Розділ 5. ДЕРЖАВНА ВЛАДА І МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ

Розділ 5

ДЕРЖАВНА ВЛАДА І МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ

5.1. Державна влада та її властивості

Державна
влада — це
публічно-політичні відносини між державним апаратом і підвладними йому індивідами (їх
об’єднаннями, соціальними спільнотами).

Державна
влада є різновидом політичної влади. Володі­ючи всіма її ознаками, державна влада має тільки їй вла­стиві риси:

1) єдність — нормою для
держави є одна державна влада: інакше неминучою є громадянська війна або, як мінімум, безлад. Всі інші влади, навіть політичні,
відмічені плюралізмом. їх може бути кілька — наприклад, влада правлячої
партії та влада опозиційної партії;

2) загальність — державна влада
поширює свою дію на всю
територію держави і всіх індивідів, які проживають та перебувають на ній незалежно
від громадянства та підданства;

3) універсальна
репрезентативність — державна влада представляє все суспільство, виступає від його
імені у
внутрішніх і зовнішніх загальних справах. Якість репрезентативності
мають й інші види влади, але вони представляють інтереси окремих соціальних
спільнот, а не всього суспільства;

4) суверенність — державна влада є
самостійною і незалежною
від будь-якої іншої влади усередині країни і поза нею. При цьому
необхідно враховувати, що суверенітет сучасної держави обмежується
загальновизнаними стандартами прав людини, міжнародними
зобов’язаннями, перебуває під контролем
громадянського суспільства та світової спільноти;

5) організаційне оформлення — державна влада відокремлена від суспільства, стоїть над ним, і матеріально втілена в державному апараті — системі
взаємопов ‘язаних органів, що складаються
з професійних управлінців. Частиною державного апарату є органи примусу (армія, поліція, органи контролю та нагляду,
в’язниці тощо). Жодна інша влада не має у
своєму розпорядженні подібних інструментів впливу;

6) монополія (виняткове право) на видання
загальнообов’язкових правил поведінки
та забезпечення виконання їх за допомогою
примусової сили держави;

7) монополія на стягування податків,
мита, залучення населення до виконання неподатковихповинностей (наприклад, трудова повинність на
період війни). Фінансові кошти необхідні державній владі для утримання апарату держави та вирішення загальних проблем (оборони, будівництва загальнозначущих шляхів сполучення та іншихспоруд, підтримки культури тощо).

Найважливішими
характеристиками (властивостями) сучасної державної влади є легітимність, легальність і за­конність.

Легітимність означає визнання влади населенням, схвалення її як справедливого і
політично виправданого явища. Чим вищим є рівень
легітимності, тим більшою є підтримка влади народом при ухваленні яких-небудь
по­літичних рішень.
Легітимна влада створює стан довіри між урядом і народом, такій владі прощаються помилки, вона
здатна приймати і здійснювати непопулярні рішення. Ле­гітимна влада — це влада, яка
відповідає уявленням людей про належну державну владу, причому зовсім не обов’яз­ково ці уявлення
мають юридичний характер.

Легальність характеризує правомірність існування влади з формально-юридичної сторони.
Легальна влада встановлюється і діє на
основі конституції та інших норма­тивно-правових актів. При цьому нормативна основа орга­нізації та функціонування державної влади повинна відпо­відати загальнолюдським цінностям і принципам
права. Інакше доведеться визнати
легальною владу антинародної, тоталітарної
держави.

Законність влади синтезує поняття легітимності
і ле­гальності влади. Законна
влада встановлюється і переда­ється відповідно до процедур конституції і за безпосередньої участі народу, діє в рамках
визначених законом повноважень і законними методами, користується підтримкою населення.

5.2. Механізм держави: поняття, структура і принципи

Механізм держави є
реальною організаційною матері­альною силою, маючи яку в своєму розпорядженні, держа­ва здійснює владу.

