Характеристика державного ладу Галицько-Волинського князівства

Органами влади в Галицько-Волинському князівстві були князь, боярський рада та віче, але їх роль у житті держави була дещо іншою, ніж у Київській Русі.

Князю, який стояв на чолі держави, формально належала верховна влада. Він мав право приймати законодавчі акти, мав право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь видавав грамоти про передачу спадщини, про наділення своїх васалів землею. Але ця законодавча творчість не було всеохоплююча, до того ж законодавча влада князів часто не визнавалася боярами. Князь не мав великого впливу над верховною судовою владою, і не завжди міг її здійснити. Якщо князь домагався відповідної домовленості з боярами, судова влада повністю зосереджувалася в його руках. У випадку ж розбіжностей судова влада фактично переходила до боярської аристократії.

Васали князя разом з посадою отримували і право суду в межах свого володіння. У боярських вотчинах всі судові повноваження знаходилися в руках бояр. І хоча на місцях засновувалися князівські судові органи, куди князь направляв своїх тіунів, вони не могли протистояти судової влади бояр.

Князь очолював військову організацію, через уповноважених ним осіб збиралися податки, карбувалася монета, здійснювалося керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими країнами.

Спираючись на військову силу, князь прагнув зберегти своє верховенство і в галузі державного управління. Він призначав посадових осіб (тисяцьких, воєвод, посадників) у містах і волостях свого домену, наділяючи їх земельними володіннями під умовою служби. Прагнув він упорядкувати і фінансово-адміністративну систему, бо в цей час ще не було розмежування між загальнодержавними і князівськими доходами.

Основною формою правління в Галицько-Волинській землі була ранньофеодальна монархія, однак тут мала місце і така форма правління як дуумвірат. Так, з 1245 року і до смерті Данила Галицького він правив разом з братом Васильком, який володів більшою частиною Волині. У кінці XIII століття з’явилася можливість встановити дуумвірат Лева (Галицького) та Володимира (Волинського), але чвари між ними не дозволили це реалізувати. Сини князя Юрія – Андрій та Лев – спільно виступали у зовнішньополітичних питаннях.  Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям так і не вдалося

Деякі князі вели рішучу боротьбу проти крамольного боярства. Так, Данило Галицький застосовував проти таких бояр навіть каральні дії: багатьох стратив, у багатьох конфіскував землі, які роздавав новому, служивому боярству.

Проте боярська аристократія підтримувала владу великого князя, оскільки він був виразником її соціальних інтересів, захисником її земельних володінь. В окремі періоди Галицько-Волинської Русі значення князівської влади настільки знижувалося, що князі не могли зробити ні кроку без згоди боярства. Все це дає можливість зробити висновок, що в Галицько-Волинській землі існувала така форма правління, як монархія, обмежена впливом аристократичного боярства.

Боярська рада як постійний державний інститут діяв у Галицько-Волинському князівстві вже в першій половині XIV століття. До його складу входили заможні бояри-землевласники, головним чином, представники боярської аристократії, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи та намісники. Боярський рада збиралася з ініціативи самого боярства, але іноді і на вимогу князя. Але князь не мав права скликати Боярський рада проти волі бояр. Рада очолювали найбільш впливові бояри, які намагалися регулювати діяльність великого князя. А в період князівства Юрія-Болеслава боярська олігархія настільки посилилася, що найважливіші державні документи підписувалися великим князем тільки спільно з боярами. В окремі періоди вся повнота влади в князівстві належала боярам. Так, в Галичині під час князювання малолітнього Данила Галицького «вокняжілся» боярин Владислав Кормильчич. А з 1340 року по 1349 державою правил Дмитро Детько, також представник боярської аристократії.

Не будучи формально вищим органом влади, боярський рада до XIV століття фактично керувала князівством. З XIV століття вона стає офіційним органом влади, без згоди якого князь не міг видати жодного державного акту. Боярський рада, визнаючи владу князя, фактично обмежував її.

Віче. Як і в інших землях Русі, в Галицько-Волинському князівстві діяло віче, але воно не чинило тут великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи. Найчастіше віче збирав князь. Так, Данило Галицький під час боротьби за Галичину скликав віче в Галичі і запитав, чи може він розраховувати на допомогу населення. Іноді віче збиралося стихійно. Це було в тих випадках, коли Галицько-Волинській землі загрожувала небезпека з боку зовнішніх ворогів.

Розвинуте центральне й місцеве управління Галицько-Волинської землі склалося раніше, ніж в інших землях Русі. Це була система палацово-вотчинного управління. Тут швидше проходить процес формування палацових чинів. Літописи зберегли звістки про чини двірського канцлера і стольника.

Центральною фігурою серед цих чинів був двірський. Він управляв князівським двором і стояв на чолі апарату управління, перш за все, господарством князівського домену. Від імені князя двірський часто здійснював судочинство, був “суддею князівського двору» і в цій якості входив до Боярський рада. У його обов’язки входило також супроводжувати князя під час його поїздок за межі князівства.

Серед інших чинів у літописах згадується канцлер (печатник). Він відповідав за князівську печатку, складав тексти грамот або керував роботами з їх складання, запевняв князівські документи. Він також зберігав князівські грамоти та інші державні документи важливого значення, відповідав за їх доставку на місця. Деякі джерела свідчать, що канцлер керував князівською канцелярією.

Серед чинів Галицько-Волинського князівства літописи називають стольника, який відповідав за своєчасне надходження доходів з князівських земельних володінь. Літописи згадують також зброяра, який відповідав за князівське військо, отроків, які супроводжували князя у військових походах, і деякі інші чини.

У Галицько-Волинській землі існувала досить розвинена система місцевого управління. Містами управляли тисяцькі та посадники, яких призначав князь. У їхніх руках зосереджувалася адміністративна, військова та судова влада. Вони мали право збирати з населення данину і різні податки, які складали важливу частину князівських доходів.

Територія Галицько-Волинського князівства поділялась на воєводства з воєводами на чолі, а ті, у свою чергу, – на волості, управління якими здійснювали волостелі. І воєвод, і волостелей призначав князь. У межах своєї компетенції вони володіли адміністративними, військовими і судовими повноваженнями.

Тисяцькі, посадники, воєводи і волостелі мали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал, на який вони спиралися під час виконання обов’язків з управління підвладною територією. Місцеве управління будувалося за системою «кормління». У сільських громадах управління здійснювали виборні старости, які повністю підкорялися місцевій князівській адміністрації.

Отже, у Галицько-Волинському князівстві існувала розвинена система центрального та місцевого управління, яка надійно виконувала свої функції.