Розділ 16. Нормативно-правовий акт
Розділ 16
НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ
ОСНОВНА ФОРМА ПРАВА СУЧАСНИХ ДЕРЖАВ
Нормативно-правовий акт — письмовий документ, виданий в установленому порядку компетентним органом держави, що містить правові
норми загального характеру.
Ознаки нормативно-правового акта:
1) офіційний характер. Нормативно-правовий акт видається державою або, у виняткових випадках — недержавним суб’єктом, якому таке право делеговане державою;
2) ухвалення або видання відповідно до
строго встановленої процедури у
порядку правотворчої діяльності;
3) наявність нових або скасування колишніх правовихнорм;
4) письмовий документ, що має певні реквізити (вид акта; найменування органу, що видав акт; заголовок; дата ухвалення акта; номер
акта; підпис посадовця);
5) певна структура акта (преамбула, статті та/або пункти, які об’єднуються в глави,
розділи, частини);
6) реєстрація акта. Всі нормативно-правові акти
заносяться до державного реєстру;
7) публікація акта в офіційному органі друку. Наприклад, в Україні
офіційно встановленими органами для публікації законів є журнали «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Голос України». Нормативні акти Кабінету Міністрів України
публікуються в газеті «Урядовій кур’єр», журналі «Офіційний вісник України», у «Збірнику постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України ». Акти місцевих адміністрацій і органів місцевого самоврядування
публікуються в місцевій пресі; відомчі нормативні акти — у відповідних бюлетенях і джерелах, доступних для зацікавлених органів і осіб.
Існує чимало класифікацій нормативно-правових актів, які показують різноманітність їхніх
форм і змісту.
Залежно від суб’єкта правотворчості всі нормативно-правові акти поділяються на:
1) нормативно-правові акти державних органів;
2) нормативно-правові акти недержавних суб’єктів (органів
місцевого самоврядування, профспілок, акціонерних товариств тощо);
3) сумісні нормативно-правові акти державних органів і недержавних суб’єктів;
4) нормативно-правові акти безпосередньої правотворчості народу (суспільства).
Залежно від сфери дії нормативно-правові
акти поділяють на
загальнодержавні та локальні нормативно-правові акти.
Залежно від строку дії, нормативно-правові акти класифікуються як акти невизначено-тривалої дії та тимчасові акти.
Найбільш значущою є класифікація
нормативно-правових актів за юридичною чинністю. Юридична чинність нормативно-правового акта — це ступінь його впливу на суспільні відносини, його
значення, яке залежить від розташування в ієрархії актів. Залежно від неї всі нормативно-правові акти розділяються на дві великі групи: закони та підзаконні акти. В той же час у ряді правових систем така ієрархія відсутня і всі нормативно-правові акти загального характеру носять назву закону. У Франції поняттю
підзаконного акта відповідає поняття «регламент», що видається урядом.
Нормативно-правовий акт
є основною формою сучасного права через загальну тенденцію до підвищення ролі держави в правовому регулюванні. В той же час це і найбільш довершена форма права. Документально-письмова форма нормативно-правових актів дозволяє чітко і доступно викласти правові приписи й оперативно ознайомити з ними населення.
16.2. Поняття, ознаки і види законів
Закон — нормативний акт, прийнятий органом законодавчої влади або всенародним референдумом, що має вищу юридичну чинність і містить
первинні правові норми.
Визначення закону фіксує
найбільш важливі його відмітні ознаки:
1) закон приймається тільки суб’єктами, які є носіями державного суверенітету (народ або його найвищий представницький орган);
2) закон має вищу юридичну чинність — уся решта актів перебуває «під» законом, мають відповідати йому;
3) порядок його підготовки і видання,
як правило, визначається конституцієюдержави;
4) у ідеалі закон має виражати волю та інтереси народу;
5) закон містить первинні, початкові норми, яких раніше не було в системі
права;
6) законами регулюються найбільш важливі суспільні відносини.
Саме ці ознаки й виділяють закон у системі
інших нормативних актів і надають йому
якість верховенства. Змінити або скасувати закон має право тільки той орган, який його прийняв, причому в
строго обумовленому порядку.
