Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю

§ 3. Правовий статус сільськогосподарських
товариств з обмеженою відповідальністю

Наслідком результаті аграрної реформи в
Україні є створення значної кількості сільськогосподарських підприємств із
правовим статусом товариства з обмеженою
відповідальністю. Сільськогоспо­дарські товариства з обмеженою відповідальністю
є суб’єктами гос­подарювання, які здійснюють виробництво, переробку та реаліза­цію
сільськогосподарської продукції, виконання робіт і надання послуг. Статутний
фонд таких товариств, поділений на частки, ут­ворюється шляхом об’єднання
майнових і земельних внесків гро­мадян, що не відповідають за зобов’язаннями
товариства й несуть ризик збитків, пов’язаних з його діяльністю в межах
вартості своїх вкладів. Товариство відповідає за своїми зобов’язаннями тільки своїм
майном.

Слід мати на увазі, що назва товариства не має
на меті обме­ження його відповідальності як юридичної особи, а передбачає об­меження
відповідальності учасників товариства, які несуть ризик такої відповідальності
в розмірах своїх внесків до статутного фон­ду. Що ж до учасників товариства,
котрі зробили свої внески не цілком, то вони несуть солідарну відповідальність
за його зо­бов’язаннями в межах вартості неоплаченої частини внеску.

Установчим документом сільськогосподарського
товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Він повинен містити відо­мості
про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад зас­новників та
учасників, склад і компетенцію його органів та поря­док прийняття ними рішень,
зокрема перелік питань, вирішення яких потребує одностайності або
кваліфікованої більшості голосів, розмір часток кожного з учасників, розмір,
склад і порядок внесен­ня ними вкладів, інші відомості, передбачені ст. 57 ГК.
Статутом може бути встановлений порядок визначення розміру часток учас­ників
залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та до­даткових внесків
учасників.

Порядок і строки державної реєстрації
сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю, встановлені
Законом України “Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб — підприємців”.
З дня її здійснення сільськогосподарське товариство з обмеженою
відповідальністю набуває статусу юридичної особи. Воно має право здійснювати
всі види господарської діяльності, не заборонені законом, а також на повну
господарську самостійність у зовнішньоекономічних і внутрішньогосподарських
відносинах.

До складу майна сільськогосподарських
товариств з обмеженою відповідальністю належать: внески учасників, що утворюють
його статутний капітал; продукція, вироблена товариством внаслідок
господарської діяльності; одержані доходи, а також інше майно, придбане ними на
інших підставах. Внеском визнаються: будівлі, споруди, інші матеріальні
цінності, цінні папери, права власності або користування землею, водами й
іншими природними ресурса­ми, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інші
майнові права, грошові кошти.

Учасники сільськогосподарських товариств з
обмеженою відпо­відальністю не вільні розпоряджатися своїм внеском (земельним
або майновим паєм). Вони мають право продати або іншим чином уступити його одному або кільком учасникам товариства.
Відчу­ження внеску третім особам дозволяється, але може бути й забо­ронене
статутом конкретного товариства. Проте навіть у разі мож­ливості відчуження
внеску третім особам за учасниками товариства зберігається переважне право
купівлі внеску, що відчужується.

Учасник товариства має право вийти з нього
незалежно від зго­ди інших його учасників. При цьому йому виплачується вартість
частини майна, відповідно до його частки в статутному капіталі то­вариства. У
зв’язку із специфікою сільськогосподарського вироб­ництва й регулювання
трудових відносин у цій галузі час виходу та інші умови вибуття із
сільськогосподарського товариства з обмеже­ною відповідальністю можуть бути
додатково враховані в статуті товариства.

Вищим органом сільськогосподарського товариства
з обмеже­ною відповідальністю є збори учасників. До їх складу входять усі учасники
товариства або призначені ними представники. Збори обирають голову товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю
створюється вико­навчий орган: колегіальний — дирекція або одноосібний — дирек­тор.
Дирекцію очолює генеральний директор. Дирекція або дирек­тор вирішує
всі-питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать виключно до
виняткової компетенції зборів учасни­ків. Контроль за діяльністю дирекції або
директора товариства здійснюється ревізійною комісією.

