Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Майнова відповідальність за аграрні правопорушення

§ 4. Майнова відповідальність за аграрні
правопорушення

Майнова відповідальність є обов’язком
суб’єкта, винного в запо­діянні шкоди або збитків, відшкодувати або
компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова
відпо­відальність за порушення аграрного й іншого законодавства перед­бачена в
основному нормами, що містяться в цивільному, земель­ному й аграрному
законодавствах. Вона полягає в повному відшко­дуванні заподіяних збитків, в
тому числі упущеної вигоди. Аграрне законодавство закріплює різні форми
майнової відповідальності. їх зручніше розрізняти за характером вчиненого
правопорушення.

Оскільки земля виконує в сільському
господарстві роль основ­ного засобу виробництва, слушно вести мову насамперед
про май­нову відповідальність за порушення земельних прав або невико­нання
земельних обов’язків.

У підпункті “ґ” п. З ст. 152 ЗК
передбачено, що захист прав гро­мадян та юридичних осіб на земельні ділянки
здійснюється, зокре­ма, відшкодуванням заподіяних збитків. Зі змісту п. 2 цієї
статті випливає, що обов’язок відшкодувати збитки виникає в разі будь-яких порушень
прав власників землі та землекористувачів, тобто пов’язується з
правопорушенням. Втім, майнова відповідальність за нормами аграрного
законодавства може настати й у зв’язку із правомірними діями. Так, власникам
землі та землекористувачам у повному обсязі відшкодовуються збитки, заподіяні
внаслідок: ви­лучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і ча­гарників
для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лі­согосподарським
виробництвом; тимчасового зайняття сільсько­господарських угідь, лісових земель
і чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо
використання земель­них ділянок згідно з підпунктом “в” ст. 156 ЗК.

Відшкодуванню підлягає вартість: житлових
будинків, виробни­чих та інших будівель і споруд, зокрема об’єктів
незавершеного бу­дівництва; плодоягідних та інших багаторічних насаджень;
лісових і дерево-чагарникових насаджень; водних джерел (колодязів, став­ків,
водоймищ, свердловин та ін.), зрошувальних і осушувальних систем,
протиерозійних і протиселевих споруд; витрати на поліп­шення якості земель за
період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на
незавершене сільськогос­подарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів,
інші ви­ди робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власни­ків
землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, зокрема й не одержані
доходи, якщо вони обгрунтовані. У цій ситуації не отри­маним слід вважати такий доход, який міг би
одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної
ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимча­сового
зайняття, обмеження його прав, погіршення якості землі або приведення її у
непридатність для використання за цільовим призначенням внаслідок негативного
впливу, спричиненого діяль­ністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Такий не от­риманий дохід, або упущена вигода, відповідно до п. 2 ст. 22 ЦК, особа
могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі
відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, понесених
витрат на поліпшення якості земель (із врахуванням ринкової або відновлювальної
вартості).

Майнова відповідальність у вигляді
відшкодування втрат сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробництва є
особли­вим видом відшкодування збитків, завданих сільськогосподарсько­му та
лісогосподарському виробництву. Такі втрати, згідно зі ст. 207 ЗК, становлять
втрати сільськогосподарських угідь, лісових зе­мель та чагарників, а також ті,
що завдані обмеженням у землеко­ристуванні та погіршенням якості земель.
Відшкодуванню підляга­ють також втрати, завдані обмеженням прав власників землі
і зем­лекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь
внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю гро­мадян, юридичних
осіб, органів місцевого самоврядування або дер­жави, а також з виключенням
сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського
обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Ці втрати виражаються в скороченні
(безповоротній втраті) площ використовуваних сільськогосподарських угідь або
погіршен­ні їх якості (зниження родючості ґрунтів) під впливом діяльності підприємств,
установ та організацій. Вони відшкодовуються з ме­тою збереження рівня
сільськогосподарського виробництва віднов­ленням площ сільськогосподарських
угідь.

Відшкодування втрат сільськогосподарського і
лісогосподар­ського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій влас­ності
перебувають зазначенні угіддя; важливим є те, що рілля, бага­торічні
насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками
втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарствах
та вибувають із господарського обігу, чи погіршується їх якість або
встановлюється обмежений режим їх використання за цільовим призначенням.