Механізм держави — це цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють
державну владу, а та­кож установ, підприємств, за допомогою яких
виконують­ся завдання і функції держави.

Ознаки механізму держави:

1) цілісність та ієрархія. Цілісність
забезпечується єдиними принципами організації
та діяльності державних органів і установ,
єдиними цілями і завданнями. Ієрархія означає підпорядкування нижчих органів держави вищим;

2) первинними структурними частинами
(елементами) є державні органи і установи,
пов’язані між собою засадами субординації
(підпорядкування) та координації (взаємозв’язку);

3) складається з людей,
що спеціально займаються управлінням (законотворчістю, виконанням законів, охороною їх від порушень);

4) він є тією організаційною іматеріальною силою (важелем),
за допомогою якої держава досягає конкретних результатів. Функції всіх ланок
державного апарату забезпечуються
організаційними засобами та фінансовими коштами, а в необхідних випадках і примусовою дією;

5) за допомогою механізму
держави практично здійснюється влада і
виконуються функції держави;

6) покликаний надійно гарантуватита охороняти законні інтереси і права громадян.

Механізм сучасної
держави відрізняється високим сту­пенем складності, різноманіттям складових його частин, блоків, підсистем.

Структура механізму
держави включає:

1) державний апарат (систему органів державної вла­ди). Державний апарат співвідноситься з механізмом дер­жави як частина і
ціле, виступаючи як головний, системо­утворюючий
елемент механізму держави;

2) державні
установи і підприємства,які владними повноваженнями
(за винятком їхніх адміністрацій) не володіють, але виконують загальносоціальні
функції у сфері економіки,
освіти, охорони здоров’я, культури, науки тощо;

3) державних
службовців (чиновників);

4) організаційні засоби і фінансові
кошти, а також примусову силу, необхідні для забезпечення діяльностімеханізму
держави.

Побудова
і діяльність механізму сучасної держави здій­снюється на основі певних принципів, до яких належать:

1)принцип гуманізму, тобто пріоритетності захисту прав і свобод
людини і громадянина в діяльності держави;

2) принцип розподілу влади у побудові та функціонуванні державного апарату;

3) принцип гласності в діяльності державного апарату;

4)високий професіоналізм державних службовців і компетентність державних
органів;

5) принцип законності, тобто правових засад в діяльності всіх складових частин механізму
держави;

6) принцип демократизму у формуванні та діяльності державних органів, що дозволяє
враховувати різноманітні інтереси
переважної більшості громадян.

Механізм
держави виступає основним суб’єктом здій­снення державної влади. За допомогою
державного меха­нізму
держава здійснює свої функції, здійснює вплив на стабілізацію та розвиток суспільного
життя, сприяє погли­бленню
демократії та організованості в країні.

5.3. Методи здійснення державноївлади

Арсенал
методів реалізації державної влади є достатньо різноманітним. У сучасних умовах
значно зросла роль методів
морального і особливо матеріального стимулюван­ня, використовуючи які, державні органи впливають на інтереси людей і тим самим підпорядковують їх
своїй влад­ній волі.

До
загальних, традиційних методів здійснення держав­ної влади належать переконання і
примус. Ці методи, по-різному
поєднуючись, супроводжують державну владу на всьому її історичному шляху.

Переконання — це метод
активного впливу на волю та свідомість людини ідейно-етичними засобами для
форму­вання
у неї поглядів та уявлень, заснованих на глибокому розумінні сутності державної влади,
її цілей та функцій. Механізм переконання
включає сукупність ідеологічних, соціально-психологічних засобів і форм впливу
на індиві­дуальну або групову
правосвідомість, результатом якої є засвоєння
та схвалення індивідом, колективом певних со­ціальних цінностей.

Різновидами
методу переконання є заохочення та реко­мендація. Заохочення — створення
умов, за яких певна діяльність
стає вигідною для суб’єкта, який її здійснює. Наприклад, з метою виконання соціальної
функції держа­ва
встановлює податкові пільги для підприємств, що беруть на роботу
інвалідів.

Рекомендація — пропозиція
здійснити дії, виконання яких
дозволить домогтися соціально значущих цілей. Так, держава може розробляти
зразкові плани розвитку тієї або іншої області держави або галузі
економіки, типові статути, положення, правила, використання яких дозволить ефек­тивніше
виконувати суспільно значущу діяльність. Особ­ливість рекомендацій держави — вони не
обов’язкові для виконання,
але обов’язкові для ознайомлення суб’єктами, яким вони адресовані.

Перетворення
ідей, поглядів на переконання пов’язане зі свідомістю та відчуттями людини.
Ідеї, суспільні інтереси та
вимоги влади набувають особистісного значення тільки тоді, коли вони
пройшли через свідомість. Методи пере­конання, заохочення та рекомендації
стимулюють ініціа­тиву
і почуття відповідальності людей за свої дії та вчинки. З розвитком цивілізації, зростанням
політичної культури роль і значення цих
методів здійснення державної влади закономірно
зростають.

Державна
влада не може обійтися без особливого, тільки їй властивого виду примусу — державного
примусу. Ви­користовуючи
його, владний суб’єкт нав’язує свою волю підвладним.

Державний
примус — це
психологічний, матеріальний або фізичний (зокрема насильницький) вплив
повноважних органів
і посадовців держави на особу з метою примусити її діяти на користь держави.

Сам по собі державний примус — гострий і
жорсткий засіб
соціального впливу. Він заснований на організованій силі, і тому
здатен забезпечити безумовне домінування в суспільстві волі владного суб’єкта.
Державний примус об­межує
свободу людини, ставить її в таке становище, коли у неї немає
вибору, окрім варіанта, запропонованого (на­в’язаного) владою. За допомогою
примусу пригнічуються, гальмуються
інтереси і мотиви антисоціальної поведінки, примусово знімаються суперечності
між загальною та ін­дивідуальною
волею, стимулюється суспільно корисна поведінка.

Державний
примус буває правовим і неправовим. Остан­ній може обернутися свавіллям державних
органів, що ставлять
особу в ніким і нічим не захищене становище. Такий примус має місце в державах із
антидемократичним, реакційним
режимом — тиранічним,
деспотичним, тоталі­тарним.
У правовій демократичній державі примус має бути тільки правовим.

Правовим
визнається державний примус, вид і міра якого строго визначені правовими
нормами і який застосо­вується
в законних процесуальних формах. Законність, обґрунтованість і справедливість державного правового примусу піддається контролю, він може бути оскарженийу незалежному суді. Рівень правового
«насичення» держав­ного примусу
зумовлений тим, якою мірою він: підпоряд­кований загальним принципам певної
правової системи; є за своїми
підставами єдиним, загальним на території всієї країни; нормативно регламентований
за змістом, межами та умовами
застосування; діє через механізм прав і обов’яз­ків; оснащений розвиненими процесуальними формами.

Існує
також інша класифікація методів діяльності дер­жави, методів здійснення функцій
держави. Можна виді­лити:

1) централізований метод.
Сутність його полягає в тому, що держава встановлює єдині правила для всієї своєї території, не
допускаючи самостійності адресатів своїх владних розпоряджень. Це метод єдиного,
однакового здійснення влади, жорсткої владної
діяльності;

2) децентралізований метод.
В цьому випадку здійснення
влади відбувається на основі визнання ідей самоврядування, певної
самостійності суб’єктів держави; держава не втручається в усі сфери суспільного
життя, не всі сфери регулюються
зверху, централізовано; залишається великий простір для діяльності суб’єктів
держави, які можуть ухва­лювати
рішення з урахуванням специфіки того або іншого регіону.

Як
правило, в діяльності сучасних держав обидва мето­ди поєднуються.