46. Теорія мондіалізму (Фукуяма)

Теорія мондіалізму (Фукуяма)

Мондіалізм – це геополітична ідеологія злиття всіх держав
і народів в єдине планетарне формування і створення «Світового Уряду». Ця ідеологія
передбачає знищення расових, релігійних, етнічних, національних і культурних меж.

Причому мондіалізм другої половини ХХ ст. передбачав
два варіанти розвитку подій: або повну перемогу Заходу над Сходом в їх геополітичному
протистоянні (що передбачало руйнування Радянської держави та комплексну трансформацію
її союзників на основі західних цінностей), або конвергенцію двох ідеологічних таборів
в життєздатну комбіновану конструкцію. Реалізувався перший варіант. Зосередження
геостратегічної влади Заходу в руках Сполучених Штатів своїм результатом мало перетворити
цю країну в «штаб мондіалізму».

Новою версією мондіалізму після
руйнування Варшавського блоку, країн Східної Європи стала концепція “кінець історії“. Її автором є американський
вчений і політик Френсіс Фукуяма. У 1989
р. він опублікував статтю “Кінець історії”, а в 1992 р. – книгу з цією
ж назвою. Соціальний контекст книги зводиться до того, що Захід спроможний наполягати
на “правильності своїх моральних, політичних і економічних стандартів поведінки
щодо навколишнього світу”. Така переконаність базується на інтелектуальній
традиції теорії модернізації, яка в своїй основі будувалася на посилках західного
домінування й формулювала вельми етноцентристські висновки та рекомендації щодо
локальних незахідних культур.

У відмінності від реалістів Фукуяма
– прихильник глобального ліберального капіталізму західного зразка: “Те, свідками
чого ми, ймовірно, є, є не просто кінець холодної війни чи закінчення будь-якого
періоду післявоєнної історії, а кінець історії як такий: тобто, кінець ідеологічної
еволюції людства і універсалізації західної ліберальної демократії як остаточної
форми людського правління“.

Саме цінності Заходу підлягають
глобальному розповсюдженню, – неважливо, вітається це іншими учасниками міжнародної
системи чи ні. Фукуяма розглядає незахідні світи як майбутню проекцію західних цінностей.

Автор концепції “кінець історії”
вважає, що “незапад” не здатний внести творчий внесок у світовий розвиток;
його долею залишається лише терпляче й пасивне очікування свого поглинання Заходом.

З падінням
СРСР пов’язано закінчення історії і початок особливого планетарного існування, яке
проходитиме під знаком Ринку і Демократії, які об’єднають світ у злагоджену раціонально
функціонуючу машину.

Такий
Новий Порядок, хоча і заснований на універсалізації чисто атлантичної системи, виходить
за рамки атлантизму, і всі регіони світу починають переорганізовуватись за новою
моделлю, навколо її найбільш економічно розвинених центрів.