4.4. Поняття і види форм державного режиму

4.4. Поняття і види форм державного режиму

Форма правління і форма
державного устрою дають уявлення про організацію
держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність
інституту держави, дійсний стан демо­кратії
знаходять вираз у понятті державного режиму.

Форма державного режиму — сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення державної влади.

Державний режим є функціональною
характеристикою влади, яка ніколи прямо не
визначається в конституціях держав (незважаючи на вельми поширені
вказівки на їхній демократичний характер),
проте завжди безпосереднім чином
відображається на змісті конституції.

Державний режим — найбільш рухомий, мінливий еле­мент форми держави.
Характер державного режиму визна­чається не
тільки правовими нормами, а й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником
слу­жить характер державної влади.

Існує безліч класифікацій
державного режиму. За ха­рактером органів, що
визначають політику держави, роз­різняють цивільні та військові режими.
Залежно від вза­ємин між державою і
церквою розрізняють світські та теократичні режими. Але найбільш поширеною є класи­фікація, заснована на рівні захисту прав і свобод
громадян та ступеня допуску населення до управління державою. За цими ознаками розрізняють:

1) демократичний режим, для якого характерні: реальність політичних прав і свобод
громадян; політичний та ідеологічний плюралізм;
формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність і влади, і опозиції в строго
конституційних рамках;

2) авторитарний режим. Його характерними ознаками є: обмеження об’єму політичних прав і свобод; обмежений політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад,
дозволяється існування тільки двох
партій); фактична, а деколи і
формальна відсутність розподілу влади; недемократичний характер виборів
(відсутність реальної можливості вибору). Відмінною рисою авторитаризму є
сильна виконавча влада, як правило, заснована на особі лідера. Авторитарний
режим може бути заснований на праві,
моральних засадах, але його не можна
все ж таки віднести до режимів, де населення бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом. Яскравий
приклад тому — режим Наполеона
за часів Першої імперії у
Франції;

3) тоталітарний режим. Його характерні риси: прин­ципова відмова від ідеї прав людини
і громадянина; пріоритет партії або держави
в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність
загальнообов’язкової державної ідео­логії; формальність і декоративний характер виборів; прин­ципова відмова від розподілу влади;
вождізм, точніше, сакралізація
(обожнювання) лідера, який підноситься як наймудріший, непогрішимий, найсправедливіший, який невпинно думає про благо народу. При тоталітаризмі вста­новлюється
повний (тотальний) контроль над усіма сфера­ми
життя суспільства. Держава прагне буквально «злити» суспільство з собою, повністю його одержавити.
Приклада­ми тоталітарного режиму є нацистська Німеччина, фашист­ська Італія, сталінський Радянський Союз,
маоїстський Китай.

Іноді в окремі групи виділяють деспотичний і
ліберальний режими, хоча ці типи режимів
мають швидше історичний, ніж
актуальний характер.

Для ліберального режиму
характерні: визнання автономії (незалежності)
людини від держави, захист природ­них
прав людини, причому пріоритет надається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втру­чання держави до сфери економічних відносин,
розподіл державної влади, верховенство
закону.

У сучасній державній
практиці ліберальний режим збі­гається з демократичним. Відмінність між ними полягає перш за все в рівні забезпеченості
соціальних прав трудя­щих. Ліберальний режим, як правило, покладає
це завдан­ня не на державу, а на установи
громадянського суспільства (наприклад,
доброчинні організації, недержавні пенсійні фонди і тощо).

Для деспотичного режиму характерні:
ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його
цілковите свавілля, крайня централізація влади і безправність підданих. Класичні деспотії — стародавні (Вави­лон, Ассирія, Єгипет) і середньовічні (Османська
імперія, імперія Великих Моголів)
держави.