Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Всесвітня історія (Семінари)

Англосаксонське завоювання

Нормандське завоювання Англії

Династія Плантагенетів

Заснування англійського парламенту

Війна Червоної та Білої троянд

 

 

Англосаксонське завоювання


Від кінця І до кінця IV ст. о. Британія був провінцією Римської імперії (крім північної частини сучасної Шотландії). Римляни побудували тут міста і фортеці, але переселенців з теплої Італії було обмаль. У 407 р. римські війська залишили острів, бо змушені були захищати кордони Італії від варварів, і римо-британські зв'язки фактично припинилися. Римська культура у Британії почала занепадати. Вожді місцевих кельтських племен вели міжусобну боротьбу. Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію Британії англосаксонських завойовників. Походили ці північно-західні германські племена із земель між Ельбою і Рейном (сучасна Німеччина) — сакси з Ютландського півострова (сучасна Данія) — англи та юти. Спершу завойовники захопили південно-східне узбережжя Британії, а потім почали просуватися вглиб острова. Вони знищували кельтів або перетворювали їх на залежних людей, обкладали даниною. Племена бриттів зберегли незалежність лише на заході (півострови Вельс та Корнуол), на півночі (Шотландія) та на сусідньому острові Ірландія. Частина кельтів переселилася на континент, до Галлії, на півострів Арморика (згодом Бретань).

Захопивши Британію, завойовники утворили сім королівств. Королівствами англів були Останглія, Мерсія і Нортумбрія; саксів —Ессекс, Вессекс, Сассекс; ютів — Кент. Германські племена не мали спільної мови, але поступово поширився і почав переважати діалект англів з Мерсі. Мову, якою розмовляли завойовники, почали називати англійською, а саму країну — Англією. Підкорене населення і завойовники поступово злилися в один народ, який назвали англосаксами. У результаті англосаксонського завоювання Британія перетворилася в Англію: кельтів було знищено або поневолено, римська культура і звичаї зникли.

 

 


Нормандське завоювання Англії


У боротьбі проти данців англосаксам допомагало герцогство Нормандія, що існувало на узбережжі Північної Франції. Воно було засноване 911 р. на землях, захоплених у Французького королівства норманським ватажком герцогом Ролланом. Нормани (французи називали їх нормандцями) прийняли християнство, засвоїли французьку мову і перетворили свої володіння у найсильніше герцогство на півночі Франції.

У 1066 p., скориставшись смертю короля Англії, герцог Нормандії Вільгельм вирішив захопити англійський престол. Приводом до завоювання став заповіт англосакського короля, якому нормандський герцог доводився родичем. У ньому йшлося про те, що Вільгельм — спадкоємець англійського престолу. Восени 1066 р. велика армія герцога вторглася в Англію.

14 жовтня 1066 р. у битві під Гастінгсом Вільгельм розбив англійську армію, очолювану новим королем Гарольдом. Король загинув у бою. Армія нормандського герцога вступила в Лондон, де 25 грудня 1066 р. він був коронований на англійського короля Вільгельма І Завойовника (1066-1087).

Після цього почався період підкорення Англії нормандцями. Англосакська знать і селяни підіймали проти нових загарбників повстання, які жорстоко придушувалися. Квітучі землі перетворювалися в пустелі.

Більшість англосакської знаті у результаті цих повстань позбулася своїх володінь. Їх отримали французько-нормандські загарбники, а король Вільгельм став найбільшим землевласником у країні, водночас надаючи землі своїм прибічникам — баронам.

Король і барони вкрили всю Англію кам'яними замками. У самому Лондоні, на березі Темзи, було збудовано похмурий королівський замок Тауер, що став символом влади нових володарів країни.

Отже, внаслідок нормандського завоювання в Англії посилилася королівська влада і почалося становлення централізованої держави.

 

 


Династія Плантагенетів


Плантагенети - королівська династія в Англії в 1154-1399 роках. Засновник династії Генріх II, граф Анжуйський.Під владою Генріха II і його найближчих наступників перебували окрім Англії, великі землі у Франції. Англія стала таким чином частиною великої держави Плантагенетів. Однак більша частина французьких земель була втрачена Плантагенетами на початку ХIII століття. При Плантагенетах в Англії відбувався процес державної централізації, що призвів до утворення станової монархії з становим представництвом - парламентом, який вперше був скликаний у 1265 році. В інтересах англійських феодалів Плантагенети вели війни: у другій половині ХІІ століття почалося завоювання Ірландії, в 80-х роках ХІІІ століття був завойований Уельс, в 1296-1314 роках здійснено невдалу спробу завоювання Шотландію. При Плантагенетах Англія вступила в Столітню війну. У 1381 році при Річарда II більша частина Англії була охоплена потужним повстанням під керівництвом Уота Тайлера. У 1399 році Річард II був позбавлений влади і влада перейшла до династії Ланкастерів.

1154 - 1189 Генріх II

1189-1199   Річард I Левове Серце

1199 - 1216 Іоанн Безземельний

1216 - 1272 Генріх III

1272 - 1307 Едуард I

1307 - 1327 Едуард II

1327 - 1377 Едуард III

1377 - 1399 Річард II

 

 


Заснування англійського парламенту


Новим королем Англії барони визнали малолітнього сина Іоанна — Генріха ІІІ (1216 – 1272 рр.). Слабкий та безхарактерний Генріх ІІІ завжди перебував під чиїмось впливом: спочатку неповнолітнім королем керували барони, а після одруження він потрапив під вплив родичів своєї дружини-француженки. Він роздавав іноземцям посади і землі, викликаючи цим обурення англійських баронів. Міщани, рицарі, вільні селяни також були невдоволені засиллям королівських чиновників і суддів. Навесні 1258 р. король зажадав від баронів, попри неврожай і голод у країні, третину їхніх доходів на авантюру із завоювання Сицилійського королівства. Тоді барони категорично відмовили королю у грошах і зібрали "скажену раду”, яка, по суті, перебрала владу. Але панування баронів не влаштовувало інші прошарки населення. Рицарі, міщани і селяни почали виступати проти баронів. Англію охопила громадянська війна — це війна між громадянами однієї держави, які дотримуються протилежних поглядів, яких неможливо примирити. На бік невдоволених пануванням ради перейшла і частина баронів. Очолив рицарів, міщан і баронів, які продовжили боротьбу проти короля і ради, Сімон де Монфор, граф лестерський. Навесні 1264 р. він розбив королівську армію, захопив у полон Генріха ІІІ та його старшого сина Едуарда. На деякий час він став правителем країни — лордом-протектором. 20 січня 1265 р. у Вестмінстері Сімон де Монфор вперше зібрав раду, на яку, окрім представників вищої духовної та світської знаті, запросив по два рицарі від кожного графства і двох міщан від кожного великого міста. Рицарів обирали всі вільні платники податків графства, а міщан — органи самоуправління міст. Ця рада дістала назву "парламент” (від франц. parler — говорити). Так, уперше в середньовічній Західній Європі виник станово-представницький орган влади (Генеральні штати у Франції виникли 1302 р.).

Перемога над королем не припинила громадянської війни: вона, навпаки, спалахнула з новою силою. Селяни громили маєтки прибічників короля, відмовлялися працювати на баронів. Налякана розгортанням війни більшість баронів перейшла на бік принца Едуарда, який, після втечі з полону, став організатором сил короля. Військо Монфора було розбито, він загинув у бою. Владу короля Генріха ІІІ було відновлено. Однак за роки громадянської війни і король, і барони переконались у необхідності зважати на інтереси інших верств населення. Тому головним наслідком громадянської війни стало виникнення в Англії станово-представницького органу — парламенту.

Остаточно сформувався парламент у роки правління Едуарда І (1272 – 1307 рр.). За своєю структурою англійський парламент відрізнявся від французьких Генеральних штатів. У другій половині XIII – на початку XIV ст. в основному сформувалися основні права англійського парламенту. З 1295 р. парламент в Англії став збиратися систематично. Парламент мав право затверджувати податки і видавати закони. У 1343 р. англійський парламент розділився на дві палати. Верхня палата називалася палатою лордів і складалася з духовних лордів (архієпископів, єпископів та абатів) і світських лордів — баронів. До нижньої палати — палати громад — входили рицарі від графств і міщани. Вільні селяни та бідні міщани у парламенті представлені не були, а залежним селянам взагалі було заборонено брати участь у виборах. Англійський парламент мав більший вплив на державне життя, ніж Генеральні штати у Франції. Він став тим органом, де висловлювалися погляди представників різних верств населення, а також місцем мирного узгодження різних конфліктів, що виникали у країні.

Отже, у XIII – XIV ст. в Англії сформувалася централізована держава у вигляді станової монархії.

Повстання Уота Тайлера (1381р.) — найбільше в середньовічній Англії селянське повстання. Керівниками були Уот Тайлер і Джон Болл. Повстання охопило більшість графств.

Після епідемії 1348, відомої під назвою "Чорна смерть" чисельність населення знизилася за середньовічними підрахунками на одну третину. Сільське господарство занепало. Нікому було засівати і збирати врожай. Ціни підвищилися вдвічі. Послідували вимоги більш високої оплати праці. Сільська громада, де сім'ї селян звикли з покоління в покоління жити на одній землі, почала розпадатися. Частина селян тікає в міста, стає найманими робітниками. Починає впроваджуватися новий тип земельного тримання: здача в оренду землі, худоби, інвентарю, що було важливою сходинкою на шляху до капіталістичного сільського господарства. Але лорди спробували повернути собі старі позиції, тому тепер їм доводилося рахуватися з більш вільними селянами і найнятими робітниками. Ця ситуація породила Велике Селянське повстання 1381 року.

Селяни були обурені новим податком, який вводився для продовження війни проти Франції. Заворушення охопило майже половину Англії. На чолі його став Уот Тайлер. У 1381 р. повсталі вступили до Лондона. Вони, вірячи в "доброго короля”, прагнули розказати йому про утиски з боку сеньйорів і передати свої вимоги. Молодий король Річард II виграв час, майстерно зігравши роль захисника простого люду. Під час чергових переговорів Уота Тайлера було вбито. Селяни, втративши ватажка, були в розпачі, а королівські загони роз’їхалися країною, караючи учасників повстання.

 

 


Війна Червоної та Білої троянд


Поразка у Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів, що доступилася до влади 1399 р. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. Він вирішив скористатися з того, що Генріх VI був несповна розуму, а владу в країні тримала його дружина Маргарита Анжуйська. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства, хоч у Генріха VI був син. Такий поворот подій не влаштовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і у громадянську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. У 1480 р. під час однієї з битв військо Річарда було розбите, а сам він загинув. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього графа Уоріка став королем Едуардом IV (1461 – 1483 рр.). Королева Маргарита з сином утекла до Франції, а божевільний Генріх VI, покинутий усіма, блукав Англією в супроводі свого духівника, поки його не посадили в Тауер.

Едуард, ставши королем, відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння, він створив покірну собі нову знать. Також він сприяв розвиткові торгівлі, особливо міжнарод­ної, проте за це вимагав від купців і банкірів усіляких подарунків і позичок, які не повертав. З парламентом у нього справи на склалися, і тому він скликав його рідко і з неохотою. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Граф Уорік, посварив­шись із ним, утік до Франції, де уклав союз із Маргаритою. У 1471 р. військо Ланкастерів на чолі з Уоріком висадилося в Англії та захопило Лондон. Генріха VI знову проголосили королем, але Едуард зумів повернути собі владу. Уорік, якого назвали "творцем королів”, Генріх VI та його син загинули, а Марга­риту взяли в полон. Усі роки війни відзначалися нещадним нищенням противників. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат покійного короля герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та його брата (13 і 10 років) у Тауер і сам проголосив себе королем Річардом III (1483 – 1485 рр.).

Особа Річарда III привертала до себе увагу істориків і письменників. Так, йому присвятив драму "Річард III” славетний англійський драматург В. Шекспір. У деяких творах і літописах він постає перед нами як справжнє чудовисько: горбатий сухорукий карлик, позбавлений будь-яких моральних якостей. Йому приписують безпосередню участь у вбивстві Генріха IV тощо. Насправді ж він був невисоким на зріст, із розумним обличчям. Навіть вороги визнавали, що то був тямущий правитель і хоробрий воїн, здібний полководець. Що ж до фізичних вад, то одне плече у нього було дещо вищим, а ліва рука діяла кепсько. Річард III розумів, що війна остаточно зруйнувала старі відносини, і що країна прийме будь-якого короля, який забезпечить мир, знизить податки і наведе лад у державі. У цьому напрямку він і діяв, чим здобув прихильність народу. Але над ним тяжіли чутки про його причетність до смерті двох синів Едуарда IV, які до того ж він не спростовував.

Зрештою, його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою. Корона з його голови відразу була покладена Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485 – 1503 рр.). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а в своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна, що тривала 30 років, скінчилась.

У парламенті, скликаному Генріхом VII після перемоги, виявилося лише 20 лордів із 50, до того ж частина з тих, що залишалася, стала лордами під час війни. Це свідчило про те, що майже вся родова аристократія Англії полягла на полях битв, і її заступила нова, яка сповідала нові моральні принципи, була залежною від короля і не обстоювала феодальної незалежності. Майже зникла система васалі­тету; замість неї почала діяти система ліврейних почтів. Ліврея — це особливий одяг слуг із гербом господаря. Також лівреєю називали плату сюзерена своєму васалові.

Ліврейні почти — по суті загони найманців, що отримували плату від свого лорда і мали з ним письмовий договір про службу. Старі традиції та чесне слово, на чому трималася система васалітету, вже сприймалися як недостатні.

Отже, в Англії відбувалося руйнування старих феодальних традицій і становлення держави нового типу, що базувалася на необмеженій владі монарха і розгалуженій системі державного апарату. В Англії цей процес відбувався дещо повільніше, ніж у Франції. До того ж в Англії зміцніли традиції парламентаризму, що не давало можливості королю повністю зосередити у своїх руках усю повноту влади.

Категорія: Всесвітня історія (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter