50-51. Південна Євразія в стратегії США
Зміст сторінки:
Південна Євразія в стратегії США
Інтереси США в Південній Азії, що
стануть основою південноазійської політики демократичної адміністрації, можна умовно
поділити на три групи:
– інтереси, пов’язані
з протидією загрозам національній безпеці;
– інтереси, пов’язані
з намаганнями зберегти своє домінантне положення у глобальній системі міжнародних
відносин і особливий статус в Азії;
– інтереси, пов’язані
з ідеологічними цінностями, на яких ґрунтується політична культура США і які пропагуються
ними у світі.
Інтереси безпеки забезпечуються
боротьбою з міжнародним тероризмом та протидією розповсюдженню ядерної зброї. В
інтересах домінування США підтримує партнерські відносини з Індією, розвиває економічну
співпрацю з державами регіону та зберігає військову та політичну присутність у Південній
Азії. Нарешті ідеологічними інтересами є сприяння демократичному розвитку південноазійських
держав та забезпечення дотримання прав людини у регіоні.
Пріоритетом політики США у боротьбі
з тероризмом у південноазійському регіоні є забезпечення стабільності уряду Афганістану
і зміцнення контролю уряду та сил НАТО над територією країни. Головним засобом досягнення
такої мети адміністрація вбачає розширення воєнних операцій проти Талібану та Аль–Каїди
Безпосередньо пов’язаний з американською
політикою в Афганістані розвиток відносин США з Пакистаном, який завдяки тісним
зв’язкам з Афганістаном та особливостям географічної конфігурації регіону з початком
операції в Афганістані став головним союзником США у боротьбі з міжнародним тероризмом.
Нерозповсюдження ядерної зброї є
традиційним пріоритетом американської політики. У Південній Азії головною загрозою
для США є подальше розповсюдження ядерної зброї від Індії та Пакистану. Послідовна
політика Індії у ядерній сфері, існування у цій країні системи експортного контролю,
а також потреби зміцнення позицій в Азії зумовили фактичне визнання ядерного статусу
Індії з боку США. Визнання США ядерного статусу Пакистану має менш офіційний характер,
проте сприяння у створенні системи експортного контролю в цій країні можна розглядати
як важливий елемент визнання США ядерного статусу Пакистану.
На сучасному етапі найреальнішими
загрозами ядерного розповсюдження для США є передача ядерних технологій від Пакистану
до недружніх щодо Вашингтона держав через «мережу розповсюдження А. К. Хана», а
також втрата Пакистаном контролю над власним ядерним арсеналом з можливістю отримання
його компонентів радикальними ісламістами. В обох випадках Пакистан є джерелом загрози
як держава з потенційно слабким контролем над ядерним арсеналом.
Нова військова доктрина, «ядерні ініціативи» США та еволюція
НАТО
Країни-члени НАТО:
4 квітня 1949 – Бельгія, Велика Британія,
Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США,
Франція.
18 лютого 1952 – Греція, Туреччина
6 травня 1955 – Німеччина
30 травня 1982 – Іспанія
12 березня 1999 – Польща, Угорщина, Чехія
2 квітня 2004 – Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина,
Словенія
1 квітня 2009 – Албанія, Хорватія