Втрати відшкодовують особи, яким надаються
сільськогоспо­дарські угіддя для несільськогосподарського використання або ті, чия
діяльність призводить до обмеження прав власників землі й землекористувачів,
зокрема орендарів, або до погіршення якості
земель внаслідок негативного впливу, заподіяного
діяльністю під­приємств, установ і організацій, а також підприємствами, устано­вами
й організаціями, навколо об’єктів яких встановлюються охо­ронні, санітарні й
захисні зони з виключенням з обороту сільсько­господарських угідь або
переведенням їх до менш цінних угідь. Ци­ми особами є ті громадяни і
організації, на користь яких встанов­люються обмеження землекористування,
охоронні й захисні зони. Підприємства, установи та організації, навколо
об’єктів яких вста­новлені охоронні, санітарні й захисні зони, відшкодовують
також втрати сільськогосподарського виробництва в разі погіршення якості земель
внаслідок їхньої діяльності за межами цих зон.

Законодавство визначає випадки звільнення
юридичних і фі­зичних осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського й лі­согосподарського
виробництва. Від такого відшкодування звільня­ються громадяни та юридичні особи
в разі використання земельних ділянок: для будівництва шкіл, дошкільних
закладів, державних об’єктів охорони здоров’я, культури, фізкультури та спорту,
для со­ціального забезпечення, державних об’єктів дорожчого будівниц­тва,
культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліора­тивних систем,
протиерозійних, протизсувних і протиселевих спо­руд, під будівництво та
обслуговування житлових будинків і госпо­дарських будівель, для розміщення
внутрішньогосподарських об’єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і
лісогосподар­ських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за
умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для по­переднього
використання, під об’єкти й території природно-запо­відного фонду. Не
підлягають відшкодуванню також втрати сіль­ськогосподарського та
лісогосподарського виробництва, якщо наз­вані особи здійснюють
внутрішньогосподарське будівництво.

У разі повернення сільськогосподарських і
лісових угідь, наданих у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди,
із мен­шою цінністю розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського
виробництва визначається як різниця між розмірами втрат цих угідь. Якщо
сільськогосподарські й лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель
або поліпшення існуючих угідь, від­шкодування втрат сільськогосподарського
виробництва провадиться з урахуванням витрат на виконання цих робіт. Втрати
сільськогоспо­дарського і лісогосподарського виробництва, спричинені вилучен­ням
сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов’язаних із веденням
сільського й лісового господарства, юридичні і фізичні особи відшкодовують у
2-місячний термін після затвердження в ус­тановленому порядку проекту
відведення їм земельних ділянок, а в разі поетапного освоєння відведених угідь
для добування корисних копалин відкритим способом — мірою їх фактичного надання.

Втрати сільськогосподарського і
лісогосподарського виробниц­тва підлягають відшкодуванню і зараховуються на
спеціальні ра­хунки відповідних місцевих рад — Автономної Республіки Крим, обласних
рад, районних рад, міських, сільських, селищних рад у розмірах, визначених ст.
209 ЗК.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування
втрат сіль­ськогосподарського й лісогосподарського виробництва, вико­ристовуються
виключно на освоєння земель для сільськогоспо­дарських і лісогосподарських
потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель згідно з розробленими
програмами та про­ектами землеустрою. Втрачати ці кошти на інші цілі не дозволя­ється.

Майнова відповідальність за збитки, заподіяні
виробничим і матеріальним ресурсам сільськогосподарських товаровиробників, має
місце тоді, коли майну заподіють збиток правопорушеннями, відповідальність за
які не передбачено в нормах аграрного зако­нодавства. У цьому разі винні особи
повинні відшкодовувати шкоду за нормами цивільного законодавства. При цьому
шкода, заподіяна особі або її майну, а також та, що заподіяна організа­ції, підлягає
відшкодуванню в повному обсязі тією особою, яка її заподіяла. Шкода, заподіяна
правомірними діями, підлягає від­шкодуванню згідно з ч. 4 ст. 1166 ЦК лише у
випадках, передба­чених Кодексом й іншими законами. Організації і громадяни, ді­яльність
яких пов’язана з підвищеною небезпекою (транспортні організації, промислові
підприємства, будівництва, власники ав­томобілів та ін.), відповідно до п. 5
ст. 1187 ЦК зобов’язані від­шкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної
небезпеки, як­що не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або
умислу потерпілої особи.

