Соціальні пільги як правовий засіб соціального захисту

Соціальні пільги як правовий засіб соціального захисту

Серед додаткових заходів соціального захисту переважне
місце належить пільгам, які передбачено законодавством.

Пільга — це встановлений законодавством дозвіл на повне
або часткове звільнення певних категорій осіб від виконання певних обов’язків,
які встановлені для інших суб’єктів (категорії суб’єктів), або надання особі
додаткових прав (додаткового змісту та обсягу права) у визначеній сфері,
порівнюючи з правами (обсягом прав) інших осіб у такій сфері.

Таким чином, пільги — це нерівність у правах, за
допомогою пільг здійснюється диференціація категорій осіб, яким надається
особливий статус (професійний або соціальний). Пільги — це завжди поліпшення
становища особи порівняно з іншими особами, що мають права у певній сфері
(галузі). При цьому надання пільг одній категорії осіб тягне скорочення обсягу
прав у інших категорій осіб. Особливо це виявляється, коли фінансування
забезпечення прав У певній сфері здійснюється з одного джерела, наприклад з
державного або місцевого бюджетів, або за рахунок коштів відповідних
роботодавців.

Отже, існування пільг — складна проблема. Світова практика
свідчить, що пільги можуть застосовуватися, але обсяги таких пільг мають бути
оптимальними, їх критерії мають бути встановлені у законі, і при цьому має бути
додержано принципу соціальної справедливості щодо забезпечення прав у цілому
для населення або його частини.

За сферою суспільного життя пільги поділяють на трудові,
податкові, транспортні, житлові, у сфері охорони здоров’я, освіти тощо.

Залежно від характеру підстави, з якої пільги надаються
певним категоріям осіб, пільги поділяють на професійні й соціальні.

В Україні пільги встановлені для певних категорій
працівників у зв’язку а їх професійним статусом (народні депутати, депутати
місцевих рад, військовослужбовці, працівники міліції, судді, прокурори, слідчі
прокуратури та ін.), та у зв’язку з особливим соціальним статусом окремих
категорій населення (ветерани війни, ветерани праці, ветерани органів
внутрішніх справ та військової служби, інваліди та ін.).

Соціальний статус особи — це встановлена законодавством
сукупність прав та обов’язків особи у соціальній сфері. Пільги за соціальним
статусом надаються особі, яка зазнала особливих соціальних ризиків, наприклад
зазнала каліцтва (інвалідності), була учасником бойових дій, була піддана
репресіям з політичних мотивів і реабілітована, зазнала техногенного або
екологічного лиха тощо.

Наявність пільг за професійним статусом за міжнародною
практикою вважається нонсенсом, оскільки презумується, що заробітна плата
працівника будь-якої категорії має забезпечувати гідний рівень життя йому та
членам його сім’ї і надавати можливість самостійно оплачувати усі необхідні
житлові, побутові, медичні та інші послуги. Щодо пільг за соціальним статусом,
то такі пільги передбачаються у законодавстві зарубіжних країн. Водночас такі
пільги, по-перше, існують, як державна соціальна допомога, що надається після
перевірки ступеня нужденності особи, по-друге, надаються у формі грошової допомоги
(житлова допомога, допомога на оплату освітніх послуг, гранти на навчання,
допомога на батьків-одинаків тощо), натуральної допомоги (забезпечення молоком
та вітамінами дітей до п’яти років і вагітних жінок, забезпечення необхідними
предметами домашнього вжитку і паливом), субсидії (на проїзд у громадському
транспорті, на житло) або відшкодування необхідних витрат (на медичне
обслуговування, опалення житла для пенсіонерів) тощо.

Останніми роками уряд України зробив кілька спроб
перевести пільги у систему державної соціальної допомоги.

По-перше, постановою Кабінету Міністрів України від 2
березня 2002 р – № 253 було затверджено Стратегію заміни системи пільг на
адресну грошову допомогу населенню, якою передбачалося здійснити поетапне
переведення пільг і субсидій населенню на компенсаційні виплати у грошовій
формі, а також введення мораторію на запровадження нових видів пільг або
розширення категорій їх одержувачів. Однак мораторій не спрацював, до
останнього часу було прийнято багато актів, в яких продовжували встановлювати
нові пільги. Планувалося з 2005 р. почати поетапне запровадження заміни пільг
на грошові виплати. Але з економічних і політичних причин зазначену Стратегію
було скасовано. Триває робота над новою Концепцією забезпечення адресного
надання пільг окремим категоріям громадян.

По-друге, у питанні щодо надання пільг за професійною
ознакою в законах України про Державний бюджет на відповідний рік фактично
застосовано такий механізм:

1) встановлено правило, згідно з яким такі пільги
надаються відповідними установами, де перебувають на службі такі працівники;

2)
встановлено, що матеріальне забезпечення і пільги надаються у межах бюджетних
асигнувань, які виділяються на утримання таких установ;

3) встановлено, що
право на пільги мають лише ті працівники, грошові доходи котрих разом з
грошовим еквівалентом пільг не перевищують певної межі — податкової соціальної пільги.