13. Біогеографічна концепція Ратцеля

Біогеографічна концепція Ратцеля та його закони «просторової експансії»

Засновником сучасної геополітики вважається німецький географ Фрідріх Ратцель. У своїх роботах «Закони просторового зростання держав» і «Політична географія» він формулює основи «просторового підходу» до вивчення політики. «Біогеографічна» концепція Ратцеля відштовхується від популярної у другій половині XIX століття концепції еволюціонізму.

На основі еволюційної теорії Ратцель розвиває ідеї державності. Держава – одна з форм поширення життя на земній поверхні. З симбіотичної взаємодії між землею і народом держава набуває свою організаційну форму, свою органічну сутність.

Держава є організм, у складі якого відома частина земної поверхні грає настільки істотну роль, що всі властивості держави визначаються властивостями народу та його території. Такими територіальними або природними властивостями є величина, положення, форми поверхні, рослинність і зрошення, ставлення до інших частин земної поверхні.

Своє вчення Ратцель назвав біогеографічною концепцією. Від інших вона відрізнялася своєї географічної соціальною сутністю. Найважливішими ознаками географічної сутності були детально розроблені вченим поняття «простір» і «географічне положення». Від їх взаємодії, по Ратцелю, залежить стан держави.

Процвітання держави, стверджував Ратцель, повністю грунтується на властивостях його території. Для свого існування держава повинна забезпечити себе достатнім життєвим простором. Тільки значний простір може забезпечити домінуючі позиції у світі, що й повинно переслідувати держава.

Переслідування влади серед інших країн може зробити державу світовою державою і, зрештою, привести її до світового панування. Динамічне територіальне зростання відрізняє процвітаючі держави від занепадницьких, стверджував Ратцель.

Занепад держави є результатом дедалі слабшої просторової концепції, «просторового почуття» і «життєвої енергії». Експансія держави, включаючи війну, розглядалася ним як природна тенденція у розвитку держави-організму.

Ратцель вважав основною тенденцією «потребу людини у великому просторі і здатність його використовувати». Жоден з примітивних, по Ратцелю, народів не створив великої за розмірами держави. Глобальна вага у майбутньому будуть мати великі держави, що займають великі континентальні території, подібні Північній Америці, Росії, Південній Америці, Австралії.

Ратцель сформулював сім основних законів просторового зростання держави:

• Простір зростає разом із зростанням культури нації.

• Зростання держави супроводжується такими аспектами розвитку, як ідеї, торгівля, місіонерство і активність.

• Зростання держави здійснюється шляхом приєднання та поглинання малих держав.

• Кордон – це периферійний орган держави, в якому проявляються її зріст, сила чи слабкість і всі зміни в організмі держави. Сильна держава – та, яка в змозі підтримувати тісні зв’язки між своїми прикордонними зонами і серцевиною. Будь-яка тенденція до ослаблення цієї взаємодії неминуче послабить державу і призведе до втрати прикордонної зони, яка може проголосити незалежність від центру або приєднатися до сусідньої держави.

• У своєму зростанні держава прагне увібрати в себе найбільш цінні елементи фізико-географічного середовища: берегові лінії, русла річок, рівнини, райони, багаті природними ресурсами.

• Перший імпульс до територіального зростання приходить до примітивних держав ззовні, від більш високих цивілізацій.

• Загальна тенденція до злиття територій, розгалужуючись, переходить від держави до держави і набирає силу. На думку Ратцеля, держави у своєму просторовому розширенні прагнуть до природно замкнутих конфігурацій. І це прагнення до вростання в природні кордони може бути задоволено в межах континентів.