За невиконання або неналежне виконання
договірних зо­бов’язань, тобто за порушення договірної дисципліни, сторони не­суть
майнову відповідальність, яка визначається умовами конкрет­ного договору. За
загальним правилом, сторона, яка порушила зо­бов’язання за договором, повинна
відшкодувати іншій стороні завдані збитки відповідно до правил, що містяться в
самому дого­ворі, про відповідальність за порушення його умов. Відсутність та­ких
положень у договорі не звільняє винну сторону від відпові­дальності.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або
виконан­ня з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (нена­лежне
виконання) (ст. 610 ЦК). За ч. 1 ст. 623 ЦК, боржник, який порушив зобов’язання,
має відшкодувати кредиторові зав­дані цим збитки. Визначаючи поняття збитків,
слід виходити зі змісту ст. 22 ЦК з урахуванням особливостей, встановлених п. 4
ст. 623 ЦК. Зокрема, при визначенні неодержаних доходів (упу­щеної вигоди)
враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

 

§ 5. Адміністративна відповідальність за
порушення аграрного законодавства

Адміністративно-правову відповідальність чинне
законодавство встановлює за вчинення адміністративних правопорушень, які не тягнуть
кримінальної відповідальності. У законодавстві закріплено принцип, за яким
ніхто не може підлягати стягненню в зв’язку з адміністративним правопорушенням
інакше, ніж на підставі й у порядку, установлених законодавством.

Адміністративна відповідальність, досить поширений вид юри­дичної
відповідальності за аграрні правопорушення, має каральний характер. Основним
засобом адміністративного стягнення є адмі­ністративний штраф, що накладається
в установленому порядку державними органами й органами місцевого
самоврядування.

Адміністративній відповідальності за порушення
аграрного за­конодавства підлягають як службові особи, так і особи, що вчини­ли
проступки, не пов’язані з виконанням службових обов’язків. Це може мати місце,
наприклад, в разі потрави посівів і насаджень сільськогосподарських
підприємств, невжиття заходів для боротьби з бур’янами та ін. Адміністративну
відповідальність несуть посадо­ві особи підприємств за порушення порядку й умов
землекористу­вання (невжиття заходів для охорони грунтів від ерозії, викорис­тання
земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, пору­шення затверджених
проектів землеустрою тощо); за порушення вимог щодо раціонального використання
земель (забруднення зе­мель виробничими відходами, стічними водами, несвоєчасне
по­вернення займаних угідь тощо). Посадові особи підлягають адмі­ністративній
відповідальності, згідно зі ст. 14 КпАП, за адміністра­тивні правопорушення,
пов’язані з недотриманням установлених правил, забезпечення виконання яких
входить у коло їхніх службо­вих обов’язків. Якщо посадова особа вчинила
проступок, не пов’язаний з виконанням своїх службових обов’язків, вона несе відповідальність
на рівні з громадянами.

Неодмінними умовами притягнення до
адміністративної відпо­відальності є протиправність дії (бездіяльність) особи
та наявність вини. Протиправний характер адміністративного проступку виявля­ється
в порушенні норм законів, зокрема аграрного законодавства. КпАП передбачає
певні види адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень
у різних сферах ді­яльності, у тому числі й у сільському господарстві. Глава 9
КпАП присвячена адміністративним правопорушенням у сільському гос­подарстві,
порушенням ветеринарно-санітарних правил. У ст. 104 КпАП містяться приписи про
адміністративну відповідальність за потраву посівів, псування або знищення
зібраного врожаю сіль­ськогосподарських культур, пошкодження насаджень
сільськогос­подарських підприємств. До таких видів порушень у цій сфері ді­яльності
належать також: порушення правил боротьби з карантин­ними шкідниками, хворобами
рослин і бур’янами, незаконні посіви і вирощування снотворного маку й коноплі,
порушення правил щодо карантину тварин та інших санітарно-ветеринарних вимог, грубе
порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів,
інших самохідних сільськогосподарських ма­шин, правил техніки безпеки під час
їхньої експлуатації.

У наш час значно зростає роль відповідальності
за правопору­шення в сфері раціонального використання земель сільськогоспо­дарського
призначення. У ст. 52 КпАП передбачено адміністратив­ну відповідальність за
псування сільськогосподарських та інших зе­мель, забруднення їх хімічними та
радіоактивними матеріалами, неочищеними стічними водами, виробничими й іншими
відхода­ми, а також відсутність заходів щодо боротьби з бур’янами. Части­ми
порушеннями є використання земель не за цільовим призна­ченням, невиконання
природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування,
будівництво, введення в екс­плуатацію об’єктів, що негативно впливають на стан
земель, неп­равильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозій­них
гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, несвоєчасне повернення тимчасово
зайнятих земель або невиконання обов’яз­ків щодо приведення їх у стан,
придатний для використання за призначенням, або невиконання умов зняття,
збереження й нане­сення родючого шару грунту.

Тимчасове положення про порядок здійснення
органами Держкомзему державного контролю за використанням та охороною зе­мель,
затверджене наказом Державного комітету України по зе­мельних ресурсах від 25
липня 1993 р. № 65, визначає повноважен­ня та порядок притягнення до
адміністративної відповідальності за порушення у сфері земельного та аграрного
законодавства. Зокре­ма, головні державні інспектори і державні інспектори по
викорис­танню та охороні земель України, областей, районів у межах своєї компетенції
мають право: безперешкодно, пред’являючи службове посвідчення, відвідувати
підприємства, установи, організації, в то­му числі військові та оборонні
об’єкти незалежно від форм влас­ності й відомчої належності для перевірки
додержання вимог зе­мельного законодавства щодо використання та охорони земель;
да­вати власникам землі та землекористувачам незалежно від відомчої належності
обов’язкові для виконання вказівки щодо використан­ня та охорони земель, а
також усунення виявлених порушень; вно­сити на розгляд відповідних рад
пропозиції про припинення прав на земельну ділянку у випадках, передбачених ЗК
(ст. ст. 143—152); складати протоколи та розглядати справи про адміністративні
пра­вопорушення земельного законодавства, пов’язані з порушенням правил
використання земель, приховуванням або перекрученням даних земельного кадастру,
самовільним відхиленням від проектів внутрішньогосподарського землеустрою,
знищенням межових зна­ків, а також складати протоколи про адміністративні
правопору­шення земельного законодавства, пов’язані зі псуванням і забруд­ненням
сільськогосподарських та інших земель, самовільним зайняттям земельної ділянки,
несвоєчасним поверненням тимчасово займаних земель або не приведенням їх у
стан, придатний для ви­користання за призначенням, та подавати ці протоколи
адміністра­тивним комісіям органів виконавчої влади або виконавчим органам місцевого
самоврядування; порушувати перед радами, які прийня­ли рішення, а також перед
вищестоящими радами питання про припинення тих рішень рад, які суперечать
чинному земельному законодавству; одержувати безплатно від органів виконавчої
влади, власників землі й землекористувачів дані про наявність, стан і ви­користання
земельних угідь, а також інформацію про наявність зе­мель запасу; залучати на
умовах договору за погодженням з керів­никами підприємств, установ,
організацій, науково-дослідних і проектних інститутів спеціалістів для участі в
обстеженні земель.

Державні інспектори з використання та охорони
земель мають право вносити до органів виконавчої влади або виконавчих органів місцевого
самоврядування питання про: припинення розробки ко­рисних копалин і торфу,
геологорозвідувальних, пошукових та ін­ших робіт, якщо вони провадяться з
порушенням земельного зако­нодавства і можуть призвести до знищення,
забруднення, псуван­ня родючого шару грунту, ерозії, засолення, заболочення та
інших процесів, що знижують продуктивність земель; припинення про­мислового,
цивільного та інших видів будівництва, експлуатації об’єктів, агротехнічних,
культуротехнічних лісомеліоративних ро­біт, які ведуться з порушенням вимог
земельного законодавства; вилучення або тимчасову консервацію деградованих або
забрудне­них земель, подальше використання яких може спричинити нега­тивні
наслідки (або якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів); а
також брати участь у роботі комісій з прий­мання в експлуатацію меліорованих і
рекультивованих земель, за­хисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних
споруд та ін­ших об’єктів, побудованих з метою підвищення родючості й охоро­ни
земель.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+