві риси, що послабляють його: стихійність, недостатня свідомість, локальний характер виступів.

Крім того, що формувалася буржуазія звичайно виступала союзником нового дворянства, а різні в майновому відношенні шари селян по-різному ставилися до боротьби з обгородженнями й до питання про землю.

 

 


Єлизаве?та I


(Єлизаве?та пе?рша, короле?ва А?нглії) (англ. Elizabeth I of England) (*7 вересня 1533 — 24 березня 1603) — королева Англії та Ірландії (1558–1603).

Відома під прізвиськами Королева-дівиця, Глоріана та Добра королева Бесс, Єлизавета була 5-м й останнім монархом династії Тюдорів. Донька короля Генріха VIII, Єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви Анни Болейн, була оголошена неправонародженою. Можливо саме через це її брат Едуард VI позбавив сестру спадку. Проте його заповіт був анульований Третім законом про спадщину виданим англійським парламентом 1543 року, який зробив Єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті Марії Тюдор без спадкоємця. Під час правління Марії I, Єлизавета провела близько року ув'язненою зі звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти Марії I, та допомозі протестантській церкві.

Єлизавета мала добру допомогу від ради яка містила провідних політиків того часу очолених радником Вільямом Сесілом, 1-им Бароном Берглі. Одним з її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення англійської протестантської церкви від Риму, та встановлення монарха Англії верховним опікуном (Акт про Верховність 1558 року). Єлизаветинська релігійна угода строго дотримувалася під час її правління й пізніше переросла в теперішню Англіканську церкву. Очікувалось, що Єлизавета вийде заміж, але, незважаючи на повторні петиції з парламенту, вона відмовилась. Мотиви цього вибору невідомі та стали темою багатьох дискусій. З часом, Єлизавета уславилась своєю незайманістю, спричиняючи утворення культу особистості, в якому її прославляли в тогочасних портретах, парадах та літературі.

За стилем правління Єлизавета була стриманішою ніж інші Тюдорські монархи. Одним з її девізів був «video et taceo» — «бачу але мовчу». Ця стратегія, не завжди схвалена її радниками, часто рятувала її від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність в міжнародних відносинах та не надто сповнену ентузіазмом підтримку кількох безрезультатних та не спритних військових кампаній в Нідерландах, Франції й Ірландії, поразка Іспанської Армади назавжди пов'язала її ім'я з однією з найграндіозніших перемог в англійській історії. Не більш ніж 20 років після її смерті, її вже вважали правителькою золотого віку — образ, який досі домінує погляди англійців. Правління Єлизавети відоме як Єлизаветинська ера (англ. Elizabethan Era) знаменита, перш за все, квітучою англійською драматургією, очоленою Вільямом Шекспіром і Крістофером Марлоу, та мореплавну доблесть таких англійських шукачів пригод, як Френсіс Дрейк.

Історики схиляються бути більш стриманими в їх оцінках. Вони часто змальовують Єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, яка насолоджувалась безпрецедентною вдачею. Ближче до кінця її правління, економічні та військові проблеми послабили її популярність так, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. Єлизавета визнана як харизматична виконавиця ролі королеви, а також уперто живучий політик в час, коли уряд був ветхий та обмежений й коли монархи в сусідніх країнах боролись з внутрішніми проблемами, які загрожували їх престолам. Так сталося з суперницею Єлизавети, Марією Стюарт.

Єлизавета I — як зазначалося вище, донька Генріха VIII та Анни Болейн — росла забутою батьком, який зрікся її після страти дружини. Вчителі виявили в неї неабиякі здібності. Єлизавета дістала глибокі знання з математики, класичних мов. Під час правління Марії Тюдор вона опинилась у в'язниці. Після смерті Марії парламент проголосив її королевою Англії. Її руки домагалися наймогутніші володарі Європи — французький принц Франсуа Анжуйський, іспанський король Філіпп II, московський цар Іван IV Грозний. Усім вона відмовила і заявила, що повінчалася з народом Англії, а всіх підданих вважає своїми дітьми.

Нова королева вміло лавірувала між давньою аристократією та новими дворянами, посилювала королівську владу, зберігаючи парламент і місцеве самоврядування. Все, що вона робила, виправдовувалося турботою про народ. Подейкували, що її символом був птах — пелікан, який, за легендою, годує пташенят м'ясом, вирваним із власних грудей. Такою вона вважала свою турботу про підданих. А водночас — видавала нові закони проти жебраків.

Єлизавета I сприяла розвиткові англійської торгівлі й торгового флоту, надавала привілеї торговельним компаніям, а надто Ост-Індській. Свідченням успішного розвитку торгівлі стало відкриття Лондонської біржі (місце, де здійснювалися різноманітні торговельні операції). Засновникові біржі банкіру Грехему вона навіть присвоїла рицарське звання.