Закони в сучасній демократичній правовій державі посідають перше місце серед усіх джерел права й є основою законності та
правопорядку.
Класифікація законів може проводитися за різними підставами:
1) за юридичною чинністю всі закони поділяються на конституційні та звичайні (поточні). До
першої групи належать конституція і конституційні (у деяких країнах — органічні) закони. Головним конституційним законом є власнеконституція — основоположний, установчий
політико-правовий акт, що закріплює основи конституційного ладу, загальний правовий статус особистості, правовий статус органів державної влади. Конституційними називають також закони, що вносять зміни і доповнення в чинну конституцію (наприклад, таким є Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 p.). Ці закони, як правило, приймаються в особливому,
ускладненому порядку. Конституційні закони служать базою для поточного законодавства. У деяких країнах (наприклад, у Росії) до конституційних законів відносять
також закони, які приймаються з найбільш
важливих питань, прямо вказаних в Конституції.
Звичайні (поточні) закони— це акти поточного законодавства, присвячені різним сторонам соціально-економічного, політичного і духовного
життя суспільства.
За структурною формою розрізняють кодифіковані та некодифіковані закони. На сьогодні в Україні прийнято і діє понад двадцять кодексів і основ законодавства, серед них: Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Земельний кодекси, Основи законодавства про охорону здоров’я тощо. Кодекси нерідко є галузеутворюючим чинником. Так, у галузі кримінального права Кримінальний кодекс — основний і єдиний нормативно-правовий акт. Цивільний кодекс регулює основну масу цивільно-правових відносин, а всі інші закони в цій галузі його доповнюють.
За місцем у структурі законодавства виділяють галузеві та міжгалузеві (комплексні) закони. Галузевий закон містить норми права, що
стосуються однієї галузі (наприклад, Сімейний кодекс), а комплексний закон містить норми, що належать до ряду галузей (наприклад, Житловий кодекс України містить
норми цивільного й адміністративного
права).
16.3. Підзаконні акти: поняття і види
Підзаконні акти — це нормативно-правові акти, видані на основі, на виконання, з метою
конкретизації та деталізації положень законів.
Підзаконні акти, подібно до законів, обов’язкові для виконання і мають необхідну юридичну чинність. Але їхня дія обмежена законом: вони не можуть виходити за межі законодавчого регулювання; їхні норми мають вторинний у порівнянні із законом характер. Підзаконні акти не можуть змінювати або скасовувати норми
законів.
Підзаконні акти є різноманітними за формою і джерелам походження. У нашій країні існують такі види підзаконних актів:
1) нормативні укази Президента України. Окремі укази (наприклад, про введення воєнного, надзвичайного стану)
підлягають затвердженню Верховною Радою Укра їни.
Конституційність актів глави держави може бути перевірена
Конституційним Судом України;
2) постанови Кабінету Міністрів України — акти виконавчого органу держави, наділеного широкою компетенцією з управління суспільними процесами. Постанови Кабінету Міністрів України
підписуються Прем’єр-міністром і підлягають офіційній публікації не пізніше 15 днів із дня їх
ухвалення;
3) інструкціїта нормативні
накази міністерств і відомств регулюють, як правило, суспільні відносини, що перебувають у межах компетенції цих виконавчих структур. Проте є серед них і такі, які мають загальне значення, виходять за рамки конкретного міністерства і відомства, поширюються на зовнішнє коло суб’єктів. Наприклад, такими є
акти Міністерства фінансів, Міністерства внутрішніх справ, Національного банку, Державної податкової адміністрації, Митного комітету. Нормативні
накази можуть видаватися кількома суб’єктами спільно. Наприклад, наказ « Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості населення про надання особам, звільненим від відбування покарання,
допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації» від 12 грудня 2003 р. був виданий спільно Департаментом з питань виконання покарань, Міністерством внутрішніх справ і Міністерством праці та
соціальної політики;
4) нормативні акти місцевих державних адміністрацій. Наприклад, глави ряду обласних державних адміністрацій затвердили положення про заснування обласних премій у галузі літератури і
мистецтва, стипендій спортсменам і
тренерам тощо;
5) нормативні акти органів місцевого самоврядування. Наприклад, багато територіальних громад в Україні прийняли
власні статути. Нормативними є рішення місцевої ради про встановлення місцевих
податків і зборів (податок на рекламу, курортний збір тощо);
6) нормативні
накази адміністрації підприємств, установ, організацій (наприклад, правила
внутрішнього трудового розпорядку).
