Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств

Розділ 8. Правове
регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських організацій

§ 1. Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання

Господарська діяльність сільськогосподарських
підприємств — це діяльність суб’єктів аграрного господарювання у сфері суспіль­ного
виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію про­дукції, виконання
робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ст. З ГК господарська діяльність може здійснюватись з метою
одержання прибутку (під­приємництво) або без мети одержання прибутку
(некомерційна господарська діяльність).

Сферу аграрних господарських відносин
становлять виробничо-господарські, організаційно-господарські та
внутрішньогосподар­ські відносини. Ця глава присвячена аналізу саме
виробничо-гос­подарських відносин сільськогосподарських підприємств.

Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що ви­никають між
суб’єктами аграрного господарювання під час безпо­середнього здійснення
господарської діяльності.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських
під­приємств грунтується на певних принципах та умовах. Загальними принципами
господарювання в аграрному секторі економіки є: за­безпечення економічної
багатоманітності та захисту державою всіх суб’єктів аграрного господарювання;
свобода підприємницької ді­яльності в межах, визначених законом; вільний рух
капіталів, това­рів і послуг на території України; обмеження державного регулю­вання
економічних процесів у зв’язку з потребою забезпечення со­ціальної
спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві;
екологічний захист населення; захист прав спожи­вачів і безпеки суспільства й
держави; захист національного това­ровиробника; заборона незаконного втручання
органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб
у гос­подарські відносини сільськогосподарських підприємств.

Головною умовою здійснення
виробничо-господарської діяль­ності сільськогосподарськими підприємствами є
державна реєстра­ція. Статтею 89 ЦК визначається, що юридична особа піддягає
дер­жавній реєстрації у порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 58 ГК
діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який підлягає державній
реєстрації, забороняється. Доходи, одер­жані таким суб’єктом, стягуються до
Державного бюджету в уста­новленому законом порядку.

Ґрунтуючись на вищенаведених принципах та
умовах здійснен­ня господарської діяльності, сільськогосподарське підприємство самостійно
визначає напрями сільськогосподарського виробниц­тва, його структуру і обсяг,
самостійно розпоряджається виробле­ною продукцією та доходами, здійснює
будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України. Воно має право
кооперуватися з промисловими підприємствами та установами під час перероб­лення
сільськогосподарської продукції, виготовлення промислових та інших товарів,
розширення сфери соціально-культурного, кому­нально-побутового обслуговування
сільського населення, підготов­ки й перепідготовки кадрів.

Сільськогосподарське підприємство бере участь
у приватизації переробних, агросервісних та інших державних і комунальних під­приємств.
Воно також може здійснювати представницьку діяльнос­ті з цінними паперами, для
чого створює довірчі товариства, які ді­ють у межах повноважень, наданих
загальними зборами або збора­ми уповноважених сільськогосподарського
підприємства.

Аграрне підприємство має право вступати в
договірні відноси­ни з будь-якими державними, комунальними, приватними комер­ційними
й громадськими некомерційними підприємствами, уста­новами та організаціями, з
окремими громадянами, самостійно ви­бирати партнерів, зокрема зарубіжних, для
укладення договорів. Спори, що виникають під час виконання таких договорів,
розгля­даються судами й господарськими судами.

Підприємство добровільно може брати на себе
виконання дер­жавного замовлення на продаж сільськогосподарської продукції. У
договорі на державне замовлення передбачається забезпечення під­приємства
матеріально-технічними ресурсами в обсягах, номенкла­турі та асортименті, що
гарантують паритетність відносин. У разі невиконання державою умов договору,
сільськогосподарське під­приємство має право зменшити продаж їй
сільськогосподарської продукції пропорційно обсягу недопоставлених йому
матеріально-технічних ресурсів. Якщо впродовж дії договору на державне за­мовлення
ціни на матеріально-технічні ресурси збільшуються, дер­жава повинна
компенсувати це підприємствам.

Аграрне підприємство реалізує свою продукцію
та надає пос­луги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами й тари­фами,
що встановлюються ним самостійно або на договірній ос­нові. При регулюванні цін
державою гарантуються однакові пра­ва та обов’язки сільськогосподарських
товаровиробників, неза­лежно від форми господарювання. На законодавчому рівні
задек­ларовано принцип, згідно з яким закупівельні ціни на сільсько­господарську
продукцію, оптові ціни на засоби виробництва, ма­теріальні ресурси й тарифи на
послуги для села повинні забезпечувати еквівалентний обмін між сільським
господарством і про­мисловістю.

Отже, змістом господарської діяльності
аграрних підприємств є свобода здійснення діяльності, яка не заборонена
законом. Крім того, всім суб’єктам аграрного господарювання гарантуються одна­кові
права доступу на ринок, до матеріальних, фінансових, трудо­вих, інформаційних і
природних ресурсів.

Особливість аграрної господарської діяльності
полягає в тому, що сільськогосподарське виробництво ґрунтується на використан­ні
землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є на­явність спеціальних
форм організації і ведення виробництва в аг­рарному секторі економіки
(наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулювання
господарської діяль­ності. У цій сфері з урахуванням: біологічного циклу в
сільськогос­подарській діяльності; особливостей контролю за власністю на зем­лю
та інші природні об’єкти; державного регулювання умов, в яких функціонує
аграрний сектор економіки; особливостей економічної конкурентоспроможності
сільського господарства; особливостей функціонування ринку товарної
сільськогосподарської продукції; вагомого соціально-політичного й культурного
значення розвитку селянства.

Виробничо-господарська діяльність
сільськогосподарських під­приємств має чітко виражений зональний характер і
розвинуту га­лузеву спеціалізацією. Котра в сільському господарстві полягає в диференціації
напрямів виробничо-господарської діяльності суб’єктів аграрного господарювання
залежно від їх територіально­го розташування та поділу галузі на окремі види
виробництва. Тоб­то, спеціалізоване сільськогосподарське підприємство — це
суб’єкт аграрного господарювання, діяльність якого пов’язана з виробниц­твом
однорідної продукції.

Спеціалізація виробничо-господарської
діяльності — найважли­віший засіб підвищення ефективності сільського
господарства. Во­на дає змогу інтенсивно впроваджувати досягнення науково-тех­нічного
прогресу, раціонально використовувати агрокліматичні умови,
матеріально-технічні й трудові ресурси.

Основними галузями в сільському господарстві,
які впливають на спеціалізацію суб’єктів аграрного господарювання, є рослин­ництво
і тваринництво. В аграрному секторі економіки розрізня­ють також зональну
(внутрішньозональну), галузеву (внутрішню й міжгалузеву), міжгосподарську,
господарську (внутрішньогосподар­ську), технологічну, функціональну та інші
форми спеціалізації ви­робництва.

Поряд із розвитком основних напрямів своєї
діяльності сільськогосподарські підприємства мають право здійснювати промислову
переробку своєї продукції — як самостійно, так і у співпраці з іншими
підприємствами. Для більш ефективного й раціонального використання трудових
ресурсів та місцевих джерел сировини, підвищення своєї прибутковості вони
можуть створювати й розви­вати підсобні господарства, а також різні промисли;
вступати в до­говірні відносини з будь-якими суб’єктами підприємництва (фізич­ними
та юридичними особами, в тому числі іноземними). Така ді­яльність є допоміжною,
оскільки основною, статутною діяльністю є виробництво продуктів харчування
рослинного й тваринного по­ходження.

Правове регулювання виробничо-господарської
діяльності сіль­ськогосподарських підприємств здійснюється за допомогою право­вих
норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів.

Так, за ст. 28 Закону України від 17 липня
1997 р. “Про сіль­ськогосподарську кооперацію”, кооператив
(об’єднання), відпо­відно до свого статуту, самостійно визначає основні напрями
гос­подарської діяльності, здійснює її планування й реалізацію. Вироб­ничі
кооперативи (об’єднання) реалізують свою продукцію за ціна­ми, що
встановлюються ними самостійно або на договірних заса­дах. Обслуговуючі
кооперативи (об’єднання) надають послуги за цінами й тарифами, що
встановлюються на договірних засадах ок­ремо для членів кооперативу та інших
осіб. Відносини кооперати­ву (об’єднання) з іншими підприємствами, установами
та організа­ціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської діяль­ності
встановлюються на основі договорів (угод).

Згідно зі ст. 11 Закону України від 10 квітня
1992 р.”Про спо­живчу кооперацію”, споживчі товариства та їх спілки
самостійно розробляють програми економічного й соціального розвитку, роз­глядають
і затверджують їх на загальних зборах (зборах уповнова­жених), конференціях,
з’їздах, радах. Вони мають цілковиту госпо­дарську самостійність, покривають
свої витрати за рахунок доходів від своєї господарської діяльності та
забезпечують схоронність власності споживчої кооперації. Споживчі товариства та
їх спілки відповідно до статутних вимог мають право: створювати (реоргані­зовувати,
ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства,
установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри,
страхові товариства та інші об’єкти, діяльність яких не суперечить законам
України; вступати як засновники або учасники до господарських товариств,
спільних підприємств, асоціацій та інших об’єднань для розв’язання госпо­дарських
і соціальних завдань; придбавати майно державних під­приємств та підприємств,
створених на інших формах власності, а також інше майно і майнові права;
одержувати в установленому порядку земельні ділянки в користування.

Організації та підприємства споживчої
кооперації формують то­варні та матеріально-технічні ресурси за рахунок
закупівель на до­говірних засадах у підприємств (виробників), в оптовій
торгівлі, на біржах, аукціонах, шляхом заготівель сільськогосподарської про­дукції
і сировини у громадян, селянських (фермерських) госпо­дарств, колективних
сільськогосподарських підприємств, радгос­пів, виробництва товарів на власних
підприємствах та з інших дже­рел, не заборонених чинним законодавством.
Забезпечення спо­живчої кооперації централізовано розподіленими ресурсами здій­снюється
в тому ж порядку, що й забезпечення підприємств агроп­ромислового комплексу
України.

Виробничо-господарська правосуб’єктність
колективних сіль­ськогосподарських підприємств регулюється нормами Закону Ук­раїни
від 14 лютого 1992 р. “Про колективне сільськогосподарське
підприємство”, а акціонерних сільськогосподарських товариств та товариств
з обмеженою відповідальністю — нормами ГК та Закону України від 19 вересня 1991
р. “Про господарські товариства”.

Відповідно до ст. 24 Закону України від 19
червня 2003 р. “Про фермерське господарство”, останнє діє на умовах
самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших
джерел, не заборонених законодавством. Фермерське госпо­дарство самостійно
визначає напрями своєї діяльності, спеціаліза­цію, організує виробництво
сільськогосподарської продукції, її пе­реробку та реалізацію, на власний розсуд
та ризик підбирає партне­рів з економічних зв’язків у всіх сферах діяльності, в
тому числі іноземних.

Сільськогосподарські підприємства зобов’язані
дотримуватися встановлених відповідно до законодавства екологічних, ветеринар­но-санітарних
правил і норм щодо якості виробленої продукції та інших вимог.