 

 


Страта Марії Стюарт


У XVI ст. шотландський престол належав династії Стюартів. Але королівська влада була дуже слабкою. Великі землевласники Південної Шотландії та вожді кланів на півночі зберігали незалежність і не корилися королю. Міщани Південної Шотландії теж не підтримували короля, тому що їх більше цікавив розвиток зв'язків з Англією, ніж об'єднання з відсталою північчю. За таких обставин Стюарти, не маючи підтримки в країні, самі ставали іграшкою в боротьбі родових кланів.

Економічно слабка, роздерта внутрішньою боротьбою Шотландія перетворилась у XVI ст. на об'єкт загарбницьких прагнень Англії. Війна проти Англії в першій половині XVI ст. тривала впродовж кількох десятиріч. У 1542 р. шотландський король, який зазнав поразки в цій війні, помер. Корона перейшла до його доньки Марії Стюарт, яка народилася того ж 1542 р. Марію відправили виховуватися до Франції, де вона стала ревною католичкою. Шотландією в той час керувала мати королеви — Марія Гіз, представниця могутнього французького роду Гізів.

У боротьбі, яка розгорнулася між двома королевами — Єлизаветою I та шотландською королевою Марією Стюарт (1542—1567 рр.), знайшло відображення політичне і релігійне протистояння в тогочасній Англії.

Ці дві жінки були повною протилежністю одна одній. Марія Стюарт, за свідченням сучасників, вирізнялася чарівною красою та легковажністю, а справами державного управління не переймалася. Єлизавета була непривабливою, жорстокою й хитрою, але компенсувала це природним розумом, прекрасною освітою та неабиякою здатністю до керування державою. Марія була ревною католичкою, Єлизавета — переконаною протестанткою. Дитинство Марії було безхмарним. Корону Шотландії вона отримала з народженням, у 6-річному віці стала нареченою спадкоємця французького престолу, до 1561 р. виховувалась у Франції; 16-річна Марія Стюарт стала королевою Франції, а через рік — удовою.

Єлизавета з дитячих років дізналася, що таке бути донькою людини, звинуваченої в державній зраді. Після страти матері — Анни Болейн Єлизавета опинилася за жахними мурами в'язниці Тауер.

Марія Стюарт гадала, що всяка країна належить монархові, їй було байдуже, яку саме країну вона очолила. Єлизавета ж уважала, що належить Англії та її народові, що, керуючи державою, виконує волю Божу. Вона не вагалась у винесенні рішень тоді, коли це мало принести користь Англії.

У середині XVI ст. в Шотландії поширилися кальвіністські ідеї. Вождем шотландської Реформації став Джон Нокс. Свої проповіді він завжди закінчував словами: "Боже! Звільни нас од влади блудниці!”, маючи на увазі Марію Стюарт.

Боротьбу кальвіністів проти католицької церкви підтримувала зброєю та грошима Єлизавета I. Вона намірялася в такий спосіб підкорити Шотландію та фізично знищити Марію Стюарт. Іспанія та папа римський плекали надію зробити Марію Стюарт англійською королевою замість Єлизавети І і покінчити з протестантами в Англії.

Після смерті свого чоловіка — короля Франції Франциска II Марія Стюарт повернулася до Шотландії. Боротьба кальвіністів проти католиків спалахнула з новою силою.

Марія Стюарт підтримувала католицьку церкву, встановила зв'язки з англійськими дворянами-католиками, які готували змову проти Єлизавети I. Натомість Єлизавета I організувала виступ кальвіністів проти неї.

У 1567 р. кальвіністи, очолювані графом Мюрреєм, підняли повстання. Марія Стюарт змушена була тікати. Вона попросила притулку в Єлизавети. Королева надала притулок "дорогій сестрі”, ув'язнивши її в замку на довгі 20 років.

У Шотландії доступилися до влади, за підтримки Єлизавети I, проанглійські сили. Королем Шотландії став син Марії Стюарт Яків VI.

Водночас в Англії навколо ув'язненої Марії Стюарт точилася запекла боротьба. Марія розсилала таємні листи до католицьких країн із благаннями про допомогу. Кілька спроб звільнити її скінчилися невдало. Водночас англійські католики намагалися вбити Єлизавету I, щоб проголосити королевою Марію Стюарт. Змови провалилися, їхніх учасників було страчено.

У 1585 р. англійський парламент прийняв закон, за яким кожен, хто брав участь у змовах проти королеви, має бути страчений. За цим законом королівський трибунал засудив Марію Стюарт до страти за діяльність, небезпечну для Англії та королеви. Син Марії Стюарт Яків VI погрожував Англії війною за страту матері, але Єлизавета знайшла засіб для його приборкання. Будучи бездітною, вона уклала союз із королем Шотландії, за яким визнала Якова VI спадкоємцем англійського престолу.

Марію Стюарт було страчено 1587 р.