§ 4. Особливості правового статусу найманих працівників у сільськогосподарських акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю

Важливе значення для характеристики правового статусу
най­маних працівників господарських товариств має ст. 2 КЗпП4, яка визначає
основні трудові права найманих працівників. У ній, на­самперед, конкретизується
конституційне право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з
оплатою праці, не нижче встановленого державою мінімального розміру, в тому
числі право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що забезпечуєть­ся
державою.

Працівники мають право на відпочинок,
відповідно до правил обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні
оплачува­ні відпустки, право на здорові та безпечні умови праці, на об’єд­нання
у професійні спілки та на вирішення трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку.
Стаття 2 КЗпП гаран­тує також працівникам право на матеріальне забезпечення в
поряд­ку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, пов­ної
або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття,
право на звернення до суду за вирішенням трудо­вих спорів незалежно від
характеру виконуваної роботи або займа­ної посади, крім випадків, передбачених
законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Ці трудові права становлять основу
спеціального правового ста­тусу всіх найманих працівників. Однак особливості
сільськогоспо­дарського виробництва, зумовлені об’єктивними факторами, дають підставу
говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сільському
господарстві. На сільськогосподарське виробництво суттєво впливають природні
чинники — сезонність, розбіжність робочого періоду (наприклад, оранка, сіяння)
з періодом вироб­ництва (наприклад, достигання врожаю). У рослинництві й тварин­ництві
діють біологічні фактори; рільництво має свої особливості, зумовлені якістю
земель, родючістю грунтів тощо. Названа специ­фіка сільськогосподарського
виробництва суттєво впливає на особ­ливості правового регулювання праці
найманих сільськогосподар­ських працівників.

Стаття 7 КЗпП визначає, що законодавством
можуть встанов­люватись особливості регулювання робочого часу й часу відпочин­ку
на підприємствах і в організаціях сільського господарства.

Перелік обов’язків (робіт), що виконуються
кожним працівни­ком господарського товариства за своєю спеціальністю, кваліфіка­цією
або посадою, визначається тарифно-кваліфікаційним довід­ником робіт і професій
робітників, кваліфікаційним довідником посад службовців.

Особливості правового статусу найманих
працівників господар­ських товариств найбільш суттєво виявляються в регулюванні
ро­бочого часу й часу відпочинку. Згідно зі ст. 50 КЗпП, нормальна тривалість
робочого часу для працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. За умови
збереження загальної тривалості робочо­го часу, встановленого чинним
законодавством про працю для всіх працівників, режим роботи в
сільськогосподарських підприємствах встановлюється з урахуванням сезонності
сільськогосподарського виробництва, напруженості роботи в періоди року.

З метою раціонального використання робочого
часу дирекція сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю та правління
сільськогосподарських акціонерних товариств мають право за погодженням з
виборним органом первинної профспілко­вої організації (профспілковим
представником) у період напруже­них польових робіт (посів, догляд за посівами,
заготівля кормів, збирання врожаю, оранка тощо), в разі виробничої потреби,
збільшувати тривалість робочого дня для працівників, зайнятих у рос­линництві,
але не більше, ніж на 10 год. У менш напружені періо­ди польових робіт робочий
день відповідно скорочується до 5 год., а за бажанням працівників — не
обмежувати цими годинами. Для обліку відпрацьованого працівниками часу, згідно
зі ст. 61 КЗпП, запроваджується підсумований облік робочого часу з тим, щоб три­валість
його за поточний період не перевищувала нормальної кіль­кості робочих годин.

Дирекція сільськогосподарського товариства з
обмеженою відпо­відальністю та правління сільськогосподарського акціонерного
това­риства за погодженням із виборним органом первинної профспілко­вої
організації (профспілковим представником) господарства мають право у період
напружених польових робіт, у разі виробничої потре­би, залучати працівників до
роботи у встановлені дні відпочинку з наданням натомість інших днів відпочинку
по закінченні кожного періоду напружених польових робіт. При цьому підрахунок
днів від­починку може проводитись за період, що не перевищує 2 місяців.

У рамках локальної нормотворчості кожне
господарське това­риство розробляє правила внутрішнього трудового розпорядку,
по­ложення про оплату праці, про преміювання, матеріальне й мо­ральне
заохочення працівників, соціальний захист працівників, ук­ладає колективний
договір та інші локальні нормативні акти, яки­ми регулюються трудові відносини
в господарському товаристві.

{lang_content_nav} правового статусу сільськогосподарських
працівників, які є співвласниками майна господарських товариств, становлять, ок­рім
трудових прав і обов’язків, управлінські, майнові й земельні права та
обов’язки. Незалежно від форми власності товариства, наймані працівники
користуються правом на житло, комунально-побутові послуги, соціально-культурне
обслуговування тощо.

Неодмінною передумовою правового статусу
сільськогосподар­ського працівника є його правосуб’єктність. Відповідно до ст.
188 КЗпП, трудова правосуб’єктність встановлюється по досягненні громадянами
16-річного віку. За згодою одного з батьків або осо­би, що його замінює,
можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці
допускається за­лучати до роботи учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-техніч­них
і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання лег­кої роботи, що не
завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час
по досягненні ними 14-річ-ного віку за згодою одного з батьків або особи, що
його замінює.

Влаштування працівника на роботу оформляється
трудовим до­говором (контрактом). При цьому, визначаючи його трудової фун­кції
може бути врахована сезонність роботи, необхідність переве­дення його на іншу
роботу, потреба у працівникові, який володіє, крім основної, також і
додатковими трудовими функціями тощо.

Контрактна форма трудового договору
застосовується у випад­ках, передбачених чинними законами. Контракт
оформляється у двох примірниках — між власником або
уповноваженим органом і працівником — та набуває чинності з моменту його
підписання або з дати, визначеної сторонами в контракті, і може бути змінений
ли­ше за письмовою угодою сторін.

§ 5. Особливості ліквідації сільськогосподарських акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю

Діяльність сільськогосподарських акціонерних
товариств і това­риств з обмеженою відповідальністю припиняється внаслідок їх
ре­організації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Господарське товариство ліквідується за
ініціативою власника (власників) або уповноважених ним органів, за рішенням
інших осіб (засновників господарського товариства чи їх правонаступни­ків), за
рішенням суду (у випадках, передбачених чинним законо­давством); у зв’язку із
закінченням строку, на який воно створю­валося чи в разі досягнення мети,
заради якої його було створено; у разі визнання його в установленому порядку
банкрутом; у разі скасування його державної реєстрації.

Ліквідація господарського товариства
здійснюється ліквідацій­ною комісією, яка створюється власником (власниками)
майна то­вариства чи його (їх) представниками (органами), або за рішенням суду
(в разі припинення діяльності товариства за рішенням суду). Ліквідацію суб’єкта
господарювання може бути також покладено на орган управління суб’єкта, що
ліквідується. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію, встановлює
порядок та визначає строки її проведення, а також строк для заяви претензій
кредито­рами (він може бути меншим, ніж 2 місяці з дня оголошення про ліквідацію).

З дня утворення ліквідаційної комісії до неї
переходять повно­важення щодо управління справами господарського товариства.
Ліквідаційна комісія насамперед вміщує в спеціальному виданні оголошення про
ліквідацію товариства та про порядок і строки за­яви кредиторами претензій;
явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально в письмовій формі у строки,
встановлені чинним за­конодавством. Одночасно ліквідаційна комісія вживає
відповідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості господарсько­го
товариства, яке ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, письмово
повідомляючи кожного з них про ліквідацію товариства. Вона оцінює наявне майно
господарського товариства, яке ліквіду­ється, і розраховується з кредиторами,
складає ліквідаційний ба­ланс та подає його власнику або органу, який призначив
ліквіда­ційну комісію.

Претензії кредиторів задовольняються з майна суб’єкга,
шо лік­відується. Слід зауважити, що кошти, належні господарському товариству,
в тому числі від продажу його майна в разі ліквідації, піс­ля розрахунків по
оплаті праці осіб, які працюють на умовах най­му, виконання зобов’язань перед
бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими
кредиторами розпо­діляються між учасниками товариства в порядку і на умовах,
перед­бачених ГК, Законом України “Про господарські товариства” та установчими
документами товариства, 6-місячний строк після опублікування інформації про
його ліквідацію. Майно, передане товариству його засновниками або учасниками в
користування, по­вертається в натуральній формі без винагороди. У разі
виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не під­лягають
розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання
кредиторами відповідних гарантій пога­шення заборгованості.

Претензії, не задоволені через відсутність
майна господарсько­го товариства, а також які не визнані ліквідаційною комісією
(як­що їх заявники протягом місяця після одержання повідомлення про повне або
часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом), і
ті претензії, в задоволенні яких за рішен­ням суду кредиторові відмовлено,
вважаються погашеними. Май­но, що залишилося після задоволення претензій
кредиторів, вико­ристовується за вказівкою власника.

Скасування державної реєстрації позбавляє
сільськогосподарське акціонерне товариство (товариство з обмеженою
відповідальністю) статусу юридичної особи, що є підставою для вилучення його з
дер­жавного реєстру. Товариство вважається ліквідованим з дня внесен­ня до
державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься
після затвердження ліквідаційного балансу.

Відповідно до положень Закону України від 14
травня 1992 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йо­го
банкрутом” (в редакції Закону від ЗО червня 1999 р.) процедури санації та
ліквідації акціонерного товариства або товариства з об­меженою
відповідальністю, які є сільськогосподарськими товаро­виробниками, мають ряд
особливостей. За ст. 1 Закону України від 17 липня 1997 р. “Про
сільськогосподарську кооперацію” та ст. 44 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
сільськогосподарськими товарови­робниками вважаються ті фізичні або юридичні
особи незалежно від форми власності та господарювання, в яких валовий доход, от­риманий
від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва
та продуктів її переробки (виловлених вод­них біологічних ресурсів), за
наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних
насаджень тощо) та/або поголів’я сільськогосподарських тварин у власності,
користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податко­вий)
рік, перевищує 50% загальної суми валового доходу.

Якщо акціонерне товариство або товариство з
обмеженою від­повідальністю відповідає вимогам законодавства до сільськогоспо­дарських
товаровиробників, його санація та/або ліквідація за про­цедурою банкрутства
матимуть такі специфічні особливості.

По-перше, під час введення процедури
розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища
сільськогосподарського товаровиробника повинен здійснюватися з урахуванням
сезоннос­ті сільськогосподарського виробництва та його залежності від при­родно-кліматичних
умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які
господарське товариство може одержати після закінчення відповідного періоду
сільськогосподар­ських робіт.

Рішення про звернення з клопотанням до
господарського суду про санацію сільськогосподарських товаровиробників приймає
ко­мітет кредиторів за участю представника органу місцевого самов­рядування
відповідної територіальної громади. Санація таких гос­подарських товариств
вводиться на строк до закінчення відповід­ного періоду сільськогосподарських
робіт з урахуванням часу, пот­рібного для реалізації вирощеної (виробленої,
виробленої та пере­робленої) сільськогосподарської продукції. Однак зазначений строк
не може перевищувати 15 місяців. У разі, якщо протягом строку санації
погіршилося фінансове становище сільськогоспо­дарського товаровиробника через
стихійне лихо, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, вищенаведений
строк санації можна продовжити на 1 рік.

По-друге, у разі продажу об’єктів нерухомості,
які використову­ються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у влас­ності
господарського товариства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне
право на придбання зазначених об’єктів на­лежить сільськогосподарським
підприємствам і фермерським гос­подарствам, розташованим у цій місцевості.

По-третє, рішення щодо земельних ділянок, які
є у власності такого господарського товариства і надані йому в постійне чи тим­часове
(на умовах оренди) користування, приймається за ЗК. Зок­рема, згідно зі ст. 139
ЗК, звернення стягнення на земельні ділян­ки, призначені для ведення товарного
сільськогосподарського ви­робництва, допускається у випадках, коли у власників
таких діля­нок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо
інше не запропоновано власником земельної ділянки. Такі земельні ділянки
підлягають продажу на земельних торгах, що про­вадяться у формі аукціону
відповідно до норм гл. 21 ЗК.