Відповідальність за невиконання судових рішень

15.3 Порядок
виконання судових рішень

Порядок, умови та строковість (негайне) виконання судо­вих рішень в
адміністративній справі залежить від багатьох чинників, а саме:

— від встановленого законом строку
набрання судовим рі­шенням законної сили;

— від встановленого законом
порядку виконання судових рішень;

— від встановлення судом способу,
порядку і строку вико­нання судових рішень;

— від соціального значення, місця
і ролі прийнятого судо­вого рішення в забезпеченні реалізації та захисту прав,
свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб;

— від учасників (сторін) в адміністративному
процесі.

Виходячи
із зазначених умов виконання судових рішень

здійснюється у порядку звичайного та негайного провадження.

Звичайне провадження
виконання судових рішень здійс­нюється за загальними правилами добровільно або
примусово після набрання судовим рішенням законної сили. Звичайне провадження
застосовується до виконання виключної біль­шості судових рішень. Однак
терміновість та швидкоплинність процесів, що відбуваються в сфері публічних
відносин, особли­во адміністративно-правового статусу учасників адміністратив­ного
процесу, та соціально-політична значущість судових рі­шень вимагають негайного
застосування виконання рішень адміністративного суду.

Негайне провадження
виконання судових рішень здійс­нюється ще до набрання ними законної сили після
постановлення або проголошення. Негайне провадження здійснюється за кількома
підставами:

— в порядку строго визначеному
процесуальним законом негайного виконання постанови суду;

— в порядку звернення особи, яка
бере участь у справі, щодо негайного виконання судового рішення;

— в порядку негайного виконання
судового рішення, що набрало законної сили з моменту його проголошення і не
може бути оскаржене;

— в порядку негайного виконання
судового рішення щодо забезпечення адміністративного судочинства.

У порядку, строго визначеному процесуальним законом (ч. 1 ст. 256
КАСУ), негайно виконуються постанови суду:

1) присудження виплати пенсій,
інших періодичних пла­тежів із Державного бюджету України або позабюджетних дер­жавних
фондів — у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної
плати, пенсії, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби — у ме­жах
суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної
служби;

4) припинення повноважень посадової
особи у разі пору­шення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) обмеження щодо реалізації права на мирні
зібрання;

7) усунення обмежень у реалізації права на мирні
зібрання.

Отже, законодавець прямо передбачає перелік постанов ад­міністративного
суду, які виконуються негайно з метою якомо­га повнішого і об’єктивнішого
забезпечення реалізації і захисту прав та інтересів адміністративного процесу.
Однак цей перелік не є вичерпним. Законодавець передбачає можливість негайно­го
виконання постанов за зверненням осіб, які беруть участь у справі.

У порядку звернення особи, яка бере участь у справі (ч. 2 ст. 256
КАСУ), негайному виконанню підлягають постанови:

1) у разі стягнення всієї суми
боргу при присудженні пла­тежів щодо виплати пенсій, інших періодичних платежів
із Дер­жавного бюджету України або позабюджетних державних фон­дів; заробітної
плати, пенсії, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби;

2) про тимчасову заборону
(зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; про
примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення
іноземців чи особи без гро­мадянства.

Суд, який прийняв постанову, розглядає заяву осіб, які бе­руть участь у
справі, про звернення постанови до негайного виконання в триденний строк у
судовому засіданні з повідом­ленням осіб, які беруть участь у справі, та
постановляє від­повідну ухвалу.

У порядку негайного виконання підлягають також судові рішення, що
набрали законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оспорені. До
таких рішень належать:

1) постанова Верховного Суду
України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків визнання судових
рішень міжна­родною судовою установою, юрисдикція якої визнана Украї­ною
такими, що порушують міжнародні зобов’язання України;

2) рішення Вищого адміністративного
суду України, ухвалені ним у першій інстанції (ч. 3 ст. 172; ст. 176; ч. 3 ст.
177 КАСУ);

3) постанова або ухвала суду
апеляційної чи касаційної ін­станції за наслідками перегляду судових рішень,
яка набирає законної сили з моменту постановлення або проголошення, є
остаточною і оскарженню не підлягає;

4) судові рішення за наслідками
розгляду судами першої інс­танції окремих категорій виборчих справ та справ
щодо референ­думу (статті 172, 174, 175 КАСУ), ухвалені у період від двадцять
четвертої години дня, що передує дню голосування, до шостої години дня голосування
(ч. 4 ст. 177 КАСУ), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть
бути оскаржені;

5) ухвали суду першої інстанції, що
набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Негайно виконуються ухвали з питань забезпечення адмі­ністративного
судочинства. До них належать судові рішення про:

1) забезпечення адміністративного
позову (статті 117–118 КАСУ), виконання яких здійснюється негайно, в порядку,
встановленому законом для виконання судових рішень;

2) застосування заходів
процесуального примусу поперед­ження і видалення із залу судового засідання,
тимчасове вилу­чення доказів для дослідження судом, привід (відповідно, стат­ті
270-272 КАСУ) підлягають негайному виконанню;

3) складання протоколу про
адміністративне правопору­шення, передбачене ст. 185 КУпАП — прояв неповаги до
суду. Протокол складається секретарем судового засідання або сек­ретарем суду
чи органом внутрішніх справ і розглядається су­дом протягом доби;

4) складання процесуальних
документів про притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченої
статтями 384–385
КК України.

