3. Принцип «географічного детермінізму»

Принцип «географічного детермінізму» та його вплив на виникнення
та розвиток геополітики

Появі геополітики передувало тривале
дослідження ролі географічного фактора в житті суспільства. Сучасна геополіти­ка
спирається на ідеї географічного детермінізму згідно з якими, розвиток людства багато
в чому визначається географічними фактора­ми, а встановлення державних кордонів
ґрунтується на праві сильного.

Географічний детермінізм зародився
в античні часи. Думки, що пов’язують ступінь розвитку держав і цивілізацій з особливостями
їх географічного положення, клімату та ґрунтів, знаходимо у працях Платона, Арістотеля,
Демокріта, Епікура, Гіппократа, Фукідіда.

Древні греки спочатку поділяли відомий
їм світ відповідно до кліматичних умов. Філософ Парменід висунув теорію п’яти температурних
зон — жаркої, двох холодних і двох проміж­них. Виходячи з цієї теорії, Аристотель
вбачав у заселенні гре­ками проміжної зони причину їхньої силової переваги над ін­шими
народами.

Пізніше географічні концепції античності
враховували фактор Суші й Моря як найважливішу характеристику дер­жав.

Античні уявлення про роль географічного
фактора в роз­витку суспільства зустрічаються у працях арабського істори­ка Ібн
Хальдуна (1332-1406). Він надавав першорядного значення впливу природних умов на
історію і соціально-по­літичне життя, особливо підкреслюючи при цьому значення кліматичних
умов. Відповідно до теорії історичних циклів Ібн Хальдуна у країнах з помірним кліматом
найбільш ак­тивною силою є кочівники, які фізично і морально перева­жають осіле
населення, особливо городян. Тому вони періо­дично захоплюють країни з осілим населенням
і засновують великі імперії з деспотичною формою правління. Через три- чотири покоління
вони втрачають свої переваги, і нові хви­лі кочівників нападають на ці країни, встановлюючи
в них своє панування і розпочинаючи тим самим черговий цикл історії.

Важливим етапом у розвитку ідей географічного
детермі­нізму стала епоха Великих географічних відкриттів. Фран­цузький учений Ж.
Боден розглядав географічні фактори як одну з найважливіших детермінант державного
устрою. Серед географічних факторів у якості найбільш значущого він виділяв клімат. Дії клімату припису­валася фізична
перевага північних народів над південними і гірських над долинними.

Проблема впливу географічних факторів
на політику зай­мала істотне місце в роботах Ш. Монтеск’є, який намагався пояснити
характер, вдачі і звичаї народів, їх господарський і політич­ний лад географічними
умовами, особливо кліматом.

У XIX ст. прихильники географічного
детермінізму аналі­зували вплив на громадське життя не тільки клімату, а й усієї
сукупності умов географічного середовища, тран­спортних магістралей та ін.

Географічний детермінізм став теоретичною
основою геополітики, яка базується на ідеї визначального впливу особливостей географічного
простору на зовнішню політику держав. Геополітика як окрема наука стала формуватись
у другій половині XIX ст., тобто задовго до того, коли у 1916 р. цю назву запропонував
у праці “Держава як форма життя” Р. Челлен, який вважав, що вона є наукою
“про державу як географічний організм, втілений у просторі”. Держава розглядається
не як адміністративно-правнича структура, а як просторовий організм, який постійно
бореться за існування серед подібних до себе. Тобто геополітика вивчає “відносини
між просторово-географічними одиницями: країнами, регіонами, континентами”.

Географічне положення, конфігурація
держави, узбережжя, доступ до моря, розміщення природних багатств, гідрографічна
мережа, комунікаційна система (конфігурація), характер кордонів, густота і якість
заселення — все це впливало і впливає на політику народів і держав.