Особливе місце в системі нормативно-правових актів України займають акти, що видаються органами влади Автономної Республіки Крим. Верховна Рада АРК має право видавати нормативно-правові акти (постанови) з ряду питань, визначених
Конституцією України, зокрема має право приймати і змінювати Конституцію Автономної Республіки Крим (але з подальшим затвердженням Верховною Радою України). Проте слід мати на увазі, що ці акти не є законами: закони має право приймати тільки Верховна Рада України.
16.4. Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осіб
Нормативно-правові акти мають часові, просторові та суб’єктивні межі свого функціонування.
Дія
нормативно-правового акта в часі обмежена періодом між набранням актом чинності та припиненням його дії.
Нормативно-правовий акт починає діяти:
1) з моменту ухвалення або видання;
2) з моменту публікації;
3) з моменту, вказаного в тексті самого нормативно-правового акта;
4)за відсутності вказівок в нормативно-правовому акті про час набуття нормативно-правовим актом чинності діє загальне правило: він набуває чинності після спливу певного строку після публікації. Наприклад, для закону в Україні такий термін складає 10 днів.
Набрання
чинності нормативно-правовим актом відбувається відповідно до таких трьох
правил:
1) негайна дія, коли
акт поширюється тільки на юридичні факти, що виникли після набрання актом чинності. Це типовий, нормальний в умовах законності варіант часової дії закону. Інакше кажучи, нормативно-правовий акт зворотної дії не має;
2) зворотна дія (зворотна
чинність), коли нормативно-правовий акт поширює свою дію на всі випадки «вперед» і «назад». Надання закону зворотної чинності є винятком і є можливим у двох випадках; якщо про
це є вказівка в самому законі; якщо закон пом’якшує або зовсім усуває відповідальність;
3) переживаннянормативно-правового акта, коли акт, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта, продовжує діяти з окремих питань. Наприклад, відповідно до приписів Сімейного кодексу України майнові відносини подружжя, що одружилося до набрання чинності нового кодексу (до 1 січня 2004 p.), продовжують
визначатися
Кодексом про шлюб і сім’ю, що втратив чинність.
Нормативно-правові акти
втрачають свою чинність (припиняють дію) з таких підстав:
1) після закінчення терміну дії акта, на який він був прийнятий;
2) у зв’язку з виданням нового акта, що замінив раніше чинний акт (непряме, або фактичне,
скасування);
3) на підставі прямої вказівки конкретного органу про скасування цього акта (пряме скасування).
Дія нормативного акта в просторі визначається територією, на яку поширюються владні повноваження органу, що його видав. Під
територією держави розуміється її сухопутний та водний простір усередині державних кордонів, повітряний простір над ними, надра. До неї належить такожтериторія дипломатичних представництв за кордоном, військові та торгові судна у відкритому морі, повітряні кораблі, що перебувають у польоті за межами держави, якщо вони несуть на борту державні символи, а також деякі інші об’єкти.
За дією в просторі
розрізняють загальнодержавні (загальні) та локальні нормативно-правові акти. Перші поширюють свою дію на всю без винятків територію держави, а другі — тільки на строго визначений регіон. Наприклад, закон про створення і функціонування вільної економічної зони
носить локальний характер, а Кодекс про адміністративні правопорушення — загальний.
Дія акта за колом осіб підкоряється таким правилам.
Нормативно-правові акти загального характеру поширюють свою дію на все
населення держави (громадяни, іноземці, апатриди). Спеціальні нормативно-правові акти розраховані на певне коло осіб
(діти, пенсіонери, військовослужбовці). Виняткові закони роблять вилучення із загальних і спеціальних законів
(наприклад, для дипломатичних представників).
Юридична техніка — це система науково обґрунтованих і практично підтверджених засобів,
правил і прийомів підготовки і впорядкування правових актів, яка
використовується з метою забезпечення їх досконалості і підвищення ефективності.