Смерть Марії Стюарт


Смерть Марії Стюарт спричинила виступ Іспанії проти Англії. Король Філіпп II, наймогутніший із католицьких володарів, уважав за обов'язок своєї честі помститися за смерть Марії, тим більше що вона у тестаменті передала все йому в спадщину . Зрештою, між Англією та Іспанією йшло суперництво на морі.

Великий іспанський воєнний флот, «Непереможна армада», в липні 1588 р. увійшов в Англійський Канал. Воєнних кораблів було 130, між Ними деякі небачених досі розмірів, загальною кількістю 30000 артилерії та 2400 гармат. Окремо йшов транспортний флот, з Іспанії, та з іспанських Нідерландів. Єлизавета не мала навіть четвертини тої сили, але на її заклик англійське громадянство кинулося до організації оборонних засобів. При королеві стали всі, без огляду на віросповідання, бо всім була відома безоглядність Філіппа, що в разі перемоги готов був знищити самостійність Англії. Парламент ухвалив окремий корабельний податок, і в недовгому часі Англія розпоряджалась флотом, складеним з 190 кораблів, значно менших, ніж іспанські, але набагато маневреніше. Англійці спочатку уникали зустрічі, й іспанці поплили в напрямку на Кале, щоб там зійтися з додатковими силами з Нідерландів. Коли іспанський флот причалив до Кале, несподівано вночі підплили до нього 8 англійських кораблів і почали іспанців обстрілювати. Цей наступ викликав такий переполох, що флот потрапив у безладдя і почав виступати на Гравелінген. На морі почалася тоді буря, і вона спричинила остаточну катастрофу флоту. Іспанські кораблі кинулися врозтіч по незнаному морю, а англійці, яким увесь терен був добре відомий, на своїх легких кораблях без труднощів їх наздоганяли й знищували. Частина іспанського флоту допливла до Шотландії, але тут знайшла собі остаточну загибель на прибережних скелях.

Наслідок цього великого морського бою був незвичайним тріумфом Англії, що без значніших втрат перемогла непереможних до того часу іспанців. Це була рівночасно історична подія у боротьбі за владу над морями: Іспанія почала втрачати свій контроль на водах, а її місце зайняла Англія. Єлизавета використала цю перемогу й перейшла до скорого наступу проти Іспанії. Героєм тих часів був Френсіс Дрейк (1540-1596), сміливий англійський моряк, напівпірат, що відважувався на найбільш небезпечні морські походи, щоб добути собі славу й здобич. В 1577-1589 pp. він відбув — другу після Магеллана — подорож довкола Землі через Атлантичний і Тихий океани, попри Південну Азію та довкола Африки. В 1585 р. він виправився на Західну Індію і добув цілий. іспанський «срібний флот», який рахували на 600000 фунтів стерлінгів. В 1589 р. Єлизавета вислала його з 120 кораблями на Португалію, що в 1580 р. перейшла під владу Філіппа П: це була відплата за наїзд Великої армади. Англійці добули великі воєнні припаси в Коруні, але не змогли добути головного португальського порту — Ліссабона. Далі почалися англійські напади на колонії Іспанії. Волтер Рейлі виправився на Гуану, Трінідад й Оріноко, Дрецк і Гоукінс — на Порто-Ріко і Панаму. Вони оба полягли там у боях у 1596 р. У тому ж році з'єднаний англійсько-нідерландський флот наїхав на Кадикс, здобув місто і знищив багато кораблів та воєнного матеріалу.

В 1597 р. Рейлі й Ессекс виправилися на Азори, але не могли доїхати до мети з причини великої морської бурі. Філшп відповів на ці наїзди своїми наїздами, а також підтримував католицькі повстання проти Єлизавети в Ірландії. Англійці спочатку намагалися гострими засобами знищити повстанців: з нечуваною жорстокістю карали учасників, нищили цілі села. Коли ж ці репресії не заспокоїли Ірландії, висланник Єлизавети, граф Ессекс, в 1599 р. склав з ірландцями мир, дозволяючи їм католицьке богослужіння; сконфісковані маєтності наказано віддати назад власникам, а урядовцями мали бути представники обох народів. Але королева відкинула це порозуміння, а Ессекса за спробу спротиву покарала смертю. Англійське військо знову виправилося на Ірландію і погромило проводиря повстанців графа Тайрона, якому помагали іспанці Єлизавета зі свого боку підпомагала нідерландців у їх повстанні проти Іспанії. До миру між обидві держави прийшли щойно після смерті Єлизавети в 1604 р.

Загибель Армади серйозно підірвала морську могутність Іспанії, що відкривало перед Англією можливість підсилити колоніальну експансію. В 1596 р. англійські кораблі розгромили іспанський флот у гавані Кадиса. Флот англійської Ост-Індської компанії, створеної в 1600 р., досяг "Островів пряностей" (Молуккские острова), а також порту Сурат на західному узбережжі Індії, поклавши початок регулярній торгівлі Англії з Індією.

Категорія: Всесвітня історія (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter