Педагогічні погляди Ушинського, Русової

Педагогічні погляди Ушинського,
Русової

Причини недостатнього розвитку педагогічної
науки Ушинський вбачав у недостатній увазі суспільства до проблем виховання, у вкрай
незадовільному стані народної освіти у країні. Визначаючи предметом педагогіки людину,
Ушинський відзначав також недостатній рівень розвитку наук про людину, з яких педагогіка
повинна черпати дані для розуміння процесів навчання і виховання. Більшість з цих
наук самі перебували у зародковому стані. Ще однією причиною була бідність і беззмістовність
педагогічної літератури.

Ушинський вважав, що педагогіка може
стати наукою у повному смислі слова, якщо вона буде тісно пов’язана з життям, виражати
потреби суспільства і спиратися на дані наук про людину.

Педагогіку, як вказує Ушинський, не
можна назвати наукою у строгому значенні цього слова. Їй неможливо навчитись як
математиці, хімії, астрономії. Крім знань вона передбачає й уміння застосовувати
їх на практиці. Педагогіка не досліджує минулого чи теперішнього, а має на меті
створення нового, чого ще не було. У цьому відношенні Ушинський називає педагогіку
найвищим мистецтвом.

Принцип народності виховання

Ця ідея є центральною у педагогічній
системі Ушинського.

Термін “народність” Ушинський
пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком,
географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність
– це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога,
перш за все, у характері народу.

Ушинський виступив проти намагань російського
уряду провести шкільні реформи шляхом запозичення якоїсь іноземної системи виховання.
Він вважав, що громадське виховання є продуктом довготривалого історичного розвитку
нації, його неможливо придумати у кабінеті або запозичити в інших народів. Мета
виховання, на його думку, визначається особливою ідеєю про людину, властивою для
кожного народу: “Кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від
свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях.” “Виховання
бере людину всією зі всіма її народними й частковими особливостями, – її тіло, душу,
розум, – і, перш за все, звертається до характеру, а характер і є саме той ґрунт,
у якому коріниться народність…”

Ушинський доводить, що не тільки на
практиці, але і в теорії не існує за­гальної виховної системи для всіх народів.
У кожного народу своя особлива система виховання, і як не можна жити за зразком
іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною
системою.

Складовою частиною ідеї народності
в Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної
системи виховання.

Оскільки виховання повинно бути народним,
то, як вказує Ушинський, рідна мова повинна займати центральне місце у вихованні
людини. Він критикував політику російського царизму в українських школах і наголошував,
що навчання у них повинно відбуватися рідною мовою.

Якість навчального матеріалу, на думку
Ушинського, залежить, передусім, від методів, які використовує вчитель. Він
надавав важливого значення методам усного викладу, лабораторно-практичним роботам,
письмовим і усним вправам, роботі з книгою.

Серед методів усного викладу звертав
увагу на розповідь, за допомогою якої у більшості випадків учням передаються нові
знання. Тому до розповіді ставив високі вимоги: строга послідовність викладу і виділення
головного, переконливість думок, жива і образна мова вчителя.

Кращим методом навчання для всіх вікових
груп школярів називав бесіду, особливо сократичну. Але наголошував, що це є надзвичайно
складний метод, який вимагає високої майстерності учителя. Застерігав, що бесіда
не призначена для передавання нового матеріалу, як це помилково вважали, а “для
кращого засвоєння вже поясненого”.

Основна ідея і тема, що об’єднує більшу
частину досліджень Русової концепція національного виховання. Русова твердо
стояла на тому, що школа і виховання в ній можуть успішно здійснюватися за умови,
коли ця школа, це виховання, будуть національними, народними.

Школа повинна бути активною, будуватися
на принципі самодіяльності дітей. Вона має стати школою соціального виховання.

Соціальне виховання розвиває в дитині ті особистісні
риси, які дадуть їй змогу стати найкращим громадянином.

Суть соціального виховання в новій
школі полягає у створенні наступних умов:

1) товариська атмосфера в школі, довірливі
відносини між вчителями та учнями;

2) учнівське самоврядування;

3) заміна класу нечисленними рухливими
групами;

4) реформа методів навчання (перехід від пасивних до активних);