Отже, як
бачимо, значна кількість судових рішень з метою своєчасного, оперативного
впливу на суспільні відносини у публічній сфері, піднесення довіри до суду та
забезпечення ре­алізації прав, свобод, інтересів та обов’язків фізичних і юри­дичних
осіб, виконується негайно, в певних випадках — ще до набрання ними законної
сили. Це певним чином забезпечує реалізацію принципу обов’язковості судових
рішень.

15.4
Відповідальність за невиконання судових рішень

Визначаючи обов’язковість судових рішень, слід звернути увагу, що
законодавець встановлює не тільки заходи процесу­ального примусу забезпечення
адміністративного судочинства, а й юридичну відповідальність учасників
адміністративного процесу за невиконання чи недобросовісне виконання судових
рішень, тим самим забезпечує державний примус щодо охоро­ни суспільних відносин
у публічній сфері.

Невиконання судового рішення тягне за собою криміналь­ну,
адміністративну, цивільну, дисциплінарну відповідальність та застосування
штрафних санкцій.

Кримінальна відповідальність настає
за умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду,
що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, а також умисне
невиконання службовою особою рішення Єв­ропейського суду з прав людини (ст. 382
КК) — карається штрафом у відповідних сумах або позбавленням волі на певні
строки з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною
діяльністю на строк до трьох років. Застосування штрафу або позбавлення волі
здійснюється відповідно до сту­пеня суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Законодавець передбачає й кваліфікуючі ознаки цього зло­чину: вчинення
особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або
особою, раніше судимою за зло­чин, передбачений цією статтею, або якщо
заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян,
державним чи громадським інтересам або інтересам юридич­них осіб.

У всіх випадках відповідальність за цією статтею буде нести спеціальний
суб’єкт — службова особа, що примушує під стра­хом покарання виконувати судові
рішення.

Адміністративна відповідальність настає
за залишення по­садовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої
постанови судді або невжиття заходів до усуненні зазначених у них порушень
закону, а так само несвоєчасна відповідь на ок­рему ухвалу суду чи окрему
постанову судді (ст. 185 КУпАП) — тягнуть за собою накладення штрафу.

Відповідальність за цією статтею буде нести спеціальний суб’єкт —
посадова особа. Це також примушує посадову особу вчасно розглянути, вжити
відповідних заходів щодо усунення порушень і дати відповідь суду (судді) про
розгляд окремої ухва­ли суду чи окремої постанови судді.

Цивільна відповідальність настає
за завдання шкоди невико­нанням судового рішення, тобто шкода, завдана фізичній
або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяль­ністю органу
державної влади або органу місцевого самовряду­вання (ст. 1173 ЦК),
відшкодовується за загальними правила­ми, встановленими цивільним
законодавством України.

Дисциплінарна відповідальність настає за
невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх
повноважень, а також за вчинок, який порочить особу як державного службовця або
дискредитує заклад, установу, під­приємство чи державний орган, в якому особа
працює, в тому числі й за невиконання судових рішень. Дисциплінарна від­повідальність
передбачена дисциплінарними статутами, Кодек­сом законів про працю України,
іншими законами України.

Застосування штрафних санкцій за невиконання без
поваж­них причин у встановлений державним виконавцем строк рі­шення, що
зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише
боржником, та рішення про поновлення на роботі, державний виконавець виносить
постанову про на­кладення штрафу на боржника в розмірі, передбаченому ст. 87
Закону України «Про виконавче провадження»: на фізичну особу в розмірі від двох
до десяти неоподатковуваних міні­мумів, на посадових осіб — від десяти до
двадцяти і на юридич­ну особу — від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних міні­мумів
доходів громадян. Постанова державного виконавця про накладення штрафу
затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.
Постанова може бути ос­каржена до суду в десятиденний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником на нього в тому самому
порядку накладається штраф у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні
рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про
кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону. При цьому слід
пам’ятати, що суб’єктом кримінальної відповідальності може бути лише службова
особа, а не громадяни чи юридичні особи.

Таким чином,
встановлення юридичної відповідальності за невиконання судових рішень створює
відповідний механізм, який дає реальну можливість судового захисту прав
громадян і юридичних осіб.