Просвітництво: Локк, Дідро, Руссо

Просвітництво: Локк, Дідро, Руссо

Після Відродження
і Реформації Просвітництво стало третім духовним переворотом, який остаточно зруйнував
середньовічну систему цінностей.

Саме тоді
було проголошено ідею природовідповідності розвитку людини, суспільства, держави.
У цьому контексті особливої пріоритетності набула педагогічна проблематика у суспільній
свідомості, більш активною стала увага до питань освіти. Стрижнем педагогіки Просвітництва
є ідея вільної, самостійної особистості, яка керується здоровим глуздом, тобто може
організовувати своє життя і життя суспільства на раціональних засадах.

Одним із
перших обґрунтував цю ідею автор емпірико-сенсуалістської
концепції виховання англійський філософ Дж. Локк, який послідовно обстоював
необхідність спеціальної підготовки дитини до щасливого і розумного життя, щоб вона
була вільна сама і не зазіхала на свободу інших. Багато уваги він приділяв розвитку
вроджених інстинктів людини, а основою освітньої діяльності вважав прагнення дитини
до знань у дошкільному віці. Дев’ятеро із десяти людей, на думку Локка, є тими,
ким вони стали завдяки вихованню. Він розробив програму виховання джентльмена (систему
формування характеру) для дітей аристократичного походження. Для дітей простолюдинів
віком 3-14 років пропонував організовувати школи при церковних приходах, де вони
опановували б ремесла за рахунок того, що самі заробили.

Твердження
багатьох просвітників, що “виховання може все”, намагався врівноважити французький
мислитель Дені Дідро (1713—1784), переконуючи, що люди відрізняються не лише
вихованістю, а й силою, здоров’ям, фізичними і моральними якостями, а діти і бідних,
і багатих людей можуть мати від народження хороші задатки, які потребують розвитку.

Його співвітчизникЖ.-Ж. Руссо обґрунтував у книзі “Еміль, або Про виховання” ідеал природовідповідного
виховання. Згідно із запропонованою ним віковою періодизацією, від народження дитини
до 2 років головну увагу слід зосереджувати на фізичному вихованні, а від 2 до 12
років — на вихованні органів чуття, засвоєнні дитиною мови, її сенсорному розвитку.
Набуття дитиною досвіду має відбуватися у процесі безпосереднього спостереження,
прогулянок, вправ та ігор. Саме таким зображено у книзі формування Еміля. З двох
років, після закінчення годування молоком матері, його виховує наставник, який бережно
ставиться до дитячої натури, непомітно і ненав’язливо допомагає хлопцеві опановувати
“науку життя”.

Важливим
внеском у теорію гуманістичного виховання є положення Ж.-Ж. Руссо щодо визнання
дитинства як самоцінного періоду особистісного розвитку. Він вважав, що природа
хоче, щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими. У дітей своя власна манера
бачити, думати і почувати, і немає нічого нерозважливішого, ніж бажання замінити
її дорослою.