Основним об’єктом юридичної техніки є текст правових актів,
інформаційне втілення юридичних приписів. При їх ухваленні важливо враховувати, щоб зміст таких приписів (дух) і форма (буква) відповідали один одному, щоб не було неясності, двозначності.
Юридична техніка визнана структурувати правовий матеріал, удосконалювати мову правових актів, робити її зрозумілішою, точнішою і грамотною. Багато в чому саме рівень
юридичної техніки символізує певний рівень правової культури конкретного суспільства.
Засоби юридичної
техніки:
1) юридичні
терміни — словесний вираз понять, використовуваних при викладі змісту
правового акта. Види юридичних термінів: загальновживані (будинок, стіл, машина); спеціальні неюридичні (епідемія, експертиза); спеціальні юридичні (прокурор, підозрюваний, позивач). У свою чергу юридичні терміни
поділяються на загально-правові (наприклад,
правопорушення), міжгалузеві (наприклад, адвокат) і галузеві (наприклад, грабіж, авторське право);
2)
юридичні конструкції — типові моделі побудови нормативного матеріалу, що включають ряд однопорядкових правових понять. Наприклад, юридичною конструкцією є склад правопорушення (включає об’єкт, суб’єкт,
об’єктивну сторону і суб’єктивну сторону правопорушення);
3) системна побудова — забезпечує вираз норми права у вигляді логічної норми, що включає три елементи
(гіпотеза-диспозиція-санкція) .
Правила юридичної
техніки:
1) ясність і чіткість, простота і доступність мови правових актів. В юридичних текстах
слід уникати використання іноземних слів, якщо є їхні національні аналоги. Прекрасним прикладом слідування цим правилам є мова Цивільного кодексу Франції. Наполеон Бонапарт, який керував його створенням,
поставив перед його розробниками завдання, щоб кодекс був зрозумілий «рядовому батькові сімейства», а суддям було заборонено відмовляти в розгляді справи під
приводом неясності закону;
2) поєднання лаконічностіз необхідною повнотою, поєднання конкретності та абстрактності виразу від повідних правових приписів. Юридичні приписи мають охоплювати всі ознаки регульованої ситуації, при цьому не будучи громіздкими і складними для розуміння. У більшості правових систем прийнято абстрактну форму викладу приписів, але в деяких
випадках вони мають бути конкретизовані. Наприклад, ч.2 ст.115 Кримінального кодексу
України
перераховує всі можливі склади вбивств з обтяжуючими обставинами;
3) директивністьта офіційність.Правові приписи мають бути владними і недвозначними. Такий характер мають тексти більшості законів і
підзаконних актів України. Ця вимога поширюється
і на інші правові акти, прикладом є вирок
суду у кримінальній справі, свідоцтво про реєстрацію громадської організації
тощо;
4) стильправового акта має бути діловим, тобто рівним, спокійним, стриманим, а не художнім.
Якщо мова адвоката в суді може рясніти метафорами, алегоріями, порівняннями, оскільки вона покликана викликати правові емоції, то в законі, підзаконному акті, рішенні суду,
адміністративного органу ці художні засоби недопустимі;
5) послідовність викладу, узгодженість і внутрішня єдність правового матеріалу. Наприклад, у Цивільному кодексі України спочатку розташовані правові
норми, що встановлюють загальні
положення договору, а потім — норми, що регулюють
конкретні види договорів.
Прийоми юридичної
техніки:
1)способи, що фіксують офіційні реквізити (найменування правового акта, назва органу-видавця, дата і місце його ухвалення/видання, підписи посадовців тощо);
2) структурна організаціяправового акта (преамбула, частини,
книги,.глави, розділи, статті, пункти, їхня нумерація тощо). В українській правовій системі кодифіковані нормативно-правові акти включають загальну та особливу частину, тобто виклад матеріалу
будується за принципом від загальних положень до конкретних. До структури деяких правових
актів пред’являються особливо строгі вимоги. Наприклад, ст.332 Кримінально-процесуального
кодексу України вимагає, щоб вирок у кримінальній справі складався із логічно пов’язаних між
собою вступної, мотивувальної
та резолютивної частин.